Коли держава завмирає – настає спокій, в якому чутно найсуттєвіше 11.02.2026 17:00 Укрінформ Як відбувається хвилина тиші в містах України згідно з онлайн-дослідженням
У багатьох державах є звичай загальнодержавної хвилини мовчання, наприклад, в Ізраїлі, Канаді, Нідерландах, Австралії, Новій Зеландії, Великій Британії, Польщі люди зупиняються, аби вшанувати пам’ять своїх – тих, хто загинув. Британська Nationwide two-minute silence, нідерландське Remembrance of the Dead, польська Godzina «W» – скрізь різна тривалість, інші назви, але однакова ціль: утримати в пам’яті втрати та тих, хто пожертвував життям за Вітчизну. Як правило, ці миті тиші пов’язані з конкретною датою, ювілеєм, подією. В Україні – по-іншому. У нас щодня о 9:00 відбувається загальнодержавна хвилина мовчання на честь полеглих у війні за Незалежність. Це не просто формальність, а відгук на необхідність пам’ятати – віддано, щоденно, разом. Оскільки тиша теж може бути голосом народу.
У листопаді 2025 року Український інститут національної пам’яті провів онлайн-опитування серед представників органів місцевого управління, а саме обласних центрів – відповідальних структурних підрозділів чи уповноважених осіб при міських радах, а також працівників соціальних служб та деяких навчальних закладів (ліцеїв). Дослідження мало на меті вивчення практик впровадження загальнонаціональної хвилини мовчання у низці обласних центрів України: Луцьку, Львові, Тернополі, Києві, Одесі, Вінниці, Полтаві, Ужгороді, Кропивницькому, Хмельницькому, Харкові, Чернівцях та Миколаєві. Друга частина дослідження мала на меті ознайомитися з тим, які перешкоди виникають в установах, та які підходи можна вважати успішними й вартими поширення.
Хвилина мовчання в Києві
Боротьба за Незалежність викликала значні людські втрати та глибокі суспільні рани. З початку повномасштабної агресії зона бойових дій відчутно збільшилася, а інтенсивність використання збройних засобів зросла, і це щоденно призводить до смерті мирних жителів і військовослужбовців України.
У цих обставинах вшанування пам’яті загиблих стало важливою суспільною потребою. Заради збереження світлої пам'яті, громадянської мужності й самопожертви, сили духу, витримки та героїчного подвигу воїнів, полеглих під час виконання бойових завдань для захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України, мирних громадян, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, 16 березня 2022 року Указом Президента України №143/202 запровадили загальнонаціональну хвилину мовчання. А наприкінці 2025 року Верховна Рада України прийняла за основу законопроєкт № 14144 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вшанування пам’яті співвітчизників, які загинули через збройну агресію Російської Федерації. Але наразі він на доопрацюванні.
Тому опитування є складовою більш глибокого розуміння ситуації щодо сприйняття та втілення загальнонаціональної хвилини мовчання. Загалом в онлайн-опитуванні взяли участь 1109 респондентів.
Переважна більшість опитаних вказала, що хвилина мовчання відбувається у більшості регіонів: без додаткових дій – 44,12%, з відтворенням Гімну України – 41,18%. Додаткові дії (акції, інформаційний блок тощо) проводяться у 8,82% випадків, а 5,88% не організовують жодних заходів.
Важливо відзначити, що 70,55% респондентів повідомили, що оголошення хвилини мовчання в їхньому місті здійснюється через гучномовець, а інші 18,10% – що оголошення відсутнє, 11,35% – не знають або не впевнені у відповіді. Щодо навчальних закладів, то 64,15% опитаних відповіли, що хвилина мовчання там проводиться, інші – 11,32%, що ні, а 24,53% – що не впевнені у відповіді. Ці отримані відповіді свідчать, що впровадження хвилини мовчання в Україні відбувається нерівномірно та залежить передусім від типу установи та рівня місцевої координації. Можна констатувати, що є усталена практика в навчальних закладах, де хвилина мовчання інтегрована в щоденний розпорядок і відбувається о 9:00. У таких випадках вшанування пам’яті регламентоване: освітній процес на певний час призупиняється, оголошення робиться через внутрішній зв’язок, участь беруть учні та викладачі. Водночас у відповідях помітно, що така форма нерідко сприймається як обов’язкова процедура, а не як осмислений акт вшанування пам’яті.
Хвилина мовчання в Харкові
На рівні міста загальнодержавна хвилина мовчання, як правило, не має єдиного алгоритму реалізації. У частині громад вона обмежується освітніми та окремими комунальними установами, не охоплюючи публічний простір загалом. Наприклад, у громадському транспорті оголошується хвилина мовчання, як зазначають приблизно 67% відповідей, у порівнянні з відповіддю – «ні, не оголошується» – 18%, та 15%, які зазначили, що не знають та не мають інформації.
