1 січня став днем Василя на честь архієпископа Кесарії Кападокійської Василія Великого з Малої Азії (він був вченим, богословом, в IV ст. проповідував аскетизм і відстоював незалежність церкви від імператора). У нас традиційно відзначали свято Василя наступного дня після Маланки. Василь — покровитель хліборобів, тому головне дійство в перший день Нового року — посівання оселі. Які обряди побутували, що робили в цей день наші пращури, яких звичаїв дотримувалися, розповіла «ФАКТАМ» Лариса Полуянова, етнографиня, наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури і побуту України (у Пирогові).
В народі Василь вважався покровителем хліборобства
— В перший день Нового року православні слов’яни шанують Василія Великого, — нагадує Лариса Полуянова. — Святий у 370 році був архієпископом Кесарії Каппадокійської, вченим, прихильником аскетизму, відстоював незалежність церкви від імператора. У православних в день Василія Великого, за християнським ученням, Христу робили «обрізання», тому на свято не можна нічого різати.
ВІДЕО ДНЯ
31 грудня — день преподобної Меланії-римлянки в народі святкували як день Маланки (Меланки, Миланки). За цим святом йде інше — Василя: перше завершує річне коло, а друге починає його. На пострадянському просторі у XX-XXI ст. Новий рік зустрічали з 31 грудня на 1 січня, Різдво 7 січня, а Старий Новий рік (або Маланки) — 13 січня, а наступного дня вже відмічали Василя. За новоюліанським календарем тепер цей порядок змінився: дати більшості свят перейшли назад на 13 днів. Тож нині Василів і Васильовичів ми вітаємо з іменинами саме 1 січня.
В народній уяві образи Маланки й Василя утворили стійку фольклорну пару, і Маланка приспівує: «Ой, Василю, Василечку, веди мене на стежечку, буду тебе шанувати, щонедільки прибирати, за головоньку затикати (рослину базилік, або васИльки. — Авт.)». А Василя, до речі, застерігали у колядках, щоб не дружив з вітряною Маланкою. Одна з давніх легенд пояснює зв’язок Маланки й Василя. Колись у богині кохання Лади й бога гармонії Ладо була донька Маланка. Її викрав змій і заховав у підземеллі, а хлопець Василь звільнив з полону і взяв заміж. Наші пращури Маланку вважали символом Місяця, а її чоловіка Василя — символом Сонця, через те Василів день наступав після Маланчиного.
РЕКЛАМА
В народі Василь — покровитель хліборобства. Тож цей день став святом майбутнього врожаю, і ще зранку діти бігли посівати, приказуючи: «На щастя, на здоров’я на Новий Рік! Роди, Боже, жито-пшеницю і всяку пашницю», «Уроди, Боже, всякого жита по засіку, що по засіку та по великому, а й стало б жита на весь світ хрещений». На Василя діяло правило першого «полазника» (той, хто зранку першим ступить на поріг) — зазвичай ним і був перший посівальник, який зичив добробуту і достатку (дівчатам посівати не годилось). А в західних регіонах «першими полазниками» вважали навіть домашніх тварин, тому коня, вівцю або півня зранку заводили в оселю і пригощали.
З зерном дітлахи йшли до хрещених батьків, родичів і близьких. У хаті посівальник сипав збіжжя і вітав: «Віншую вас цим Новим роком», «Здорові будьте!» Зерно від посівальника не змітали зразу, його збирали й віддавали курям, індикам «щоб добре неслися».
РЕКЛАМА
Діти зранку йшли до хрещених батьків, родичів і близьких, щоб засіяти хату зерном з побажанням здоров’я та достатку
На Київщині щедрували:
РЕКЛАМА
«Сію, вію, посіваю, з Новим роком вас вітаю!
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Нехай уродить краще, ніж торік, —
Коноплі під стелю, льон по коліно,
Щоб у вас, господарі, голова не боліла.
Будьте здорові, з Новим роком та з Василем! Дай, Боже".
А на Гуцульщині співали: «Ходить Ілля на Василя, несе тайстру житяную (сумка. — Авт.), куди махне — жито росте. Вроди, Боже, жито-пшеницю і всяку пашницю, у полі — ядро, у домі — добро, у полі — колосок, у домі — пиріжок»…
Зерна вівса, жита та інших хлібів сіяли з рукава, рукавиці або з торбини. В хаті старша жінка намагалася зловити зерно фартухом. «Засіяне» збиралося і зберігалося до посівної, коли його додавали до основної маси. Інколи в хаті, щоб повернути здоров’я недужому, навхрест його посипали зерном. А ще вважали помічною пшеницю, якою посівали новонародженого. Посипана цим зерном яблуня буде з врожаєм завжди, а жінка, яка з’їсть те зернятко, могла народити. Так було й з худобою…
Хлопця, який не здав іспит, садили на тин, щоб кукурікав там, поки не знімуть
Дітей, що посівали, обдаровували цукерками, дрібними грошима. У цей день ходили в гості, щедрували, гадали, в деяких регіонах «водили Козу». Все, що робилось на Новий рік, — це намагання розгадати майбутнє і забезпечити добробут і щастя на рік, тому бажали врожаю. Люди знали, що багатство добувається важкою працею, і треба докласти сил, щоб виростити хліб і до хліба.
