Намагання України приєднатися до ЄС викликало до життя нових монстрів. З’явилися так звані «тіньові звіти» — документи на сотні сторінок, які беруть до відома чиновники Єврокомісії. Проте їх вже назвали «упередженими, необ'єктивними, а подекуди і з відверто некомпетентними оцінками та висновками», що є повторенням наративів «жовтої преси». Справа у тому, що колектив авторів є вузьким та доволі специфічним.
Україна готується до вступу до ЄС, і вже багато років адаптує законодавство. Це відбувається з перемінним успіхом, але проєкт рухається. Свіжий репорт за півріччя містить 900 сторінок, підготовлених спільними зусиллями 140 державних установ. Нехай це і не геніально, але гарантовано експертно.
ВІДЕО ДНЯ
Звісно, що будь-яка влада буде перебільшувати власні досягнення і приховувати недоліки. Тож Єврокомісія має доволі непоганий механізм, як отримати об’єктивні дані: знайти експертів, які дадуть альтернативний погляд на дійсність. Тоді можна співставляти два джерела та робити більш-менш адекватні висновки.
Звісно, це мають бути неймовірної якості експерти, такі собі Ейнштейни від професії, і вони мусять давати глибоку аналітику. Але на практиці все йде не так блискуче.
Блискучі експерти недоступні; Ейнштейни або займають посади, або мають власний бізнес. Тож «тіньові звіти» віддають писати знайомим та друзям, інколи далеким від професійності. Це дуже нагадує вислів Леніна про кухарок, що можуть керувати державою — з тією різницею, що наші кухарки готують «тіньові звіти», на які покладатиметься ціла Єврокомісія.
РЕКЛАМА
Не знаю, як з цим пораються в інших країнах. Але на українські «тіньові звіти» чекала б єдина доля — прикрашати собою архіви ЄС. Готують як можуть, виходить доволі посередньо. На додаток до низької якості продукту, «експерти» ймовірно закладають всередину документа власні побажання чи просто помсту до професійної спільноти, яка свого часу піддала їх санкціям. І ось, вони повернулися з помстою. Avengers…
Було б дійсно смішно, але… Чи то чиновники ЄС не знають, із чим мають справу. Чи то знають, але гроші витрачені, і доводиться вдавати, що «тіньові звіти» — то шедеври. Так єврокомісари починають посилатися на цей другосортний продукт у роботі. Виникає типовий феномен, відомий як роль особистості в історії. Нажаль, у цьому випадку мова геть не про Ейнштейна.
РЕКЛАМА
Розпочавши шлях у хибному напрямку, вкрай мало шансів дістатися вірного пункту призначення. Маємо явище протилежне до того, чим воно мало бути. На прикладі України, отримуємо другосортне псевдоекспертне «мило», яке шкодить іміджу не лише України, а і Євросоюзу.
ПРИНИЗЛИВІ ОЦІНКИ
Розповім вам про один такий випадок. Нещодавно віцепрем'єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та міністр юстиції Ольга Стефанішина зустрілася з представниками Єврокомісії. Зустрічі є регулярними, бо щопівроку Україна готує офіційні звіти з адаптації законодавства до Євросоюзу. Цього разу наша делегація була здивована тим, що єврочиновники посилалися не на свіжий офіційний репорт влади. В них на столі лежав так званий «Тіньовий звіт у сфері правосуддя та фундаментального права», підготовлений кількома грантовими організаціями. Сам документ ви можете знайти тут.
РЕКЛАМА
Виявилося, що висновки у двох документах різнилися настільки суттєво, ніби йшлося про дві різні країни. Більш того, до тієї зустрічі ніхто не бачив «Тіньового звіту», бо він був підготовлений лише напередодні. Проте він виготовлений на замовлення Єврокомісії, тож на сьогодні документ розлетівся за сотнями адресатів. Ті мусили взяти його якщо не до роботи, то принаймні до уваги.
«Я ніколи не бачив такого серйозного звіту, підготовленого громадянським суспільством — ні в одній країні, де я працював раніше. Ми використовуватимемо цей Звіт під час формулювання наших рекомендацій для скринінгового звіту, а також під час розгляду проєкту дорожньої карти реформ у сфері верховенства права, які Україні потрібно буде підготувати, щоб рухатися вперед на шляху вступу до ЄС. І, звичайно, ці матеріали будуть використані для визначення орієнтирів для переговорів про вступ. Тому звіт дуже своєчасний з точки зору нашої роботи з Україною», — написав про звіт Манфредас Лімантас, керівник сектору верховенства права та боротьби з корупцією Представництва ЄС в Україні.
