Ікони, море і війна Андрія Цимка 07.04.2025 12:00 Укрінформ Він служить помічником капелана, а його іконописні роботи можна побачити в українських храмах та в закордонних приватних колекціях
Андрій Цимко народився у Рівному. Він виріс у релігійній родині, і любов до іконопису проявилася у хлопця з дитинства. Після закінчення духовної семінарії присвятив себе сакральному мистецтву, але одного дня зрозумів, що його тягне до морської стихії. Заручившися батьківським благословенням, 25-річний Андрій переїхав в Одесу та вступив до лав ВМС.
Чоловікові довелося тримати в руках і зброю. Майже два роки виконував бойові завдання на сході країни, а з початку повномасштабного вторгнення став помічником капелана.
Він упевнений, що головне на війні – за жодних обставин не втратити людяності. Лише так світ переможе темряву.
Свою історію Андрій Цимко розказав кореспондентам Укрінформу.
СКАРБИ З ПУЗАТОЇ ВАЛІЗИ
З Андрієм ми зустрілися у міському саду. Накрапав прохолодний дощик, тож ми вирішили поспілкуватися у картинній галереї, де, до речі, Андрій планує згодом провести виставку своїх робіт. Про «оренду» приміщення заздалегідь ми не домовлялися, але нас охоче пустили всередину, бо розмова про мистецтво – це святе.
До зустрічі майстер підготувався ретельно – у пузатій валізці приніс набір пензлів, зразки фарб та навіть тоненькі пластини сусального золота, яким прикрашає ікони. Усі ці скарби він розклав перед нами на журнальному столі й почав розповідати.
Виявилося, що для написання ікон Андрій робить фарби самостійно за старовинною технологією. Він показує нам маленький пакетик із синьою пудрою, а також камінець лазуриту, з якого цей порошок виготовлений.
— Це пігмент – з нього починається ікона. Каміння розбивається, розтирається – і виходить така порошкоподібна речовина. До неї додається яєчний жовток – і отримуємо фарбу. З натурального каміння виходять дуже гарні кольори. У мене є спеціальна бронзова ступка. Є курант, яким я фарбу розтираю, – це спеціальний металевий або скляний товкачик. Я роблю так, як робили майстри у давнину. Сучасна технологія полегшує ці речі, фарбу можна купити готову, але під час розтирання каміння я читаю молитву, це дуже важливо в іконописі, – пояснює Андрій.
Купує каміння чоловік у спеціальних магазинах, каже, вибір великий. Проте і коштує воно недешево.
— Ціни дуже різні. У цьому пакетику десь 35 грамів – я взяв за 400 грн. Цей шматочок, тут небагато лазуриту, я взяв за 600 грн. Писати на синтетичних пігментах дешевше, але це інше кольорове звучання, – каже він.
Деякі камені для фарб майстер знаходив і на березі моря.
— Кольори вохристого відтінку зазвичай видобуваються з різних видів глини. Є темна, світла, золотиста вохра, – пояснює Андрій.
Також Андрій показує нам маленьку книжечку з пластинками сусального золота. У ній – 25 пластинок, ціна «книжечки» – трохи менше ніж дві тисячі гривень. Золотом прикрашають ікону на фінальній стадії. За словами митця, на ікону розміром 30 на 40 см потрібно близько 15 таких пластинок.
Також майстер дивує нас набором своїх пензлів. Каже, найчастіше для іконопису використовує інструменти з хутра білочки. Також пише пензлями з ворсу колонка, поні, кози, свині та навіть кішки.
ПЕРША РОБОТА МИТЦЯ
Тепер в Андрія понад 50 робіт, які зберігаються у храмах по всій Україні та у приватних колекціях.
— Багато робіт у храмах, деякі ікони люди замовляють собі додому, щоб молитися. Деякі роботи поїхали за кордон, – каже майстер.
Андрій навчався у Рівному в художній школі, потім вступив до духовної семінарії за фахом іконописця, бо найбільше його тягнуло до сакральної творчості.
— На іконопис мене надихнула мама. Вона була права, бо завдяки іконі я багато що для себе в житті відкрив та зрозумів. Це заклало цінності, які тепер мені дуже допомагають, – ділиться він.
Першу свою роботу написав у 16 років, хоч іконою цю «пробу пера» у сакральному живописі ще не називає. Проте зберігає її.
— Перша робота створена взагалі на картоні – це образ святого Георгія. Коли мені було років шість, батьки запитали, що мені подарувати на день народження. Я попросив велику ікону Юрія Змієборця. Я і понині зберігаю її та молюся до неї.
За словами майстра, образ, положення центральної фігури святого великою мірою залишилися в його першій роботі.
— Іконописна традиція нам говорить, що сакральний образ є відокремленим від образу звичайного. Тобто ікона не може бути фотографією. Це образ, який створюється в молитві і для молитви. Багато століть передається ця сакральна спадщина в нарисах ікон. У них пояснюється, який образ у святого: які риси обличчя, який одяг та яких кольорів, навіть характер може передаватися. Я стараюся максимально це зберігати в своїх роботах, – пояснює Андрій.
ДОРОГА ДО МОРЯ
Після закінчення семінарії художник повністю присвятив себе написанню ікон. Але щось усередині підказувало, що його доля має бути пов’язана з морем. І в 2020 р. Андрій вирішив залишити рідне місто й переїхати до Одеси, щоб вступити до Військово-морських сил.