На Василя, як і на Маланки, «водили Козу»
На Василя (як і на Маланку) компанії снували від хати до хати та й щедрували: читали вірші, виконували величальні пісні господарю і господині, поіменно кожному з родини (навіть немовлятам) підбирали потрібні компліменти, возвеличували, підкреслювали найкращі риси людини. І кожний тоді відчував, що потрібен, з’являлася віра в себе. Така психологічна дія віншування слугувала стимулом до праці, щоденної роботи на добробут сім’ї.
Так повелося, що зазвичай посівальники були чоловічої статі. Формувалися молодіжні гурти колядників-щедрувальників-посівальників ще до різдвяних свят — на вечорницях. Щоб потрапити в такі колективи, кандидати мали здавати певні іспити: зі співів, гри на музичних інструментах (як були здібності), з психологічної витримки (мали відшуткуватися на критику) і навіть складання компліментів на адресу дівчат — то була ціла наука. А як її не освоїв претендент, то хлопці садили його на тин, щоб там кукурікав доти, поки не знімуть. А як добре склав іспити, ото вже була честь вступити до хлопчачої групи…
Коли колядують або щедрують? Впродовж Святок колядники ходять на Різдво, щедрують напередодні Нового року (Маланка), а засівають в перший день Нового року (на Василя). В деяких регіонах щедрують і на Водохреща. Якщо в колядках прославляють Христа, то щедрівки проголошують на добробут, багатий врожай, приплод у худоби, а засівалки («сію-вію, посіваю») схожі на щедрівки. Посівати ходили гучними компаніями по хатах з привітаннями та побажаннями благополуччя. Посівальникам не можна було відмовляти, щоб «не вигнати з хати добро», іноді їм довіряли обмолотити Дідуха. Гурти за їх старання пригощали смаколиками, обдаровували також грошима. Посівальників зустрічали, пропонували присісти, «щоб все добре в домі сідало», а якщо в хаті дівчина, то запрошення мало ще один сенс — «щоб старости сідали», а в хазяйстві «щоб квочки квоктали і сідали».
Ряджені, як і на Маланку, «водили Козу», тільки до її «почету» долучався ще й Василь. Гурт носив маску кози, оббитою шкірою. А ритуальне дійство включає танець «Кози», її «вмирання» і «воскресіння». Сценарій символічний: старий рік вмирає, новий наступає, а з ним і віра землероба в весняне оновлення. Козу «оживляють» різними прийомами: і співають, і вмовляють, і залякують, а потім «оживляють»… цукеркою. Обряд «водіння Кози» перетворився в народну виставу з гумористичним змістом.
Обряд «водіння Кози» перетворився в народну виставу з гумористичним змістом
На Буковині в минулі часи ходили хлопчаки-«ангелики» (не посівали) — по троє і з дзвіночками, якими дзеленчали і лякали злі сили: «Калатаємо у дзвони, щоб були щасливі-здорові». Цих «ангелів» люди наділяли магічною силою і тому їм віддавали одежу хворих, щоб спалити у вогні на вулиці (або в печі) з примовкою: «Все зло най горить, а добро най лишається».
Вважалося, що на Новий рік в обійстя входить доля і «вселяється» в якусь річ або тварину
В перший новорічний день зранку кожен з сім'ї намагався першим принести води з колодязя, джерела або водойми, щоб вмитися. Вважалось, що такий ритуал гарантував бадьорість на весь рік. У воду могли покласти монети — щоб бути «червоним і міцним», як мідь і золото; срібні монети мали обличчя зробити «білим» (чистим). А на Гуцульщині глава сім’ї ходив зранку на річку «обмити хліб» і повертався благословити домашніх, прикладаючи буханець кожному до голови.
На Київщині існував новорічний обряд, коли «страшили» неродючі дерева: господар стукав сокирою по стовбуру з погрозою зрубати, як не буде плодів. А маленька дівчинка в цей час вилазила на грушу чи яблуню і від імені цього дерева «просилася», брат же з батьком все грозилися зрубати, але поступалися: як не буде врожаю і цього року, то наступного виконають обіцянку. Потім дерево перев'язували сіном, яке стелили на долівку під столом перед Різдвом.
Вважалося, що в Новий рік в обійстя входить доля. Вона могла «вселитися» в якусь домашню річ або тварину. Долю могли викрасти і винести якусь річ з хати. Тож в цей час побутував обряд «ритуальна крадіжка». Господарі, щоб повернути крадене (тобто долю), повинні виставити могорич і гостювати винуватця. Якщо ж його вчасно викрили і не вийшло вкрасти, то з нього вже і вимагався викуп.
Серед обрядів, поширених на Василя, був обряд відлякування смерті. Щоб не сталося лиха і «грім на когось з рідних не впав», зранку хазяїн лопатою стукав під порогом. Дівчата тим часом на горище все вимітали засушеними васИльками, «аби смерть туди не залізла».
Казали в народі, що «січень на поріг — прибуло дня на курячий скік» і уважно слідкували за погодою: як в Новий рік буде дощ, то на Великдень — сніг; Новий рік погодний — то врожай огрядний.
У деяких регіонах вважали: щоб якась робота приносила надалі успіх, то її необхідно почати саме в перший день року.
Нагадуємо, завершує зимово-різдвяний цикл свято Водохреще, яке відтепер припадає на 6 січня.