Ну, я не знаю, чи гарно подумав пан Лімантас, перш ніж це казати. Усі відгуки, які мені довелося почути з середини професійної правничої спільноти України, кажуть точнісінько протилежне. Професійна юридична спільнота вивчила документ, перші висновки вже готові. Я назвав би їх принизливими — не лише для авторів «Тіньового звіту», а і для Єврокомісії, яка витратила на це чималі кошти.
Національна школа суддів вивчила розділ, що стосувався навчання суддів, і охарактеризувала його як «упереджені, необ'єктивні, а подекуди і відверто некомпетентні оцінки та висновки», що є повторенням наративів «жовтої преси».
Претензії НШСУ зводилися до трьох пунктів.
Перший — жоден з так званих «експертів» не відвідував школу та не намагався проаналізувати зміст навчальних заходів. Проте саме їх вони оцінювали.
Другий — замість вивчення, «експерти» з громадського сектору побудували висновки на підставі… опитування інших представників громадського сектору. Тобто, вони поговорили самі з собою, поділилися чутками та вподобаннями, а потім склали на підставі цього звіт. Якість цього звіту яскраво описали експерти НШСУ, чекаю на подібні висновки інших спільнот.
Третій — не зважаючи на низьку якість аналізу, висновки «Тіньового звіту» дуже сміливі. Зокрема, громадські організації рекомендували Єврокомісії ліквідувати школу суддів та створити тренінговий центр на базі Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Дещо подібне ви зустрінете у решті розділів документа, що охоплює майже 500 сторінок.
Нагадаю, що висновок НШСУ стосується лише невеликого фрагмента «Тіньового звіту». Аналогічні висновки пішли щодо інших розділів. Враховуючи, що юридична спільнота не любить публічних скандалів, обговорення були неформальними. Тим не менш вони дуже активні, і теж не на користь реформаторів. Приклад НШСУ довів, що можна висловити публічну позицію, тож чекаємо на нові оцінки.
ЧИ Є «ТІНЬОВИЙ ЗВІТ» ТАКИМ БЕЗНЕВИННИМ?
Нещодавно я писав про інший «Тіньовий звіт», він стосувався реформи митниці. Той звіт готував колишній голова Митниці Макс Нефьодов, який тепер споживає гранти ЄС. Обидва ці факти стали визначальними.
Виявилося, що за усіма критичними оцінками стоять приховані інтереси самого Нефьодова та його прихильників. Вони хочуть отримати електронну систему документообігу Митниці на аутсорс, створивши певний клон «Прозорро», через який зароблятимуть група електронних посередників. Саме тому вони проштовхнули тези про необхідність «перезавантаження» митниці — на мою думку, аби призначити лояльних до себе керівників та просунути власний проєкт. Усе це потужно прикрито термінами на зразок «боротьба з корупцією», «цифровізація», «переатестація», «незалежність» та «прозорість».
«Тіньовий звіт» з митниці виявився обмеженим та лобістським, але найдивнішим виявилося те, що сталося далі. Нікого навіть не зацікавило, що всередині документу, бо мета була іншою. Невдовзі після випуску звіту, європейці почали через послів проштовхувати саму реформу, яка зводиться до повного «перетрахування» колективу. Впевнений, що не обійшлося без телефонного права. Законопроєкт з реформи два роки лежав у парламенті, але його реанімували та позавчора прийняли в цілому.
Як проштовхнули остаточно? За кілька днів до голосування НАБУ (?!) за підтримки Посольства США організувало міжнародну конференцію «Україна на шляху до ОЕСР». До заходу запросили не лише послів, а і половину парламенту, і купу іноземців. А через день депутати проголосували «за», навіть якщо не були згодні. Проєкт проштовхнули ногою.
Вже не вперше, створили розпорку: ти за вступ до ЄС чи проти? Якщо за — голосуй як треба. Аби потрапити до ЄС, Україна спершу має доєднатися до Організації економічного співробітництва та розвитку, і реформа митниці є однією з вимог доєднання до ОЕСР. Хто включив цю вимогу та з якою метою — інша розмова, яку ніхто не хоче починати.
