Релігія у полум’ї війни: як Росія репресує Українську Церкву на тимчасово окупованих територіях 24.05.2024 16:02 Укрінформ Довіра українців до Церкви
Соціологічне опитування, яке провів Центр Разумкова на початку року, показало, що 61% українців довіряють Церкві. Рівень довіри до Церкви вищий, ніж до Національної поліції та громадських організацій. Це свідчить про важливу роль релігійних інституцій у суспільному житті України. Хоча порівняно з дослідженнями, які проводив Центр Разумкова раніше, рівень довіри до Церкви дещо знизився.
Після початку повномасштабної війни Росії проти України істотно менше стало тих, хто вважає себе вірними УПЦ МП (з 13% у 2021 р. до 6% у 2023 р.).
Протягом останніх років істотно зменшилася й частка тих, хто вважає себе приналежними до «просто православних» – від 27% у 2020 р. до 22% у 2021 р, 19% у 2022 р. і 13% у 2023 р. У 2023 р. найбільша частка вірних ПЦУ – у Центральному регіоні (52%). На Півдні – 40%, на Заході – 36,5%, на Сході – 31%. Вірні УПЦ МП у Західному і Центральному регіонах становлять 4% усіх опитаних, у Східному – 8%, у Південному – 11%. Найменше «просто православних» у Західному регіоні (4%), в інших регіонах – 15–16%.
Упродовж десятиліть в Україні сформувався унікальний релігійний ландшафт, який кардинально відрізнявся від російського. Ключова риса цього ландшафту – різноманіття та щільна мережа релігійних організацій. За даними Департаменту у справах релігій і національностей, тоді ще Міністерства культури України, на початок 2014 року в Україні було офіційно зареєстровано 35 646 релігійних організацій, тоді як у Російській Федерації, що приблизно в 30 разів більша за розміром, діяла 29 831 організація. Навіть після окупації частини території України кількість релігійних організацій в РФ так і не зрівнялася з українською. Зокрема, за даними Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті, на 1 січня 2021 року в Україні налічувалося 37 049 релігійних організацій, з яких 35 453 – це громади, а решта – духовні управління, монастирі та інші типи організацій. На той час у Росії було зареєстровано 31 598 релігійних організацій, включно з організаціями, зареєстрованими у тимчасово окупованому Росією українському Криму. Зауважимо, що в Україні релігійні організації можуть діяти і без реєстрації. Проте, якщо порівнювати лише кількість зареєстрованих громад (в Україні це 35 372 громади), то у нашій державі їх на кілька тисяч більше, ніж у РФ, де проживає майже вчетверо більше людей.
Для розуміння специфіки релігійної ситуації в Україні важливо, що жодна з Церков так і не стала монополістом, тобто аналогом Російської православної церкви (РПЦ), яка б акумулювала понад половину зі всіх релігійних організацій та отримала привілейований статус у взаємодії з державною владою.
Натомість у Російській Федерації спостерігається формування жорсткої ієрархічної моделі державно-церковних відносин, обмеження релігійної свободи та навіть заборона діяльності деяких релігійних спільнот через звинувачення їх у екстремізмі. В Україні принципи свободи совісті та плюралізму в релігійному житті зберігаються і під час воєнного стану. Навіть більше, у часи війни плюралізм став однією із запорук стійкості громад, продемонструвавши численні приклади взаємопідтримки між представниками різних релігійних організацій. Але численні ракетні удари по релігійних спорудах, їх обстріли та захоплення військовими країни-агресора спричинили те, що люди не можуть (особливо у регіонах, де ведуться активні бойові дії) безпечно та вільно здійснювати релігійні практики. Обмеження релігійної свободи в Україні (зокрема, на тимчасово окупованих територіях) з боку РФ є не лише порушенням міжнародного гуманітарного права, а наступом на український спосіб життя, своєрідною війною одного проти цивілізованого суспільного устрою.
Источник: www.ukrinform.ua