Операція Блок: як КДБ зірвало українське Різдво 1972 року Спецпроєкт 24.12.2025 10:25 Укрінформ Акурат на новорічні дні 1972 року КДБ розпочала одну з найбільш знаних спецоперацій із «очищення» українських дисидентів «Блок». Навколо цієї спецоперації досі існує безліч легенд.
4 січня 1972 року о 21:20 у вагоні потяга № 7 «Москва–Прага» на прикордонному контрольно-пропускному пункті Чоп було заарештовано бельгійського туриста українського походження Ярослава Добоша. При здійсненні обшуку серед особистих речей подорожнього виявили номер телефону з позначкою «Ігор Калинець», фотографії дисидентів, а також книги та мікрофільми з забороненою літературою. Вже через два тижні, 20 січня, йому оголосили звинувачення за статтею 57 кримінального кодексу УРСР – ведення політичного шпіонажу. Власне цей арешт став офіційним мотивом для започаткування операції «Блок» — однієї з найбільш резонансних і трагічних каральних акцій КДБ проти української інтелігенції.
Сьогодні в архівах СБУ можна відшукати десятки томів цієї справи, які розкривають істину про «репресоване Різдво». За два роки проведення операції було затримано 89 дисидентів, переважна частина з яких отримала терміни від 5 до 7 років ув’язнення. У той час, як українське середовище дисидентів готувалося до заборонених радянською владою «релігійних» відзначень, репресивна машина СРСР була готова знесилити опозицію та інакодумців, ініціювавши одну з найбільших спецоперацій проти дисидентів.
Укрінформ у взаємодії з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» презентує мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Стежити за свіжими епізодами можна на ресурсах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в ефірі радіо «Байрактар», в соціальних мережах і на Spotify.
Ярослав Добош встиг відсвяткувати Новий рік з Іваном Світличним, Леонідом Селезенком та Ганною Коцуровою, однак заколядувати йому та десяткам українців вже не пощастило. Як зазначав історик Володимир В’ятрович: «Ярослав Добош, студент Лювенського католицького університету, учасник Спілки української молоді, який вивозив заборонений самвидав, став уособленням прямого зв’язку руху опору в Україні із закордонними націоналістичними осередками. Тому радянська пропаганда отримала змогу представити дисидентів як «націоналістичних найманців» та «продажних елементів капіталістичного Заходу».
Навколо подій 1972 року досі побутує багато переказів та суперечливих думок. Спробуємо з’ясувати їх, спираючись на факти і коментарі істориків.
Чи правда, що під час різдвяних святкувань та вертепів 1972 років українські дисиденти ще не усвідомлювали, що арешт Ярослава Добоша ознаменував початок масштабної спецоперації КДБ, і що це Різдво стане для багатьох з них останнім на волі?
Більше світлин, зображень та оповідей дивіться у проєкті «Правда чи міф» у соцмережах Укрінформу
Ось як пояснюють в УІНП: Інформацію про затримання Ярослава Добоша було оприлюднено в радянських газетах після основної хвилі арештів, починаючи з 15 січня 1972 року. Отже, родичі репресованих дізнавалися про «справу Добоша» вже після події, впродовж декількох днів після арешту їхніх рідних, а ув’язнені – вже знаходячись в місцях безпосереднього ув’язнення.
Відсутні документальні підтвердження смерті будь-кого із затриманих в рамках операції «Блок». Значну частину фігурантів справи було звільнено наприкінці 1970-х- на початку 1980-х років, а інших – в часи «Перебудови».
Чи правда, що Ярослав Добош був агентом КДБ, який навмисно співпрацював зі спецслужбами й «видав» основне коло українських дисидентів?
Для тих, кого цікавить аудіоверсія епізоду і ще дещо більше ніж текст, шукайте відповіді у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий випуск вже доступний для прослуховування
Ось як говорять в УІНП: Документальних підтверджень цій тезі немає. У спогадах окремих дисидентів (наприклад, Леоніди Світличної), справді, простежуються обвинувачення стосовно вищезгаданої особи. Однак, ґрунтуються вони, переважно, на відсутності прямих контактів авторів з самим Добошем.
Водночас, офіційна документація КДБ УРСР свідчить про, скоріше, вдалий збіг обставин, ніж заздалегідь сплановану акцію. Перебування Ярослава Добоша у Львові та Києві хронологічно збіглося із заключним етапом приготування до операції «Блок»: органам безпеки вже було відомо про видавничу діяльність дисидентів та їхні зв’язки з закордонним «самвидавом» (зокрема, курованим американськими спецслужбами видавництвом «Пролог»). Залишалося знайти підставу для арешту. Якою став Ярослав Добош з його контактами з окремими групами українських дисидентів.
До речі, після гучної пресконференції Ярослава Добоша із визнанням вини, його повернули до Бельгії. На жаль, вже на волі, незважаючи на заяви Ярослава щодо тиску в КДБ – його репутація в українських колах була остаточно зруйнована. Ярослав відійшов від українських кіл та вів відокремлене життя. Але повернемося до самої спецоперації.
Чи правда, що масові арешти 1972 року не були низкою окремих «справ», а стали кульмінацією «великого плану» КДБ — операції «Блок», спрямованої на цілковите знищення українського опозиційного середовища, і розпочалася на Різдво не випадково?
