День Пласту: між традицією, війною і новим поколінням 21.04.2026 08:00 Укрінформ Як відзначає іменини найдавніша та найбільш розгалужена юнацька організація України
Цього року Пласт святкує 114-ті роковини з дня заснування. Масштабні заходи відбуваються по всій державі: від найзахіднішого міста, де функціонує Пласт, – Ужгорода – до наших східних і південних міст. Наразі в Пласті 12 тисяч членів в Україні: стати українським скаутом можна з 3-річного віку, а займатися цим навіть до 103-х, оскільки верхньої вікової планки не існує. Головне – твоє прагнення долучитися до організації, яка вже понад сторіччя виховує українську молодь.
Варто зазначити, що цього року в Пласті перейшли на нову дату відзначення символічного дня народження – 21 квітня. Раніше орієнтувалися на 12-те. Чому? Це справжня загадка! Детальніше про це, а також про те, як і чому вікові методики сприяють розвитку сучасної української молоді, – в дослідженні Укрінформу.
СИМВОЛІЗМ ПЕРШОГО ВИХОДУ З ПІДПІЛЛЯ
Цьогоріч пластуни, як і вся держава, в питаннях релігійних свят проходять власний процес переосмислення ідентичності. Раніше День пластової присяги зазвичай святкували 12 квітня, але тепер організація звертається до іншої дати – 21-го.
– Важко стверджувати, що існує єдино «правильно» зафіксована дата створення організації, яка зароджувалася у важкий період нашої історії, коли ми не мали своєї країни, – зазначає керівниця Пласту в Україні Ксенія Дремлюженко. – В архівах немає підтверджень саме щодо 12 квітня. Натомість документи показують: 21 квітня 1912 року пластові осередки у Львові офіційно «вийшли з тіні», відкрито оголосивши про свою діяльність. Саме тоді відбулися перші пластові збори гуртка «Крук».
Тому для нас, підкреслює Ксенія Дремлюженко, це знаковий момент: відлік, коли Пласт розпочав свою системну роботу.
– Коли ти в зрілій організації, з віковими традиціями, що започатковувалася в часи боротьби за державу, тривалий час діяла в еміграції, оскільки в Україні була під забороною, а згодом відродилася у 1990-х роках, це нормально – переосмислювати минуле на основі достовірних документів. Зараз ми тільки розпочинаємо цей етап переходу. Тому, фактично, увесь квітень для нас є місяцем, коли в різних містах святкують День Пласту: хтось святкував на початку квітня, хтось після Великодня, хтось буде після 21 квітня, – зауважує очільниця Пласту.
ІСТОРИЧНА ЗАГАДКА, АБО ЧОМУ ПЛАСТ ПЕРЕНІС ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Про те, як технічна неточність в емігрантському виданні стала «канонічною» датою та чому визнання історичної правди є свідченням зрілості організації, розповідає заступник голови Світового Пласту, історик, автор проєкту «Історія Пласту» Андрій Ребрик.
– Протягом десятиліть пластуни всього світу вважали 12 квітня датою заснування організації. Однак сучасні дослідження архівів показують: це число з’явилося майже випадково. Дата 12 квітня виникла на початку 1950-х років у діаспорі. Вона була зафіксована у книзі «Життя в Пласті», виданій у 1961 році в Америці. Ймовірно, це була звичайна технічна описка – просто цифри в друкарні поміняли місцями, але ця неточність «пішла в обіг» і закріпилася, оскільки свідків подій 1912 року ставало дедалі менше, – пояснює Андрій Ребрик.
Натомість історики знайшли документальне підтвердження іншої дати.
– Шлях до знаходження правди був тривалим. За часів СРСР архіви були закриті, і лише після відкриття фондів СБУ за часів президентства Ющенка дослідники отримали доступ до першоджерел. Ми ще у 2011 році підозрювали, що з датою щось не так. Почали досліджувати календарці (особлива назва невеликих кишенькових календарів, надзвичайно популярних у Галичині наприкінці XIX – на початку XX ст., – ред.) та записи гімназій. У власноруч написаному «Календарці» Тисовського, а також у звітах Академічної гімназії у Львові зазначено: перші публічні збори, на яких гуртки отримали посвідчення та зареєструвалися в організації, відбулися 21 квітня 1912 року.
Але пластова спільнота дуже консервативна. Багато хто боявся: «Ой, я складав присягу 12-го, хіба вона тепер не чинна?». Звісно, присягу ніхто не скасовує. Але для організації важливо бути точними та сумлінними, як цього вимагає Пластовий закон. Тому Головна пластова булава України вирішила нарешті поставити крапку в цьому питанні, – каже Андрій Ребрик.