Тобто, зміст «Тіньового звіту» не мав жодного значення. Важливою була сама послідовність: звіт — поява послів — конференція — голосування. Тобто, підійшли до питання дуже процедурно. А влада України, що цілком залежить від грошей колективного Заходу, навіть не стала обговорювати саме питання.
Якою буде сама «реформа митниці»? Є підстави казати, що не надто успішною. В історії незалежної України було лише одне вдале «перезавантаження», і це реформа поліції. Просто звільнили усіх старих, а замість них взяли нових, з вулиці. Позитив у тому, що поліціянти перестали брати хабарі на дорогах, хоча і переслідувати злочинців тепер вони теж не квапляться. Мінус теж був, але його ніхто не побачив: зі слідства та оперативної роботи вимили кваліфіковані кадри часів Кучми-Ющенка-Януковича. Дехто скаже, ну і нехай, ми позбавилися від непотрібу. Питання немає, але професіоналів замінили новачками або активістами, що гарно складають презентації, проте не вміють розслідувати. Якість роботи поліції на довгий час впала, хоча цифрові показники у нормі. Це впертий факт. А тепер згадаємо реформи суду та прокуратури. Прокурори та судді — це не регулювальники, на піврічних курсах їх не підготуєш, і самого лише знання законодавства недостатньо. Отже, ким їх замінять? Вірно, науковцями та початківцями під наглядом активістів. На словах, усе буде гарно, але в реальності — ні.
Отже, маю підозру, що «Тіньовий звіт» — це просто технічна ланка, яка має незмінно закінчуватися реформою. Це надуманий привід, що має привести для масових кадрових зрушень та боротьби за фінансові потоки.
РЕФОРМАЦІЙНЕ ДЕЖАВЮ
Приклад митниці показав, що за розмовами про корупцію та реформування можуть ховатися цілком конкретні хотєлки. Чи є дещо подібне у правовому звіті? Я не є юристом за освітою, тож висновки щодо компетентності авторів документу залишу спеціалістам. Натомість залишу за собою право коментувати політичну компоненту.
У часи президентства Петра Порошенка під головуванням громадських активістів відбулися реформи судів та прокуратури. Громадські організації співпрацювали з Адміністрацією президента, зокрема з відповідальним за судову систему заступником АП Олексієм Філатовим. Вони, зокрема, знищили Верховний Суд України, замінили його на просто Верховний Суд. Нових суддів призначили через перезавантажені ВРП та ВККС. Згодом зайнялися апеляційними судами, а потім планували перейти до судів першої інстанції. Усе було саме так, як вимагають автори «Тіньового звіту».
І що? Під гаслами позбавлення від корупції, з судів та прокуратури були звільнені тисячі спеціалістів, яких замінили на лояльних до Порошенка та громадських організацій людей. Але соціологія довела, що реформи провалилися. Дійсно, голову нового Верховного Суду пана Князєва взяли на найбільшому в історії судової системи хабарі. Його спільники голосували за його звільнення, аби уникнути звільнення та слідства самим. Це не єдиний елемент фарсу. Наприклад, ексголову досі не ліквідованого Верховного Суду України пана Романюка критикували за корупцію, а сьогодні він є членом ради доброчесності, що відбирає суддів Конституційного Суду України та перевіряє їх на корупційну та моральну складову. Це яскраві приклади того, чим обіцянки відрізняються від реальності. Стан правосуддя та рівень законності в України лишився у неймовірно поганому стані.
У органах прокуратури відбулося дещо подібне.
Що приголомшує, коли блукаєш сторінками «Тіньового звіту»? Громадські організації повторюють ті самі наративи, які вони просували у 2014 та у 2019 роках. Корупція, реформи, перезавантаження, комісії, залучення міжнародних експертів — усе це вже було. У кожній з цих сфер вже роками проходять реформи. Обіцяні великі потужні результати, проте нічого не працює, хоча вже сотні представників ГО увійшли до складу чинної влади. Власне, тепер вони і є влада. Тим не менше, у «Тіньовому звіті» пропонується знову реформувати ці сфери. Те саме, до речі, відбувається у митниці, у закупівлях, у енергетиці тощо. Це якесь нескінченне професійне грантозаробітчанське дежавю.
Складається враження, що у реформах немає жодного сенсу, окрім реформ. Вони призводять до перехоплення влади та отримання чергового фінансування з бюджету України та грантів ЄС. Чи не є влада та гроші головною метою реформаторів?
ТРОХИ ПРО ГО
Дещо про авторів «Тіньового звіту».
