Підпис до фото,
Українські сапери щодня натрапляють на десятки російських мін
Український солдат ледь іде крізь високу траву, тягнучи поранену ногу. За кілька секунд з'являється яскраво-помаранчевий спалах і хмара білого диму — це поруч спрацювала ще одна фугасна міна.
Інший тяжко поранений боєць підіймається у бронетранспортер, розмахуючи руками, як плавець, що намагається вчепитись за рятувальну шлюпку. Його болісні рухи позначає густа пляма темно-червоної крові.
Ці кадри зняв минулого тижня безпілотник української армії над лінією фронту на південь від міста Бахмут. Вкрите кратерами мінне поле згори виглядає так, ніби хтось хаотично всипав його темно-коричневими колами.
- ЗМІ пишуть, що США можуть дати Україні далекобійні ракети. Чи справді це так?
- Як проходить контрнаступ у Бахмуті і що змінилося після виходу вагнерівців
"Міни жахають. Вони лякають мене найбільше", — каже 36-річний Артем, боєць 108-ї бригади територіальної оборони. Напередодні двоє його колег наступили на "пелюстки" — маленькі зелені протипіхотні міни, які нещодавно розкидали по полю російські ракети.
"Хлопці були досвідчені. Але усе ж не побачиш. В обох ампутували ноги. В кожного — по нозі. [Мінні] поранення в нас після кожного бою", — розповідає Артем і додає, що російські ракети "висаджують" нові міни в місцях, які вже звільнили й розмінували українські сили.
Довгоочікуваний контрнаступ України ще не досяг тієї швидкості й імпульсу, на які дехто сподівався — зокрема, президент Володимир Зеленський, який визнав, що прогрес "повільніший, ніж хотілося б". Однак солдати, з якими ми поспілкувалися на різних ділянках фронту, кажуть, що принаймні частково причина цього — у мінних полях, які залишили після себе росіяни.
"Звісно, це сповільнює пересування військ", — каже командир загону саперів з позивним "Кріп". Він щойно закінчив операцію з розмінування прилеглих ліній фронту на схід від маленького зруйнованого села Предтечине неподалік від Бахмута. Розклав знешкоджені міни під деревом, подбавши, щоб їх не помітили російські безпілотники.
"Ворог не береже своїх бійців. Використовує їх як гарматне м'ясо. А ми намагаємось просуватися з мінімальними втратами", — каже, виходячи з укриття, лейтенант 3-ї десантно-штурмової бригади Сергій Тищенко.
Далі, за три години їзди на південь через похилі понтонні мости, українські сапери причаїлися на узбіччі всипаної воронками дороги, обережно знешкоджуючи потужну протипіхотну міну, сховану біля електричного стовпа.
"Ненавиджу цю роботу", — каже Артем, закінчивши чергове розмінування. За кілька хвилин лунає свист, потім гуркіт російської артилерії, що вдарила по найближчих полях.
За сусіднім пагорбом українська піхота повільно просувається на південь. Артем гнівається не через небезпеку мінних полів, а радше через "хитрий" підхід росіян, які, на його думку, замість того, щоб воювати сам на сам, встановлюють мінні пастки.
Солдати скаржаться на брак засобів для розмінування та нестачу саперів — четверо з них отримали поранення за останні тижні.
Але потім Артем показує нам велику антену і дістає ноутбук, щоб відтворити записи, які, за його словами, є свіжим радіоперехопленням розмов російських солдатів. Ці повідомлення з нецензурною лайкою свідчать про хаос і низький моральний дух.
"Наш безпілотник врізався у [власну] машину. Маємо одного загиблого і пораненого. Заберіть [лайка] звідти".
"[Бійці] тікають. Деякі з них крадуть машини… 50 людей втекли. Вони [лайка] втекли…"
З радіоперехоплення випливає, що російські військові залишають свої позиції після обстрілу української артилерії.
"Це трапляється час від часу. Групами по 10 або 20 людей [росіяни] зникають і йдуть без дозволу. Вони розуміють, що ми можемо прослуховувати їхні розмови, але іноді забувають", — пояснює Артем.
- Залужний розповів в інтерв'ю WP про контрнаступ і те, що його бісить та лякає
У питанні українського контрнаступу він називає себе "реалістом", вважаючи, що надто багато людей "у ЗМІ й суспільстві поспішають", очікуючи раптового прогресу.
Підпис до фото,
Для українських солдатів російські міни є постійною загрозою
Низько над головою з гуркотом пролетіли два українські винищувачі, після чого південніше пролунала стрілянина. Потім прогримів артилерійський удар і щось схоже на далекобійну ракетну HIMARS, що обстрілює російські позиції.
Український контрнаступ на цьому етапі, можливо, повільний і відносно обережний. Але, як припустив один з офіцерів на передовій, цей підхід незабаром значною мірою окупиться, оскільки далекобійні удари нищать російську логістику, а низький моральний дух бійців РФ створив можливості для стратегічного прориву українців.
"Ви скоро це побачите", — запевняє він.
Що ж до величезних мінних полів, які ще лежать перед українськими бійцями, то командир саперного загону "Кріп" каже так: "Ми імпровізуємо й шукаємо способи швидко прокладати безпечні шляхи через мінні поля. Але ми воюємо зі злісним ворогом".