Щодо залучення місцевих медіа, то більшість опитаних зазначили, що важко відповісти на це питання – близько 46%, інші 39% відповіли, що місцеві медіа долучають до вшанування загальнонаціональної хвилини мовчання, а 15% відповіли, що медіа не долучаються.
Брак злагодженості між різними сферами міського життя: транспортом, підприємствами, вуличним простором, медіа призводить до розрізненості практики. Через це хвилину мовчання мешканці не завжди сприймають як спільний загальноміський жест пам’яті, а скоріше як внутрішню справу окремих установ.
У більшості міст проводять загальнонаціональну хвилину мовчання не тільки за допомогою оголошення через гучномовець та ритмічного відбиття звуку метронома, а й з Державним Гімном України. Декілька учасників опитування зазначило, що під час 9:00 у Хмельницькому, Кропивницькому, Одесі та Києві автотранспорт за участі Патрульної поліції на найбільших перехрестях зупиняє інші автомобілі. Або ж, як один із прикладів вшанування пам’яті загиблих Захисників і Захисниць за ініціативи ГО «Вшануй» Анастасії Лукаш, в Одесі на перехресті Лесі Українки та Шевченка запровадили акцію «Червоне світло для всіх». А деякі опитувані розповідали, що ні транспорт, ні люди не зупиняються о 9:00.
Аналіз відповідей дає змогу виокремити ключові проблемні питання, що ускладнюють втілення хвилини мовчання. Насамперед, йдеться про організаційний аспект – немає чітко узгодженого механізму на рівні громади. Рішення щодо проведення хвилини мовчання часто залишаються на розсуд керівників установ, що призводить до різних підходів і нерівномірності реалізації. У деяких випадках не вистачає методичних рекомендацій або зрозумілих інструкцій щодо форм і способів проведення вшанування. Хочемо нагадати, що ГО «Вшануй» спільно з Міністерством розвитку громад та територій України у квітні 2025 року розробили Дорожню карту запровадження хвилини мовчання.
«Якщо наша країна не житиме в одному ритмі, не буде синергії в народі, у розумінні історії, у єдиному розумінні меморіалізації та майбутнього, ми знову підемо різними шляхами. Хвилина пам'яті для кожного українця – це не лише згадка про спільний біль, а й нагадування про майбутнє наших дітей. Це маленька цеглинка у будівництві великої держави. Навіть згадуючи трагічні сторінки історії, ми повинні розуміти, що вони стають основою для великого майбутнього», – відзначає голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.
Олександр Алфьоров
Щодо реакції жителів міста під час проголошення загальнодержавної хвилини мовчання можна виділити такі показники результатів опитування, як: більшості важко відповісти на це запитання, таку відповідь надали близько 48%, а понад 33% респондентів зазначили, що «здебільшого так». «Здебільшого ні» відповіли 18%, а менш як 1% зазначили, що важко відповісти. Респонденти наголошували, що тут – питання щодо внутрішнього розуміння потреби вшанування пам’яті.
Не менш важливою є комунікаційна проблема. У відповідях можна побачити думку, що хвилина мовчання потребує системнішого інформаційного забезпечення. Нестача детального пояснення її значення, історичного та емоційного наповнення знижує рівень залучення як працівників установ, так і ширшої громади. З часом це може призводити до формалізації ритуалу, коли його виконання не супроводжується внутрішнім осмисленням і співпереживанням. Деякі респонденти радять нагадувати поіменно тих, кого держава втратила, – так залишається емоційність, що приносить сенс вшанування пам’яті для кожного.
Як приклад, можна навести ініціативу, що стартувала цього року: Український інститут національної пам’яті спільно з Українським національним інформаційним агентством та АрміяINFORM (онлайн-медіа Міністерства оборони України) оприлюднюють інформацію щодня о 9:00 про загальнонаціональну хвилину мовчання на згадку про загиблих українських Захисників і Захисниць. Ініціатива поіменного вшанування Героїв України – не новація в інформаційному просторі, однак кожен такий проєкт є закликом до свідомої української спільноти.
Хоча переважна більшість респондентів наголошує на важливості системного вшанування пам’яті загиблих як запобіжника суспільному забуттю, у відповідях також зафіксовано альтернативні погляди. Зокрема, деякі респонденти звертають увагу на необхідність посилення підтримки тих, хто потребує допомоги в даний момент, або висловлюють застереження про щоденний формат меморіальних практик. На їхню думку, такий формат може бути емоційно важким як для учасників, так і для родин загиблих, для яких регулярне нагадування про втрату може мати травматичний характер.