Діяльність так званих громадських організацій в Україні була романтизована ще у часи Віктора Ющенка. Суспільству представляли людей із чесними очима та чистими руками. Вони вбачалися осередками етичності, моральності та безкорисливості. За останнє десятиліття під цією легендою в Україні створені тисячі (!) ГО, до роботи яких залучені тисячі людей. Самих цих людей ми знаємо здебільшого під назвою «активіст».
Як це часто трапляється, початковий ефект від появи активістів був гарний, бо за часів Януковича вони становили ефективну противагу владі, і заважали встановленню монархічного режиму, схожого на російський. Але після перемоги Революції гідності відбулося певне переродження, і активісти стали масово співпрацювати з владою, а то і конкурувати за посаду, співпрацюючи з певними елітами всередині України.
Ці активісти відрізняються від тих, які возять автівки для ЗСУ, збирають гроші на утримання тварин та заважають руйнувати пам'ятки архітектури. Ці активісти отримують грантове фінансування (здебільшого від США та ЄС) та цілком заброньовані, бо в них є більш важливі завдання. За більше ніж десятиліття, через них пройшли буквально мільярди доларів, здебільшого у вигляді грантів. Поступово вони інтегровані до влади, приховуючи справжніх бенефіціарів.
Найпопулярніше гасло цих (грантових) активістів — боротьба з корупцією. Це дуже зручна легенда, адже порушення та недоліки будуть завжди, особливо у такій бідній країні, як наша. Тож під виглядом боротьби з корупцією можна ефективно вирішувати кадрові питання. Під гарними гаслами відбувається перехоплення влади та призначення на відповідальні посади лояльних людей. Зокрема, ці ГО лобіюють призначення так званих громадських рад при кожному міністерстві, та (якщо вдається) вимагають призначати потрібних людей на керівні посади, або влаштовувати конкурси, через які призначають потрібних їм посадовців. Це перша характерна риса цього руху.
Друга полягає у тому, що ми можемо певною мірою казати про масштабний міжнародний бізнес, який зводиться до споживання грантових мільярдів. Я не буду казати, що ця діяльність не несе жодного результату, але здебільшого йдеться все ж про освоєння грошей. Причому, левова частина коштів залишається власне у США та ЄС. До України доходить менше, ніж половина, але навіть цих коштів вистачає для утримання потужної мережі інфлюенсерів, які називають себе активістами.
Ну і не будемо забувати, що вони мають потужне прикриття у медіа та соціальних мережах. На сьогодні саме вони є домінуючою медійною силою, і через ЗМІ встановлюють порядок денний. Все доволі концептуально.
На моє переконання, саме ці три риси є ключовими для сучасних ГО: контроль над владою, розподіл фінансування та потужна присутність у медіа. З’явилася навіть певна нова нормальність: хочеш зробити кар’єру — імітуй цих людей. Лайкай оптимістичні пости реформаторів та сам періодично роби вигляд, що «лупаєш цю скелю». Не дякуйте.
АВТОРИ «ТІНЬОВОГО ЗВІТУ»
«Тіньовий звіт» підготували кілька ГО-шек. З релізу, який рясніє цитатами, складається враження, що авторів багато, і це має підсилити враження експертизи. Насправді, коло авторів є доволі вузьким та специфічним. Давайте трохи про це.
Фігурант перший. «Тіньовий звіт» профінансовано в межах проєкту ЄС «Право-Justice».
Європейські гроші вже багато років йдуть на чотирикутник: реформу судів, прокуратури, юстиції та контролю за правом власності. Споживають їх здебільшого офіційні державні органи України. Лише мала частка фінансування йде на ГО-шки.
Тим не менш, автори «Тіньового звіту» вийшли за межі чотирикутника суди-прокуратура-юстиція-власність, і подалися також оцінювати юридичну освіту, адвокатуру, боротьбу з корупцією, захист прав ЛГБТ та інвалідів тощо. Гадаю, що ЄС надає набагато більше грантів, тож у «Тіньовий звіт» вирішили «впіхнуть нєвпіхуємоє», аби показати, як плідно працює в Україні таємна армія активістів, фінансованих за кошти ЄС.
Фігурант другий. Асоціація правників України.