– Маємо бути авторитетними та визнавати неточності. Це еволюційний шлях. Потрібно ще 5–7 років, щоб змінилося кілька поколінь і нова дата остаточно прижилася. Вірність правді – це також частина нашої присяги. Ми маємо бути вірними Богові та Україні, а отже не будувати свою ідеологію на неправдивих даних, – підсумовує історик.
ЧЕРГИ ДІТЕЙ ТА ШЛЯХ ДОРОСЛИХ ВОЛОНТЕРІВ
Сьогодні Пласт в Україні має значний суспільний попит. Незважаючи на війну та масштабну міграцію українців, організація нараховує майже 12 тисяч членів. Однак за цими цифрами криється величезна черга: лише у Львові в листі очікування перебуває близько 3 тисяч дітей. Подібна ситуація і в Києві, де набір у нові гуртки завершується за лічені хвилини, зазначає керівниця Пласту в Україні.
– Головна перешкода для кількісного збільшення – не фінанси, а люди. Щоб скоротити черги дітей, нам необхідно створити черги дорослих волонтерів, яких, на жаль, бракує. Бути виховником – це про бажання працювати на добровільних засадах із дітьми, проводити з ними час протягом року на заняттях і в походах, витрачати літню відпустку на табори. Організація намагається полегшити цей шлях дорослих волонтерів, розробляючи готові методичні матеріали, щоб виховники щоразу не «винаходили велосипед», а мали якісну основу для роботи.
ШУКАЮТЬ БЕЗПЕЧНІ МІСЦЯ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА КОШТИ ДЛЯ ФРОНТУ
За словами очільниці Пласту, повномасштабна війна змінила формат, але не суть пластування.
– Якщо у Львові, Києві чи Ужгороді ще можливо проводити відносно масові заходи, то у прифронтових Харкові, Сумах або Чернігові акцент перемістився на роботу в малих групах і безпеку. Але пластовий метод побудований так, що зовнішні негаразди повинні мінімально впливати на програму. Хоча війна висвітлила іншу проблему – недостатню міську інфраструктуру. Нам потрібні не просто приміщення, а простори, де діти можуть займатися за негоди, або парки та відкриті майданчики, де поруч є укриття, – каже Ксенія Дремлюженко.
Особливою гордістю є те, що багато вихованців змінили пластовий однострій на піксель. Станом на квітень 2026 року понад 600 пластунів і пластунок офіційно перебувають у лавах ЗСУ, НГУ та інших підрозділів Сил оборони. На жаль, серед пластунів є полеглі. Станом на середину квітня 2026 року Пласт офіційно підтвердив загибель 78 своїх членів. Ця цифра постійно уточнюється, оскільки є пластуни, яких вважають зниклими безвісти. Організація вшановує їх через проєкт пам'яті: для кожного загиблого створюється окрема сторінка з історією його пластового шляху та бойового подвигу. Серед загиблих – багато відомих особистостей, на яких рівнялися сотні дітей (зокрема, Артем Димид, Віктор-Микола Гурняк, Тарас Давидюк, Тарас-Тимофій Гаврилишин).
Також Пласт допомагає своїм у війську через пластовий волонтерський штаб: збирають гроші на спорядження, дрони, РЕБи та автомобілі для підрозділів, де служать пластуни. А ще в організації є спеціальні стипендіальні програми для дітей загиблих пластунів і допомога їхнім родинам. Зокрема, Укрінформ писав про проєкт СОМ – табір для пластунів – дітей військовослужбовців, які воюють, загинули, були поранені або потрапили в полон під час війни.
СЕКРЕТ ПЛАСТОВОГО ЗАВЗЯТТЯ
Запитуємо в очільниці Пласту в Україні, чому методика столітньої давності досі «мотивує» сучасних підлітків, які живуть у гаджетах. Відповідь полягає в поєднанні гри та відповідальності.
– Пласт – це середовище, яке допомагає розкривати дитинство. Ми пропонуємо дітям велику гру, де є свої таємниці, звичаї та церемонії. Але за цим стоїть простір для демократичних практик: діти самі обирають назву гуртка, колір хустки, планують діяльність і навіть свій табір. Вони змалечку навчаються служінню – допомагати іншим безкорисливо. Це виховання «на перспективу». Пласт не обіцяє зробити кожного президентом, але гарантує, що дитина завдяки Пластовому закону матиме внутрішній орієнтир, який допоможе приймати правильні рішення в дорослому житті, – каже Ксенія Дремлюженко.
