Український шлях італійської доброволиці 25.12.2023 09:00 Укрінформ Колишня військова льотчиця з Італії Джулія Шифф стала на захист нашої держави й зустріла на війні своє кохання
На фейсбук-сторінці Джулії з позивним «Кіда» замість фото профілю – український прапор. Вона каже, що полюбила нашу країну, адже відчула тут смак свободи. Шлях військової в Україні розпочався із Житомира.
ВОЮВАЛА В ІРПЕНІ, КУП'ЯНСЬКУ, НА ХЕРСОНСЬКОМУ НАПРЯМКУ
Ми зустрічаємося з Джулією Шифф у ліцеї №16 у Житомирі, де у неї запланована зустріч зі старшокласниками. 24-річна військова розмовляє англійською, але періодично в її мові чути українські слова. Після короткого знайомства йдемо в актову залу, де діти вже очікують на гостю. Цей захід організував голова громадської організації «Студентський клуб» Володимир Виговський, сім’я якого прийняла Джулію, коли вона приїхала в Україну.
Джулія з сім’єю Володимира Виговського
— Джулія – з невеликого містечка Міра, що поблизу Венеції. У цьому регіоні – дуже потужна українська громада, з якою я давно співпрацюю, – розповідає Виговський. – Саме громада звернулася до мене, бо Джулії потрібна була допомога по приїзді в Україну. Вона прибула 9 березня 2022 року і зупинилася в нас удома. Я одразу познайомив Джулію з міським головою Житомира, він зв’язався з Інтернаціональним легіоном – і того ж дня за нею заїхав український генерал-полковник. Кіда за фахом – військовий пілот, як і її тато. Вона навчалася у Військовому авіаційному училищі італійських ВПС. Служила в Збройних силах Італії. Ділиться, що в якийсь момент «почала сумніватися, для чого Італії взагалі потрібні військові». Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вирішила, що буде кориснішою, зробивши внесок у боротьбу нашої держави.
— Я – громадянка світу, це – моя планета. Це так само моя земля, і тут такі ж люди. Коли я їхала до України, мої друзі хвилювалися. Мама взагалі цього не сприймала і, думаю, наші стосунки змінилися назавжди. Мій тато зрозумів мене і не намагався зупинити. Звісно, він теж хвилюється, – каже Джулія.
Військова розпочала свій бойовий шлях з Інтернаціонального легіону. Потім служила у лавах 59-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Якова Гандзюка. За її плечима – участь у бойових діях в Ірпені, Куп’янську, на Херсонському напрямку.
— Коли ми проводимо багато успішних операцій, я отримую найбільше задоволення. Люблю спостерігати, як на мапі «Deep StateМ (карта бойових дій в Україні, – ред.) змінюються кольори на нашу користь, і я розумію, що це відбувається, зокрема, завдяки моїй роботі, – додає військова.
КОХАННЯ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ІЗРАЇЛЕМ
Саме в 59-й бригаді Джулія познайомилася з танкістом Віктором з позивним «Вольф». Він народився у Дніпрі й переїхав до Ізраїлю, адже в нього єврейське походження. Коли в Україні розпочалася повномасштабна війна, повернувся і вступив до лав ЗСУ. Отримав важку контузію, проходив курс реабілітації в Ізраїлі. Після одруження Віктор та Джулія поїхали до Італії, щоб чоловік познайомився з рідними жінки. І саме там пару застала звістка про війну на Близькому Сході. Тоді Вольф вирушив до Ізраїлю, а Джулія повернулася в Україну.
— Я не можу в Ізраїлі нічим допомогти, бо там немає Інтернаціонального легіону і в армію не беруть іноземців. Я також не хочу повертатися в Італію. Відчуваю в Україні смак свободи, якого не відчувала на своїй батьківщині. Я хочу жити в цій прекрасній країні зі своїм чоловіком і допомагати їй перемогти у війні. Для мене важливо робити те, що любиш, і любити те, що робиш. Тому я тут, – ділиться Джулія.
Нині вона навчається на оператора дронів. У її планах – створити благодійний фонд, який доставлятиме з Італії в Україну дрони, зокрема й для розмінування.
— Джулія тепер живе з нами і вільний час проводить з нашою сім’єю, – розповідає Володимир Виговський. – Наш син добре володіє англійською, тому він допомагає з перекладом. А коли його немає, ми спілкуємося з Джулією українською, щоб вона вчила нашу мову. Їй це дається нелегко, але Джулія старається. Коли в насиченому графікові Джулії з’являється вільний час, вона відвідує у Житомирі музеї, вистави та концерти. Зізнається, що полюбила українську культуру. Житомир у неї асоціюється з водонапірною вежею ХІХ століття, а українська кухня – з голубцями.
«БАЖАЮ РОСІЯНАМ ВІДСТУПИТИ І ЗАЙМАТИСЯ СПРАВАМИ В РОСІЇ»
Джулія впевнена, що Україна переможе. Військова наголошує: неприпустимо поступатися жодним метром території, бо там живуть люди, які чекають на ЗСУ: «Ми звільнятимемо не так території, як людей. Нам треба поспішати, бо люди по обидва боки фронту втрачають надію. Росія розпочала війну, а ми маємо її закінчити». Коли прошу Кіду побажати щось Україні, вона зауважує, що найважливіше побажання – якнайшвидше перемогти. У розмові зі мною вона просить неодмінно написати у публікації те, що думає про росіян.
— Дехто говорить, що не всі росіяни проти українців. Але вони не роблять нічого, щоб зупинити це все. Вони за це відповідальні, як і ті, хто підтримує режим Путіна. Я бажаю росіянам взяти відповідальність за свої дії та дії свого уряду, відступити, залишити нашу прекрасну країну і займатися справами в Росії. Будь ласка, забирайтеся геть! Вас не запрошували сюди, тут вас не потребують і не хочуть бачити, – говорить Джулія.
Військовослужбовиця радить учням добре вчити історію, не забувати, що війна триває і небезпека завжди поруч. А ще каже, що в тилу не слід нарікати на втому, бо людям, які живуть в окупації та перебувають під щоденними обстрілами, значно важче. Після зустрічі діти засипають Джулію запитаннями. Дехто підходить до військової, щоб зробити з нею селфі та обійнятися. На прощання діти кажуть, що на шкільному ярмарку, який найближчим часом проведуть в ліцеї, збиратимуть гроші на дрони для Джулії.
Італія ЗСУ Військові Добровольці Сім'я Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