Я багато писав про цю структуру, коли відбувалася судова реформа Порошенка. На відміну від профільних асоціацій (прокурорів, суддів, адвокатів), ця змішаний клуб, що включає усіх — суддів, прокурорів, адвокатів, а також науковців, студентів та політиків. За деякими відгуками, АПУ — дуже зручний корупційний майданчик, до якого можна прийти вирішити цілком конкретні питання, не ризикуючи бути записаним. Кейс судді ВС Князєва, який був членом АПУ, ймовірно народився під час одної з таких зустрічей.
А ще Асоціація завжди гарно співпрацювала з владою. У часи Порошенка АПУ допомагала Адміністрації Петра Порошенка лобіювати судову реформу та реформу прокуратури. Не останню роль в АПУ відіграв Денис Бугай — відомий юрист, який мав необережність у часи Януковича співпрацювати із младоолігархом Сергієм Курченком, а сьогодні досі перебуває під слідством у справі «Брокбізнесбанку».
Але у наші часи в АПУ горять нові зірки. Це зокрема Ганна Огренчук, яка кілька років тому одружилася у Сен-Тропе з Андрієм Довбенком, якого називали «смотрящим» за Мін'юстом часів Павла Петренка, і який згодом купив особняк у Лондоні неподалік від королевського палацу. На тому весіллі був присутній на той час голова Офісу президента Андрій Богдан. Богдан же призначив пані Огренчук до Комісії з питань правової реформи, де вона перебуває і досі, уособлюючи співпрацю з чинною владою.
Іншою зіркою є член правління АПУ Ілля Костін, який був віськовослужбовцем-юристом, працював у Міноборони та мав пряме відношення до скандалу із закупівлею яєць по 17 грн. Ну і, зіркою є член АПУ Андрій Вишневський, про якого багато йтиметься далі.
Фігурант третій. ГО «Адвокат майбутнього».
Від імені цієї ГО згаданий вище Андрій Вишневський вимагає реформувати прокуратуру та адвокатуру. У часи Януковича пан Вишневський очолював безоплатну правову допомогу. Піком його кар'єри стало призначення заступником міністра юстиції після Революції гідності. Але звідти його доволі скоро звільнили. За одною з версій, за наполяганням уряду Канади, бо пан Вишневський хотів витратити гроші, які канадці виділяли на безоплатну правову допомогу, на ремонт даху в Міністерстві юстиції. Сам пан Вишневський каже, що його звільнили з політичних мотивів. Що є правдою, я не знаю.
Певний час потому він очолював український підрозділ Transparency International, звідки перейшов працювати заступником до НАЗК. Щоправда, звідти його теж звільнили, і теж після скандалу. Суд із НАЗК пан Вишневський програв, і тепер працює видавцем, а у вільний час аналізує прокуратуру та адвокатуру для «Тіньового звіту».
У цьому документі він, серед іншого, закликає до реформи адвокатури та просуває програми освіти для правників. Можливо, секрет такого заклику полягає в том, що уряд Канади дізнався про ремонт даху Мінюсту саме від адвокатів. Було б дивно, якби пан Вишневський залишився за це вдячний. До речі, далеко не всі сприймають персону пана Вишневського критично. Днями на зустрічі у Брюсселі, директор Директорату правосуддя та кримінальної юстиції Мінюсту Олександр Олійник розповідав про відомого керівника безоплатної правової допомоги, що постраждав через свою принципіальну позицію. От воно як.
Фігурант четвертий. Transparency International.
TI є потужним міжнародним брендом. Це розгалужена мережа ГО, що працює у різних країнах. За грантові кошти бореться з корупцією, опікується прозорістю, а в Україні активно впливає на рішення влади. У «Тіньовому звіті» вони відповідали за корупційний напрямок. Дійсно, немає такого місця, де не актуально поговорити за корупцію, а присутність бренду TI сама по собі додає ваги документові. Додам лише, що пан Вишневський очолював TI Україна кілька років, між звільненнями.
Фігурант п’ятий. «Лабораторія законодавчих ініціатив».
Працює з 2000 року, на сьогодні дуже інтегрована у владу структура. Відома, зокрема, розробкою закону про фінансування політичних партій — це той, за яким «Слуга народу», «Європейська солідарність» та інші отримують десятки мільйонів навіть під час війни (Й!).
Можна розглядати активність цієї ГО як місток між активістами та владою, і це справді так. Почитайте пресрелізи ЛЗІ — і ви відкриєте для себе потужне життя, про яке не мали жодної гадки. Це регулярні конференції, обговорення та контакти з європейцями, які (я підозрюю) фінансують самі ж європейці. ГО-шка у промисловий спосіб виробляє проєкти на зразок «Етичного кодексу парламентарів» чи гендерно-сенситивної оцінки практик у парламенті, з чого власне я роблю висновок, що вона пропускає через себе чималі потоки грантового фінансування. Щодо реальної ефективності — не знаю.