Ось як зауважують в УІНП: На тлі попередніх затримань, Операція «Блок» вирізнялася централізованістю планування (окрема постанова ЦК КПРС «Про заходи з протидії нелегальному розповсюдженню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів») і проводилася з одночасним охопленням усіх республік СРСР.
Пояснювалося це стурбованістю правоохоронних органів тогочасними тенденціями дисидентського руху в Союзі. В СРСР починає з’являтися постійна періодика, друковані видання («Хроника текущих событий» в Москві, згодом – «Український вісник» у Києві та Львові), створюються перші правозахисні організації (Московська «Ініціативна група захисту прав людини в СРСР», Одеський «Громадський комітет захисту Ніни Строкатої»). На думку окремих дослідників, акція проводилася з метою зниження соціальної напруги всередині країни напередодні 50-річчя з дня створення СРСР і успішного для радянського уряду початку політики «розрядки» зі США.
Період Різдва було обрано правоохоронними органами невипадково. За наявними документами КДБ УРСР, впродовж 11-13 січня 1972 року мала відбутися низка святкових зібрань у Києві та Львові за керівництва «окремих націоналістичних елементів» (тобто, дисидентів). Святкування мали відбутися як на вулицях, так і в помешканнях окремих осіб.
Водночас, після арешту та подальшого допиту Добоша на початку січня цього ж року, стало відомо про зв’язки останнього з окремими учасниками «колядницьких груп», а також контакти з головою закордонного видавництва ОУН в еміграції «Пролог», Ковалем. З метою унеможливлення ймовірної передачі забороненої літератури, було прийнято рішення здійснити серію одночасних обшуків в учасників колядувань.
Арешти, здійснені у 1972 р., не були найбільшими за масштабом. За попередній період з 1954 по 1964 рр. в УРСР було заарештовано 793 особи, в той час як внаслідок операції «Блок» в Україні було заарештовано від 79 до 100 осіб.
Але саме ці арешти вдарили по самому осердю української інтелектуальної еліти. Операція Блок знесилила українське протестне середовище. Однак вона не змогла знищити дух свободи.
Як говорив Левко Лук’яненко, незалежність не впала нам на голови у 1991 раптово. Українці боролися за неї завжди, які б режими не пригнічували Україну. І попри «репресоване Різдво» 72-го, і попри сьогоднішню війну — історія вчить, що прагнення мати свою державу не зупинити жодними блоками, – бетонними чи кадебістськими.
До слова:
Формальний привід для репресій: 24-річний студент з Бельгії та член Спілки української молоді (СУМ) Ярослав Добош став «випадковим каталізатором» операції «Блок». Його арешт у січні 1972 року на кордоні в Чопі з мікрофільмами «самвидаву» дозволив КДБ надати масовим облавам проти дисидентів вигляду «боротьби із закордонним шпигунством».
Публічне «розкаяння» під тиском: 2 червня 1972 року в Києві за вказівкою спецслужб провели гучну пресконференцію, де головним учасником був Добош, який на камери «зізнався» у співпраці із закордонними центрами ОУН. Відразу після цього його звільнили і видворили з СРСР. Вже в Бельгії Ярослав заявив, що ці свідчення були вибиті під психологічним тиском, а його «шпигунська місія» була вигадкою радянської пропаганди.
Дисидентські версії: Дисидент Василь Овсієнко, заарештований у 1972 році, згадує: «Я пізніше, коли був заарештований, читав свідчення Ярослава Добоша і дійшов висновку, що це була, напевно, людина випадкова. Я не певен, чи він був справді завербований КДБ, чи це просто так, зі своєї наївності цікавився, чи мав якесь там завдання від своїх керівників чи не мав – Бог його знає. Але його КДБ використав досить таки вдало. Він розказав усе, що знав і чого не знав, виступив із заявою по телебаченню, та заява була опублікована у пресі. Його випустили, а все це стало приводом для масових арештів української інтелігенції».
Відхід від активної діяльності: Після повернення на Захід та спростування своїх «зізнань» Ярослав Добош обрав шлях непублічності. Він свідомо відмовився від політичної кар’єри та відійшов від активної суспільно-політичної діяльності, зосередившись на особистому житті. До самої смерті вкрай рідко погоджувався на інтерв’ю про події «репресованого Різдва».Ярослав Добош прожив решту життя в Бельгії. Він пішов з життя 29 червня 2015 року у віці 68 років після тривалої хвороби.
Трагічна роль мимовільного свідка: Хоча особисто Добош не був агентом КДБ, його постать стала трагічним символом того, як тоталітарна система використовує окрему людину для знищення цілого покоління інтелектуалів. Справа Добоша «узаконила» в очах радянського суду терміни ув’язнення для Світличного, Чорновола, Стуса, Сверстюка, Овсієнка та багатьох інших шістдесятників.
Текст: Ярина Скуратівська, Київ
Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП
Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.
У серії «Правди чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:
Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято
Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі
Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА
Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»
Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?
Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?
Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?
Як народилася «»Свічка пам’яті«»?
Між миром і війною: як українці та киримли творили історію
Прем’єра спротиву: що насправді відбулося у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року
Катерина Білокур: «Щаслива колгоспниця» чи бранка радянського «раю»?