Україні потрібен Пантеон, де історія працюватиме на прийдешнє 01.05.2026 15:39 Укрінформ Національні пантеони справляються зі своїм призначенням у багатьох державах світу. Чи зможуть українці не звести спомин до переліку імен?
22 квітня Президент України Володимир Зеленський організував нараду стосовно стратегічних питань українського курсу пам’яті та вшанування національних героїв. Він, зокрема, зауважив, що «…розпочалася робота зі створення Пантеону визначних українців…». За його словами, мова йде насамперед про повернення в Україну останків історичних діячів – тих особистостей, котрі мають фундаментальне значення для формування української національної свідомості та для нашого державотворення.
Задум не новий – але вперше вона звучить як елемент державної політики пам’яті. Йдеться не лише про меморіальний комплекс. Йдеться про спробу зібрати розірвану між епохами історію України.
ЩО Є НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАНТЕОН І Яке ЙОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Пантеон як термін відомий з античних часів. Спочатку він був місцем поклоніння богам. Після ухвалення християнства, у ранньому середньовіччі в пантеонах знаходили останній притулок королі, князі, церковні ієрархи.
Орієнтовно з кінця ХІХ – початку ХХ століття, із зародженням і розквітом національних держав, а також сучасних секулярних суспільств, пантеон став осередком колективної пам’яті. Минуле переосмислювалося на користь сьогодення та згуртовувало націю. Тоді ж «великими» чи «видатними» стали відзначати людей, з’явилися нові індикатори героїзації. Титули, високе суспільне походження відійшли на другий план, поступившись громадянським чеснотам людини: вірності ідеалам батьківщини, служінню їй. З того часу основна роль пантеону полягала у вшануванні та увічненні пам’яті визначних громадян, котрі відзначилися заслугами перед державою. Це могли бути державні діячі, військові командири, а також наукова та мистецька еліта нації.
Окрім формування нової культури колективної пам’яті, пантеони, через новітні ритуали, надавали певної сакральності і новій політичній владі, що прийшла на заміну монархам. Так було у ХХ столітті. Зараз же, коли культ великих людей фактично розчинився в безмежності Інтернету, політика національної пам’яті в багатьох країнах переживає певну скруту.
БРИТАНІЯ. НЬЮТОН У ВЕСТМІНСТЕРІ: ДЕМОКРАТИЗМ І ДАВНЯ ТРАДИЦІЯ