— Привела до ВМС любов до моря і відчуття, наскільки море може мене збагатити. Я відчував, що мені потрібен корабель. Коли ти бачиш море у всій його красі, чи то у штиль, чи у шторм – у цьому є особлива енергія. Ти відчуваєш, що людина в руках Творця – маленька комашка. Я з іконопису пішов в абсолютно іншу сферу. На цей вибір мене благословила моя мама. В Одесі абсолютно нікого не було: ні родичів, ні друзів. За період життя там я відкрив для себе це місто, його культуру та традиції. Одружився. У мене народився син. Життя змінилося й покращилося. Якби не війна, воно було б ще кращим. Але я ні про що не шкодую, – каже чоловік.
ВІРА НЕ ЗНИКАЄ, ЯК НЕ МОЖЕ ЗНИКНУТИ ПОВІТРЯ
Окрім пензлів, довелося Андрієві тримати в руках і зброю. Довго він виконував бойові завдання на сході країни. Про це розповідає неохоче.
— Це були виїзди далеко та надовго, зокрема на Донеччину. Там були завдання, зміст яких я розкривати не можу. Від ефективності нашої роботи залежало наше життя. Це бойова робота, з якої ти можеш не повернутися. Це реальна війна. Там ти по-іншому мислиш. Буває, що тих моральних принципів, яких стараєшся дотримуватися у житті своєму, там дотримуватися важко. Ти бачиш те, що не має бачити людина: смерть, певні аморальні речі, – це непросто. Але Бог завжди зі мною був. Було складно, були тяжкі втрати. Але я не можу зневіритися. Якщо ти не підірвався на міні, не затонув на кораблі, не загинув під мінометним обстрілом, то для людини, яка аналізує, віра з’являється. Вона не може зникнути, як не може зникнути повітря. Я втрачав друзів із суміжних підрозділів, а наша група вийшла без втрат. Це також прояв Божої опіки, хоча могло бути інакше, – каже Андрій.
Довелося Андрію пережити і кораблетрощу біля берегів Зміїного.
— Це сталося 13 жовтня 2021 року. На кораблі «Балта» ми потрапили у великий шторм. Корабель почав тонути. Нам на підмогу підходили катери, але суттєво це ситуацію не поліпшувало. Екіпаж героїчно боровся, і нам вдалося зберегти корабель і вижити. Тоді до мене підходили люди з екіпажу та просили помолитися. Я настільки був упевнений, що все буде гаразд, що навіть зняв свій рятувальний жилет. Мені було 26 років, – згадує Андрій.
КОЖЕН ВІДПОВІДАЄ ЗА СВОЮ МІСІЮ
Із початку повномасштабного вторгнення, коли відбувалися переводи по частинах, командування зважило на семінарську освіту Андрія, і йому запропонували посаду помічника капелана.
— Мені це близьке, я тут ефективний. Духовна підтримка тепер дуже важлива людям, які стали на захист батьківщини. Звертаються з абсолютно різними питаннями. Здебільшого – щодо духовного спокою та як встояти у такий складний період. Хоча в нашому підрозділі таких звернень небагато, адже більшість військових уже свідомі, вони прийшли до ВМС ще до початку вторгнення і знають, чому вони у війську, що для них значить бути воїном та захищати свою країну, – каже Андрій.
Питаю, чи багатьом військовим допомагає бесіда з духовним наставником у вирішенні складних питань.
— Є світляки. Вони світять, але не ставлять перед собою завдання освітити весь світ. У них є місце, де вони перебувають і де несуть світло. У цьому їхній сенс. Кожен відповідальний за свою місію. Якщо він може, здатний, то повинен нести це світло. Це дуже важливо, адже багато людей тепер втрачає віру в краще, тому підтримувати обов’язково треба. Ми маємо допомагати тим, хто спотикається. Треба дивитися собі в серце, де також багато роботи, і допомагати іншим, – вважає Андрій.
НА НАПИСАННЯ ІКОН ТРЕБА НАЛАШТУВАТИСЯ
У роботі помічника капелана дуже підтримує іконопис, якому він приділяє вільний час, якщо такий з’являється. Зауважує, що перемкнутися з роботи на написання образів святих буває важко, потрібно по-особливому налаштуватися.
— Завдяки написанню духовних образів намагаєшся бачити прекрасне в людях, в яких цього мало або які це втратили з тих чи інших причин. Ми знаємо, що є різні ситуації на полі бою, коли люди забувають, що вони люди. Забувають, що у них є мораль. Я це в жодному разі не засуджую. Просто так складається, і їм потрібна допомога. Система нас стискає, хоче взяти з нас по максимуму й інколи забирає в нас те людське, яке в нас є. Але віддавати це в жодному разі не можна, – каже Андрій.
У майбутньому він планує провести виставку своїх робіт в Одесі. Каже, що іконопис – особливий вид мистецтва, який має майбутнє.
— Тепер, коли ракети знищують храми, ми повинні зберегти свою ідентичність та духовну культуру. Інколи питаєш: коли почалася війна? Для когось вона почалася в 2014 році. Для когось – у 2022-му. Але я вважаю, що війна йде завжди. Та інколи переходить в явну форму, коли мова любові згасає абсолютно. Ті, хто по той бік, уже давно втратили людську подобу, з ними немає порозуміння. Коли це закінчиться – я не знаю. До цього була гібридна війна, Росія окуповувала нас економічно, політично, культурно. Війна – це не лише бойові дії. Але ми маємо пройти ці випробування та залишитися людьми, які відчувають біль і страждання. Ми багато втратили, але тільки так ми переродимося як нова українська нація. Це тяжка історія, яку мусимо пройти та стати кращими. Зберігаючи людяність, ми стаємо ближчими до Бога. Маємо зберігати внутрішній спокій і старатися берегти своє внутрішнє світло, щоб воно не згасало. У цей складний історичний період нам потрібно встояти, зокрема заради тих, хто поклав своє життя за наше майбутнє, – вважає чоловік.
Ікона ВМС України Військові Художник Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
