Представлено перелік із п’яти знакових фільмів жахів, які стали класикою в цьому жанрі. До переліку увійшли «Хелловін», «Жахи на вулиці В’язів», «Пила», «Психо» та «Крик».
Навіть у 21 столітті, перегляд кінокартин залишається одним з найулюбленіших способів проведення часу. Кожен вибирає той різновид, який йому найбільше подобається, проте фільми жахів, судячи з їхньої незмінної популярності, користуються великим попитом. Віддані шанувальники цього напрямку готові роками очікувати на вихід нової частини улюбленого “ужастика”. УНН представляє добірку фільмів жахів, перші епізоди яких вийшли в прокат ще багато років тому.
“Хелловін” (1978)
Режисер: Джон Карпентер
Саме завдяки цьому знаковому фільму у світі західних “хоррорів” з’явився такий жахливий персонаж, як Майкл Маєрс, який став уособленням “слешерів”. Карпентеру вдалося створити надзвичайно лякаючу атмосферу. Важливу роль у цій стрічці зіграли нічні зйомки та загальний образ вбивці. Культова маска Майкла й досі викликає страх не тільки у шанувальників цього фільму, а й у нових глядачів.
“Жахи на вулиці В’язів” (1984)
Режисер: Вес Крейвен
Фредді Крюгер – один із найбільш моторошних, якщо не наймоторошніший персонаж в історії “хоррорів” минулого, та і не лише минулого століття. Комбінація жахів і реального світу породила новий підхід до цього “слешеру”. Слід зазначити, що сценарій досконало поєднав фантастику та психологічний страх, а цифровізація та спецефекти у нових частинах фільму зробили його ще більш привабливим.
“Пила” (2004)
Режисер: Джеймс Ван
“Жити чи померти? Вирішувати вам” – ці знакові слова наводили страх на початку нульових на всіх відданих шанувальників цієї стрічки. Додамо, що хоч “Пила” є одним з найновіших фільмів у нашому рейтингу, однак рівень популярності фільму досяг найвищої точки через два десятиліття після показу прем’єри. Дебютна частина започаткувала франшизу з елементами психологічного та “травмуючого” горору. Ідея того, що жертва заздалегідь у чомусь винна, народжує в душі глядача думку, що вбивця, можливо, у певних моментах навіть правий, хоч і вкрай жорстокий. Особливо у стрічці вражає підхід сценариста до епізодів з убивствами. Вони вирізняються максимальною своєрідністю та надзвичайною брутальністю, констатуючи, що маніяк не просто позбавляє життя свою жертву, а прагне грати нею, отримуючи насолоду від всебічного контролю над людиною.
“Психо” (1960)
Режисер: Альфред Гічкок
“Психо” – це вічна класика психологічного трилеру. Цей фільм, без сумніву, змінив уявлення про кінострічки жахів. Перше, що з’являється у свідомості, коли глядач чує назву цього фільму – славнозвісна сцена в душі. Вона й досі вважається однією з найстрашніших в історії кінематографу. Гічкок вмів створювати напругу без надмірної жорстокості. Режисеру вдавалося проникати крізь нейронні зв’язки звичайного шанувальника жахів і вийшло втілити таку модель взаємодії з аудиторією, коли в кадрі не було потрібно бачити літри крові та знівечені тіла. До речі, цей фільм також дав початок ідеї несподіваної смерті головного героя, що стало характерною рисою багатьох майбутніх “хоррорів”.
“Крик” (1996)
Режисер: Вес Крейвен
Цю стрічку впевнено можна назвати інструкцією про те, як людині уникнути загибелі у фільмі жахів. Концепція того, що герої фільму в рамках сюжету обговорюють фільми жахів і зокрема те, як у них вижити, дає “Крику” поштовх до того, яку ідею доносити своєму глядачеві. Сценарист грає з аудиторією, натякаючи глядачеві, хто може бути вбивцею. Зрештою, у кожній із частин до останнього незрозуміло, хто ж виявиться вбивцею, що ховається під маскою примарного обличчя. Особливого жаху у цих фільмах додає ритуал, коли кілер дзвонить до своєї жертви перед тим, як її позбавити життя.