Сьогодні Пласт активно підтримує світова скаутська спільнота. Скаути Італії, Польщі, Чехії, Нідерландів та інших країн приймають українських дітей на таборування, даруючи їм літо без вибухів. Величезну роль відіграє і пластова діаспора, яка спрямовує ресурси на підтримку організації в Україні.
Щодо взаємодії з державою, очільниця налаштована на конструктив:
– Підтримка держави важлива. Закон про Пласт дає нам можливість працювати на місцях, ухвалювати місцеві програми підтримки. Але ми прагнемо стабільної інституційної підтримки, яка б допомогла розвивати інфраструктуру. Це дасть змогу зняти фінансовий та організаційний тягар з волонтерів-виховників, – каже Ксенія Дремлюженко.
ЩОБ ПЕРЕДАТИ ІСКРУ ДАЛІ
Насамкінець розмовляємо з молодими людьми, які зараз творять основу Пласту. Ігор – юнак із Полтави, у Пласті нещодавно.
– Мені подобається структура Пласту – дисципліна і традиції, впоряд (система рухів, команд та шикувань, що допомагає великій групі людей діяти як один організм, – ред.) дуже подобається, він готує до того, що ми будемо робити пізніше. Загалом, Пласт готує до дорослого життя – саме тому дуже люблю табори, вишколи. Мені подобається подорожувати – завдяки Пласту побачив багато куточків нашої країни. Найбільше з моїх подорожей запам’яталися Татри, був там минулого року під час табору, дуже гарні гори!
Не всі мої знайомі – пластуни, але всі пластуни – мої знайомі. Пласт дає ще одну спільноту «своїх» людей. З пластовими товаришами дуже приємно проводити час, бо вони, так би мовити, трохи більш виховані, ніж інші мої знайомі, тут є на кого рівнятися, ставати кращим самому. Крім того, Пласт дає можливість розвинути лідерські якості, провідництво.
Ярослава пластує в Київській окрузі. Нещодавно отримала ступінь «вірлиці» – найвищий рівень в юнацтві. Вона прийшла в організацію в десять років, коли в її рідній Бучі пластовий осередок тільки починав відновлюватися. Сьогодні готується до навчання в університеті в іншому місті та переживає, як вдасться поєднати це з виховництвом, оскільки хоче сама виховувати юнацтво.
– Для мене було важливо завершити юнацьку програму і здобути ступінь «вірлиці». Фізично це не дає жодних переваг, але дає внутрішній спокій: я пройшла цей шлях до кінця, дійшла до вершини. Ну і це підвищує авторитет в очах молодших юнаків, та й дорослі часом звертаються за порадою, – розповідає пластунка.
Вона згадує, що до повномасштабного вторгнення в Бучі було не так багато україномовних середовищ. Вона шукала однодумців – і знайшла їх у Пласті.
– Це люди, чиї цінності збігаються з моїми, які прагнуть розвитку – і особистого, і всієї держави. Пласт мене сформував: дав національну свідомість і стійкість характеру. Але найголовніше – це безпечний простір для експериментів. Тут ти можеш реалізовувати проєкти, помилятися, вчитися на цих помилках і знати, що тобі допоможуть. Це набагато краще, ніж уперше помилитися десь у великій компанії на роботі, де ціна помилки зовсім інша, – зауважує дівчина.
Яся мріє виховати свій гурток, можливо, навіть не один.
– У мене є усвідомлення, що існує певний обов’язок перед Пластом: виховники вкладали в мене свій час безоплатно, і я маю цю іскру передати далі, – зізнається дівчина.
Отже, як бачимо, історія зі зміною дати святкування Дня Пласту – це про здатність організації зі складною віковою історією пристосовуватися до сучасних реалій.
Сьогодні Пласт перетворився на широку платформу громадянської освіти та волонтерської підтримки фронту.
Поки вихованці минулих років тримають оборону в лавах ЗСУ, нинішнє юнацтво вчиться відповідальності через конкретні проєкти у своїх громадах. І саме в цій спадкоємності поколінь, від засновників 1912 року до сьогоднішніх виховників у Бучі чи Полтаві, полягає головний ресурс організації. Адже зрештою Пласт – це спільнота, яка продовжує працювати на результат попри війну, нестачу кадрів чи інфраструктурні проблеми, щодня демонструючи життєздатність своєї виховної моделі.
Фото: НСОУ (Національна скаутська організація України) Пласт, Львівська міська рада та архів Андрія Ребрика
Архів Історія Пластуни Волонтери ЗСУ Молодь Війна з Росією