Що стосується «Тіньового звіту», маємо цікаву деталь. Одна з керівниць проєкту є дружиною пана Вишневського. Знову він??? Так, шановні. Як на мене, така повторюваність вказує на вкрай вузьке коло людей, що залучені до міжнародних проєктів. В українських реаліях, це можна було б назвати кумівством, але їм більше сподобається зватися однодумцями та однодумкинями.
Фігурант шостий. Центр прав людини Zmina.
Це певний гібрид ЗМІ та структури з відпрацювання грантів (зокрема, від USAID). Що стосується правничої сфери, доволі тісно співпрацює з Михайлом Жернаковим, який вже багато років є одним з лобістів ГО у правничій сфері (такий своєрідний пан Шабунін від судової сфери) та отримує численні гранти на цю тему. У часи Порошенка він допоміг організувати реформу судів та був лояльний до Адміністрації Порошенка. Але згодом почав від цього дистанціюватися, аби продовжити боротьбу. За Зеленського, ще тісніше долучився до влади. Звісно, щоб боротися з владою та лупати цю скелю.
Що ми бачимо з наведеного переліку?
Перше, це доволі вузьке коло людей, що пов’язані між собою (та навіть є членами родини). Зокрема, пани Вишневський та Костін.
Друге, у тій самій АПУ є багато експертів, але вони не залучені до підготування «Тіньового звіту». Натомість, авторами є лише декілька осіб, а дискусія замінена на Ctrl+C Ctrl+V. Це може бути ознакою браку експертності.
Третє, фінансування. Згадані структури, окрім АПУ, мають багаторічний «досвід» відпрацювання грантів. Можна сказати, що бути невдоволеними критиками — це їхній бізнес. Що більше проблем, то краще; або критика заради критики. Виникає конфлікт інтересів. Гадаю, що «Тіньовий звіт» має бути об’єктивним, але насправді він є смітником зі звинувачень та, можливо, свідомих маніпуляцій. Маніпуляції тим більш ймовірні, бо обидвох панів Вишневського та Костіна свого часу звільняли з правничих органів, тож вони мають особисті причини для невдоволення поточним станом речей, і можуть навмисно накачувати негатив. Як ми бачимо з пункту першого, спинити їх немає кому, бо усі є одною великою родиною.
Ну і четверте, це певна форма «двоємислія» — це коли вірними є одразу дві протилежні точки зору. Так звані «експерти» регулярно критикують дії влади, вдаючи з себе незалежних, а насправді тісно з нею співпрацюють. Незмінним залишається лише роль активістів, під яку отримують чергові гранти. У «Тіньовому звіті» вони знову вимагають «перезавантаження» правничої системи. Звісно, за участі себе самих. Звісно, за умови фінансування.
ЩОДО РЕФОРМИ АДВОКАТУРИ
Певне дежавю я відчув, коли читав розділ щодо реформи адвокатури. Згадав часи Порошенка, коли за допомогою активістів та правничих маргіналів Адміністрація президента намагалася взяти під контроль Асоціацію адвокатів. Тоді казали та писали майже ті самі аргументи, що я побачив у «Тіньовому звіті».
Тоді ГО разом з Адміністрацією президента Порошенка штовхали реформу адвокатури — єдиного правничого сектору, що не отримує жодного державного фінансування, але потужно впливає на стан речей у галузі. Активісти виконували роль інформаційного тарана, розповідаючи з кожного радіоприймача, як треба перевіряти адвокатів на знання зебр та мамонтів. У той самий час люди Порошенка штовхали через залу Верховної Ради законопроєкт № 9055. Лише організований опір десятків тисяч адвокатів завадив тій «реформі». Мабуть, на щастя, бо адвокатура лишається єдиним нормально працюючим правничим інститутом, нехай і не позбавлена проблем (ідеальним раніше був Ленін, а тепер — пан Вишневський).
