Майже щодня рідні сержанта Сергія Майданника із Малої Загорівки йдуть на його могилу та несуть квіти, які він колись часто дарував їм, повертаючись зі служби. Його називали гордістю, опорою та втіхою. Сергій не мав військового досвіду, працював зварювальником та водієм. Але у перші дні великої війни без вагань став на захист держави. Він служив у 119-ій бригаді й боронив не лише рідну Чернігівщину, а й Сумщину, Луганщину та Донеччину. Загинув сержант восени 2024 року під час наступу ворожих сил у районі Серебрянського лісу…
ВІДЕО ДНЯ
«Я обожнювала свого брата»
— По всьому будинку світлини Сергія, майже на всіх він усміхається й наче промовляє: «Не плачте, рідні, я завжди вас оберігатиму. Й люблю безмежно…» Нашого воїна вже ніхто не поверне, але хотілось би, щоб його подвиг відзначили, і він отримав заслужене звання «Герой України» посмертно, — розповідає «ФАКТАМ» сестра полеглого Анастасія. — Сергій виріс у люблячій родині, де тато Микола та мама Людмила вкладали у нас душу. Я обожнювала проводити час із ним та старшим братом Костею. Сергій був справедливою, доброю, чесною, відповідальною людиною. Завжди допомагав рідним та друзям, нікому не відмовляв. Характер у нього був командирський, він чітко знав, чого він хоче, і як це все досягти, друзі називали його «бізнесменом».
Читайте також: За мужність отримав «Золотий Хрест»: в бою під Красногорівкою загинув захисник з Вінниччини
Сергійко не сидів без діла — завжди десь крутився щось досягав, був людиною, яка зробила себе сама. Полюбляв ходити на полювання. Вміло ставив петлі на звірів. Пригадую, як юнаком брат одного разу пішов із дорослими чоловіками до лісу із «воздушкою». І саме тоді була мисливська перевірка, в результаті йому виписали штраф. Ще брату подобалось з металошукачем знаходити різні історичні предмети, часто траплялись йому стародавні монети. Після школи брат навчався у Борзнянському держсільгосптехнікумі, а після у Сумському національному аграрному університеті він отримав диплом за спеціальністю «Агрономія».
Сержант Сергій Майданник служив у 119-ій бригаді й боронив не лише рідну Чернігівщину, а й Сумщину, Луганщину, Донеччину
У мирному житті Сергій Майданник працював зварювальником на заводі залізобетонних конструкцій у Києві, потім влаштувався водієм на будівництві.
РЕКЛАМА
— Брат мав кохану дівчину Вероніку, якій освідчився і планував, як тільки зможе, приїхати та відразу одружитись. Але так і не встиг. Закохані планували придбати приватний будинок і жити в своїй оселі, де б їхнє подвір’я потопало у зелені та квітах… Та з початком повномасштабного вторгнення відразу пішов добровольцем до лав Ніжинської територіальної оборони.
Рідні, додає співрозмовниця, дізнались про рішення захисника уже потім. Сергій Майданник служив сержантом та старшим техніком мінометної батареї 119 бригади 163 батальйону. Боронив Чернігівщину, воював на Сумщині, Донеччині та Луганщині.
РЕКЛАМА
Читайте також: Після важкого поранення повернувся у стрій: під Курськом загинув воїн з Хмельниччини
«Підрозділ брата терміново відправили на Донеччину — звідки він повернувся «на щиті»
— Про війну мало що розказував, завжди заспокоював і говорив, що все добре. Брат не хотів, щоб ми хвилювались, але все ж таки при відвертих розмовах трішки ділився про ті жахіття, які йому доводилось прожити. Остання наша зустріч була влітку, потім їх терміново відправили на Донеччину, звідки він повернувся «на щиті»…
РЕКЛАМА
Свій останній бій Сергій Майданник прийняв 26 жовтня. Незадовго до того, додає сестра воїна, вона відчувала якусь тривогу, страх.
— Я не могла зрозуміти, з чим це зв'язано. А на наступний день мені зателефонував колишній командир бригади ТРО, де служив Сергій. Він думав, що я знаю про трагедію, але коли зрозумів, що це не так, то відійшов від теми. Потім вже через годину до батьків приїхав старший брат із Веронікою. Далі подзвонив тато і сказав, що у нас велике горе — нашого Сергійка вбили. Це була найгірша новина в моєму житті, й залишиться вона раною на серці назавжди. Щодо обставин загибелі брата, знаю, що він не мав тоді їхати на завдання. Але вирушив на допомогу — відвезти боєприпаси своєму побратиму та другу. Його навіть машина тоді не пускала, постійно ламалась, але Сергія це не зупинило. Й от коли вони приїхали, і почали розвантажувати боєприпаси, на них окупанти скинули снаряд із БпЛА. Сталось це у Сєвєродонецькому районі поблизу села Кузьмине (Серебрянський ліс).
Поховали захисника в рідному селі Мала Загорівка. Рідні зареєстрували петицію й вірять, що Сергія Майданника хоча б посмертно відзначать державною нагородою.
— Для нашої родини дуже важлива ця петиція, адже це пам'ять про нашого Сергійка, і хочеться все можливе й неможливе зробити для нього. Того, кому б творити Україну, продовжувати рід, бути нашим майбутнім. Натомість брат став нашою історією, героїчною пам’яттю і вічним болем.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію легендарного офіцера «Сапсана», який загинув, боронячи Нью-Йорк.
