Справедливий, принциповий, мав авторитет у ровесників і довіру старших, він ніколи не боявся відстоювати те, у що вірив — саме так характеризують військовослужбовця Тараса Чвартацького всі, хто його знали. З першого дня великої війни він був одним з перших, хто пішов до військкомату, адже не раз казав рідним, що завжди їх захистить. 23-річний воїн з позивним «Новембер» служив у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов» Національної гвардії. 31 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання старший солдат загинув, поховали його у рідних Ярмолинцях на Хмельниччині. У захисника залишилась лише мама, вона просить небайдужих підтримати петицію про нагородження її єдиного сина званням «Героя України» посмертно.
«Змалечку Тарас наголошував, що він воїн»
— Найстрашніше — це хоронити свою дитину. Єдиного сина, — зізнається «ФАКТАМ» мама бійця Тетяна Махнюк. — Так сталось, що Тараса я виховувала сама. Йому і місяця не було як рідний батько пішов від нас. Більше про себе не давав знати. Звісно, такого удару долі ніхто не чекав, але сил жити далі додавало те, що біля мене був син, якому я ладна була небо прихилити. Та й допомагали у всьому дідусь з бабусею. Змалечку Тарас усім цікавився, міг займатись одночасно кількома справами. Обожнював складати конструктори, підлітком цікавився психологією та багато читав. Син був настільки обізнаним у багатьох сферах і компанійським, що до нього завжди тягнулись оточуючі. Але в той же час син завжди сам приймав остаточне рішення. Так склалось, що кошти я завжди заробляла важкою фізичною працею, й Тарас не раз казав, що хотів би полегшити це й навчив би мене заробляти через Інтернет. А ще з дитячих літ син наголошував, що він воїн. Тарас відвідував Ярмолинецький ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1, а після продовжив навчання у Ярмолинецькому технологічному ліцеї, де здобув професії оператора комп’ютерного набору та водія. Після того здав ЗНО і вступив до Кам’янець-Подільського педагогічного університету, спеціальність «Психологія». Та не склалось.
Закінчивши перший курс, Тарас сказав, що нецікаво це все йому. Армія — це те, де він себе бачить. Віра, правда та справедливість — це ті речі, які завжди були рушійною силою в житті Тараса. Перший час син працював в охоронній фірмі, далі була робота у Польщі. Згодом син намагався потрапити у Французький іноземний легіон. Тарас спробував, але не пройшов жорсткий відбір. Вимоги до кандидатів на вступ у легіон настільки високі, що відбір проходять у кращому разі десятеро осіб зі ста претендентів. Коли син вийшов з корпусу на вулицю, то у кишені лишилось 50 євро. Він через мережу в групі українців у Франції познайомився з жінкою, уродженкою Прикарпаття. Пані Галина забрала Тараса, три дні він жив у неї. Гостинність жінки вразила до сліз. Вона купила сину квиток до України, а мені ще й подарунків. Ми й досі спілкуємось, і їй дуже болить втрата мого сина.