То у чому ж справа сьогодні? Гадаю, що я знайшов відповідь. Водночас у «Тіньовому звіті» та пресрелізі з нагоди його підготовки я побачив тотожні пункти. Вони стосуються призначення двох представників до Вищої Ради Правосуддя (ВРП), яких має призначити адвокатська спільнота. Але вона не призначає, підозрюю, через безпекові застереження. Адже для висування своїх представників треба скликати загальноукраїнський з'їзд, а йому мають передувати регіональні зібрання з офіційним оголошенням в пресі про час та місце таких зібрань, а чисельність делегатів сягає півтисячі людей. Після Полтави навряд чи хтось наважиться на таке. Крім того, вибори під час війни навряд чи можна назвати легітимним, коли багато адвокатів воюють і не можуть ані голосувати, ані бути обраними, а інша частина за кордоном. Якщо так, то причини ті самі, з яких в Україні не переобирають президента та парламент.
Я не виключаю, що автори «Тіньового звіту» під виглядом критики можуть лобіювати власні інтереси, зображуючи їх як суспільно корисні. Не виключаю, що є ті, хто хотів би призначити себе чи своїх представників до структур адвокатського самоврядування, або заробляти на професійному навчанні. Хто ці люди, вирахувати неважко, бо над частиною «Тіньового звіту», що присвячена адвокатурі, працювала лише одна ГО «Адвокат Майбутнього». Не зважаючи на назву, ця структура не є адвокатським об'єднанням та не представляє жодної частини адвокатської спільноти. Уся чистина звіту — це майже цілком творчість згаданого пана Вишневського, який, схоже, має особисті претензії до керівництва Національної асоціації адвокатів України (НААУ). Так, знову він.
Впевнений, що НААУ ще оприлюднить свою точку зору щодо профільного розділу «Тіньового звіту».
Знову ж таки, не беруся аналізувати, чи є пропозиції пана Вишневського професійними та адекватними, бо я не є професійним юристом. Скажу інакше — у розділі, що присвячено адвокатурі, наразі усе виглядає недбало. Думка одного, навіть дуже кваліфікованого юриста не може подаватися як комплексна пропозиція з реформування такої складної сфери, як правнича. Бо це лише одна з думок, а спеціалістів у тій самій адвокатурі — десятки тисяч.
Навіть у часи Порошенка критику здійснювала група, що намагалася створити альтернативну асоціацію адвокатів. А тут маємо точку зору одного єдиного юриста із двома гучними звільненнями (з Мінюсту та НАЗК), нехай і колишнього керівника безоплатної правової допомоги.
Дуже смішно, що ціла Єврокомісія керується висновками одної-єдиної людини із проблемною репутацією.
ЯКОЮ Є ЗАГАЛЬНА МЕТА «ТІНЬОВОГО ЗВІТУ»?
Я не є спеціалістом, але навіть я не можу назвати документ глибоким. Він є компіляцією новин та звітів державної влади, таке собі Ctrl+C Ctrl+V. На цей фундамент накладено чутки та слухи. Нарешті, відполіровано висновками щодо необхідності рішучих реформ.
Тобто, виглядає так, що автори документа не є експертами в аналізованих сферах, а натомість вони є політиками. Чомусь, на рівному місці, роблять жодним чином не пов'язані заяви, які зводяться до одного — треба призначити нових людей, яких ретельно обиратимуть вони. Чому вони? Бо вони начебто є представниками ЄС.
Не беруся сперечатися, чи потрібна зміна влади у судах, прокуратурі чи органах юстиції. Згадую досвід після Євромайдану, коли активісти та тандем БПП-Наркофронт призначали рішучих, революційно налаштованих патріотів. Закінчилося усе дуже погано. Тож я впевнений, що реформу не можна зводити лише до пересування ліжок та призначення фавориток.
Щодо особисто моїх припущень, я спробував знайти для себе, що поєднує усі ці 538 сторінок «Тіньового звіту». Для себе, я сформулював три думки, які проходять крізь увесь документ:
1. Гроші ЄС на моніторинг витрачені не дарма.
2. Треба продовжувати витрачати гроші ЄС.
3. «Вірте нам». Під гаслами євроінтеграції, цілком конкретні люди подають вкрай суб’єктивний погляд на речі, який видають за об’єктивний. Мовою журналістики, це маніпуляція та навіть спроба використати українське суспільство із корисливою метою. Мовою активістів, це боротьба з корупцією.
Схоже, що реформи нескінченні, доки їх так гарно фінансують.
Раніше український політолог Віктор Таран дав прогноз щодо термінів вступу України до Європейського Союзу.
Ілюстрація у заголовку з відкритих джерел
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
