Еліта доби Гетьманщини жила розкішно, але… скромно. То потім явився Янукович і Ко 09.01.2026 09:00 Укрінформ Виставка: Чим глибше Гетьманщина поглиблювалася в Московщину-Росію, тим більше з’являлося спокус, тим швидше забувалися демократичні засади
Наприкінці 2025 року в Національному історичному музеї України відкрилася експозиція «Про Я. З життя української «верхівки»». У найменуванні криється подвійний зміст. З одного боку, мова йде про численні презенти президенту-втікачу Віктору Януковичу, а з іншого – ховається звернення до нашого «я». Хто ми є? Які наші смаки та пристрасті? Якими б вони були, якби ми опинилися на місці «бомондів»? Але це дуже розмита, нечітка етико-моральна призма, і нехай кожен питає і відповідає собі сам, а ми спробуємо поглянути в минуле і подивитися: що було, наприклад, пишністю у століттях ХVІІ–ХVІІІ? Чи докорінно змінилася пишність епохи української Гетьманщини та пишність українських верхівок століття ХХІ?
ПОМІРНА ПИШНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ВЕРХІВОК
Верхівка епохи Гетьманщини жила розкішно, але… стримано. Можливо, це поєднання протилежного, але це так. Принаймні, у XVII – на початку XVIII століття, коли вона тільки ставала на ноги, відстоюючи «свої права та переваги, так само, як і права та переваги своєї держави». Гетьман не повинен був занадто виділятися, виглядати багатшим за полковника, а той, в свою чергу, – за сотника. Коли сини гетьмана Івана Самойловича, тогочасна «золота молодь», їздили Україною в позолоченій кареті, придбаній батьком у Гданську, – вони викликали громадський осуд. Наприкінці ХVІІ століття подібне сприймалося як виклик і виняток. Молода верхівка ще не була розбещена і зіпсована достатком та володіннями. Діяли демократичні традиції козацтва, і їх намагалися дотримуватися. Вони стримували бажання виділитися своїм багатством.
І ще деталь. Під час обрання гетьмана (так само, як і всіх інших посадових осіб Гетьманщини) кандидат повинен був тричі відмовитися від булави і тільки під тиском суспільства погодитися її прийняти. Старшина не сміла надто виділятися на тлі козаків, адже вони могли скинути зухвалого полковника й обрати когось іншого.
ЩО БУЛО ПИШНІСТЮ В ЕПОХУ ГЕТЬМАНЩИНИ?
Разом з тим, у будинках козацької верхівки, як у гетьманському, так і в старшинських, було чимало предметів розкоші, що мали як східне, так і європейське походження: срібний та скляний посуд, зброя, хутро, порцеляна, коштовні тканини, розкішні килими, дзеркала, ювелірні вироби, постіль, одяг, спідня білизна, годинники, ікони, книги.
Годинник настільний. ХІХ ст. Франція. Колекція подарунків В. Януковича. Національний музей історії України.
Гетьман Полуботок мав великий настінний німецький годинник, картину китайського виробництва, «вишиту по білому атласу шовком різним», дзеркало настінне в позолоченій рамі, скриню китайську. У Самойловича висіло аршинне дзеркало в чорній оправі.
У чоловіків тоді з’являлися кишенькові годинники. Наприклад, у полковника Михайла Миклашевського був золотий кишеньковий годинник, який він придбав у стародубського купця. Три годинники мав полковник Фастівського полку Семен Палій. У Самойловича було «двоє годинників малих» у срібному корпусі.
А скільки надзвичайно дорогих годинників, вартістю мінімум в десятки тисяч доларів, виявили, даруйте, у Віктора Медведчука? Здається, близько сорока…
КНИГИ
Євангеліє. Ставропігійське братство. 1690. Львів. Ця книга цілком могла належати комусь зі старшини… Колекція подарунків В. Януковича. Національний музей історії України.
Книги теж були розкішшю. Пристойні зібрання мали зазвичай церковні ієрархи, так само, як і деякі з гетьманів. Наприклад, відомо про чималу бібліотеку Івана Мазепи. «Коштовні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані старовинні рукописи», – так характеризував її у своїх спогадах Орлик. Книги не ховали в скрині чи шафи, вони завжди були, як то кажуть, під рукою, на видноті. Французький дипломат Жан де Балюз зауважив про Мазепину бібліотеку: «на кожному кроці видно латинські книги».
СКЛЯНИЙ ПОСУД: ВІД УКРАЇНСЬКИХ КЕЛИХІВ – ДО КИТАЙСЬКОЇ ПОРЦЕЛЯНИ
Бар у декоративному стилі «Буль». Друга половина ХІХ ст. Франція. Колекція подарунків В. Януковича. Національний музей історії України.
Посуд вражав багатством. Особливо цінувалося витончене скло. Показово, що ці предмети розкоші в основному виготовляли в Гетьманщині і лише частково завозили з польських та німецьких міст. В Україні традиція виробництва скла, витоки якої сягали ще часів стародавньої Русі, на відміну від Московщини, була збережена навіть під час монгольської навали. Понад дві сотні скляних виробництв знаходилися на Чернігівщині та Київщині. Тут виготовляли як простий посуд, так і більш вишуканий: різноманітні пляшки, чарки й келихи, стопки, кухлі, штофи, глечики, графини, а ще цукорниці, вазочки, чорнильниці. «Черкаське» скло експортували до Москви (саме українські склороби й заснували його виробництво на Московщині), Польщі, Риги, Валахії, Туреччини, Священної Римської імперії.
Рідкісним предметом розкоші була порцеляна – звісно, спочатку лише китайська.
СРІБНИЙ ПОСУД: ЗА ПОЗОЛОЧЕНИЙ КУБОК – П’ЯТЬ СОБОЛІВ! З ПОЛОВИНОЮ…