«Хвилина мовчання не може відповідати визначенням “тригер” або “ретравматизація”, оскільки люди (родини загиблих Захисників і Захисниць України, – ред.) потребують уваги та підтримки. Також респонденти наполягають на всебічному, багаторівневому вшануванні жертовної загибелі близьких і цінуванні їх величного подвигу захисту Батьківщини для всіх нас і Держави на світовому рівні. Хвилина мовчання є важливим моментом у вшануванні пам’яті загиблих за Україну Захисників й Захисниць та підтримки родин», – наголошує Микола Шанський, голова правління ГО «Єдина родина Чернігівщини», яке працює із членами сімей загиблих оборонців уже впродовж 11 років.
Частина опитаних також висловлює думку про доцільність надання більшого значення молитві о 9:00 як альтернативній або доповнювальній формі вшанування пам’яті. Окремо порушується питання щоденного виконання Державного Гімну України в навчальних закладах, яке певні респонденти вважають надмірним у щоденному форматі. Натомість пропонується зосереджуватися на виконанні гімну у дні державних свят або пам’ятних дат.
За відповідями респондентів, у частині навчальних закладів під час проведення хвилини мовчання здійснюється роз’яснення її змісту та значення, а також докладаються зусилля для створення відповідної спокійної й зосередженої атмосфери. Певні установи наголошують на доцільності збереження практики символічного оформлення пам’ятного куточка або спеціально визначеної території, що сприяє усвідомленому сприйняттю меморіального ритуалу та формуванню культури пам’яті серед учасників освітнього процесу.
Окремо респонденти звертають увагу на людський фактор. В умовах тривалої війни та щоденного інформаційного навантаження спостерігається певне емоційне виснаження, що впливає на сприйняття хвилини мовчання. Частина учасників опитування зазначає, що без додаткових смислових акцентів вшанування пам’яті ризикує перетворитися на рутину, особливо для молодої аудиторії. Це вказує на потребу у зміні підходів, від формального виконання до більш змістовних і чутливих практик пам’яті.
Катерина Даценко / Фото Instagram Катерини Даценко
Співзасновниця громадської організації «Вшануй» Катерина Даценко ділиться, що хвилина мовчання навряд чи може формалізуватися, якщо за стільки часу цього не трапилося.
«Спочатку ми просто підкреслювали бажання людей мати цей час на памʼять: один і спільний для всіх. Багато міських влад, побачивши цей запит, прийняли відповідні рішення на місцевому рівні. Закон не стосується кожного громадянина, не передбачає примусу чи покарання. Він ніби легалізує те, що й так вже роблять або хочуть зробити, але не можуть. Зокрема, вносить зміни до Кодексу цивільного захисту населення. Тобто це такий рамковий інструмент для міст, інституцій і публічного простору. Говорити про повну формалізацію як про жорстку норму не коректно, бо з нашим вільним народом це просто неможливо зробити», – зазначає Катерина Даценко.
Вона наголошує, що ризик рутини завжди є, і щоб хвилина мовчання не перетворилася на автоматичний жест, її варто підтримувати через комунікацію та дію.
«Пояснювати, для чого вона існує, показувати різні історії та людські виміри памʼяті, використовувати різні формати – від освіти й культури до медіа та простору. Провівши багато бесід зі спільнотами, бізнесами, містами, ми зрозуміли одне: щодня кожна людина наповнює хвилину мовчання своїм: це хвилина памʼяті, єдності, честі, тиші, хвилина, що має значення, хтось згадує імена загиблих, хтось думає про живих, хтось про те, що він зробить сьогодні. І якщо кожен знайде для себе сенс, то ні рутиною (у поганому сенсі цього слова), ні формальністю вона не стане», – ділиться співзасновниця.
Повертаючись до результатів опитування, можна відзначити, що у відповідях зафіксовано й низку позитивних практик, які можуть слугувати орієнтиром для інших громад. Зокрема, йдеться про поєднання хвилини мовчання з коротким поясненням її значення, нагадуванням про конкретні події або місцеві історії втрат. У деяких закладах освіти педагоги є не лише організаторами, а й носіями сенсу, допомагаючи учням усвідомити глибину та важливість цього акту. Також позитивно оцінюється використання символічних елементів – державної символіки, запаленої свічки, звукових сигналів, які підсилюють відчуття спільності моменту.
Загалом результати опитування свідчать, що загальнонаціональна хвилина мовчання вже стала частиною суспільного життя України, але потребує подальшого осмислення й розвитку. Посилення координації на рівні громад, розроблення методичних рекомендацій, системна комунікація та увага до змістовного наповнення ритуалу можуть сприяти перетворенню хвилини мовчання з формальної процедури на об’єднавчий і значущий акт національної пам’яті.
Пам'ять Інститут національної пам'яті Соцопитування Війна з Росією Хвилина мовчання