Рівно два роки тому люди спішно покидали будинки, рятуючись від війни, підприємства та організації за рідкісним винятком припинили роботу, а полиці магазинів миттю спорожніли. Водночас у військкоматів вишикувалися черги, волонтери везли на фронт усе, що вдавалося знайти за кордоном, а політики вмить забули про свої чвари. Усі об'єдналися заради однієї великої мети — дати відсіч загарбникам. Так, було дуже страшно — навколо хаос, жах, звуки вибухів, але водночас просто зашкалювало почуття гордості за країну, яка одразу показала, що не здасться.
Поступово ми пристосувалися до нових реалій (не звикли — до такого сюру звикнути неможливо), і невгамовне бажання наближати Перемогу змінилося втомою, апатією, зневірою та розпачем. Хоча ця зима, на відміну від минулої, пройшла набагато легше у побутовому плані, загальний настрій сьогодні пригнічений. Багато хто перебуває в напрузі, як і напередодні великої війни.
«Наша війна триває довше, ніж ми розраховували, і це є проблема наших очікувань. Наша війна триває довше, ніж вони розраховували, і це наша заслуга», — написав нещодавно публіцист Павло Казарін, який добровольцем пішов на фронт у перший день повномасштабного вторгнення.
Ми вже звикли до факту, що протистояння добра і зла буде довгим. Чи вистачить у нас сил витримати його? Про це «ФАКТИ» поговорили з українським та ізраїльським політтехнологом, публіцистом, письменником та бізнес-консультантом Михайлом Шейтельманом.
— Михайле, усвідомлення, що ми біжимо не стаєрську, а марафонську дистанцію, далося дуже непросто і нам, і нашим партнерам. При цьому жодна людина у світі не знає навіть приблизно, на якому етапі цього забігу ми знаходимося. Невизначеність і відсутність перспектив виснажують і зводять з розуму. У якій точці ми опинилися за підсумками двох років великої війни? Яку частину — десяту, третину, половину — вже пройшли, на вашу думку? Чи вистачить у нас сил на те, щоб здолати весь кривавий шлях?
ВІДЕО ДНЯ
— Хочу вас засмутити, але життя будь-якої людини — це суцільна невизначеність та відсутність перспектив. Кожен із нас знає, що точно наприкінці помре, але ніхто не знає коли. Можливо, сьогодні. Може, за десять років. А може, за тридцять. Тому невизначеність та відсутність перспектив — це цілком здорова ситуація.
Що робити? Вибір найпростіший і для країни, і для кожного її громадянина — жити просто зараз і робити те, що можемо.
Порівняємо становище України сьогодні й навіть не рік тому, а два роки й один місяць тому, тобто до початку повномасштабної війни. Було воно тоді краще чи гірше? Здається, звичайно, що краще, бо не було всієї цієї кривавої трагедії, цих щоденних обстрілів тощо. Але це як би життя кожної окремої людини.
РЕКЛАМА
А якщо ми подивимося на країну, то побачимо, що два роки та місяць тому ми не мали чіткої перспективи. Ми не знали, куди йде Україна. Нас не брали ані до Євросоюзу, ані до НАТО і прямо казали, що немає жодних шансів. І ми губилися. Хто ми тоді? Якщо нас не беруть до Євросоюзу та Альянсу, то що ми збираємося робити? Бути якоюсь нейтральною країною, затиснутою між Євросоюзом та російською федерацією? Це було зовсім безперспективно. А зараз є перспектива.
Чисельність ЗСУ у лютому 2022 року становила 261 тисячу осіб. І це була дуже середньо, якщо не сказати слабко озброєна армія. А поряд із нами величезна агресивна країна з другою армією у світі. Зараз ЗСУ — одна з найбільш озброєних і найбільших армій на планеті, а російська армія вже точно не друга.
Тобто наше становище за ці два з лишком роки покращало. У нас виникла перспектива. Ми точно знаємо, куди йдемо, причому за такий вектор у нас абсолютна більшість. Якби ми у 2021 році провели референдум про вступ до НАТО, напевно, більшість набрали б важко. А ті, хто проти, заявили б, що «це жахливий крок, тому ми їдемо в росію». Сьогодні такого вже нема. За вступ до НАТО, за даними липневого опитування, 89% українців, за вступ до Євросоюзу — 90%. Тому треба цінувати здобутки, які з'явилися.
РЕКЛАМА
«Що робити? Вибір найпростіший і для країни, і для кожного її громадянина – жити прямо зараз і робити те, що можемо», – радить Михайло Шейтельман
Читайте також: «Проблеми, які виявилися у 2023-му, тепер загострюються, а ціна помилок для України значно зросла», — політолог Олег Саакян
РЕКЛАМА
Далі буде по-різному. Буде і добре, і погано.
Щодо тимчасових відрізків, а навіщо робити цей прогноз? Тут абсолютно правий генерал Залужний, який сказав, що військові не повинні розповідати про плани, тому що противник у відповідь може вжити різних дій.
Однак заднім числом можу сказати таке. Якби 21 вересня 2022 року путін не оголосив про мобілізацію трьохсот тисяч людей, то ця війна вже б закінчилася. Але він зважився, і поки що ми цю війну не виграли.
Сьогодні російська армія насилу поповнює втрати. А може, й не поповнює. По ідеї, путіну потрібна нова мобілізація. Чи наважиться він проводити її після виборів, чи успішно вона пройде, ми не знаємо. Але знаємо, що дуже багато залежить від цього його кроку.
Чи путін воюватиме до останнього росіянина або його скинуть раніше, ми теж не знаємо. Це від нас не залежить. Все може трапитись. Візьмемо простий приклад. 23−24 червня минулого року пригожин організував заколот. І найманці ПВК «Вагнер» не дійшли двісті кілометрів до кремля. А якби дійшли, війни сьогодні б не було. Розумієте?
— На жаль, історія не терпить умовного способу.
— Справа не в умовності. Річ у тім, що є дії супротивника, від яких залежить і тривалість війни, і все, що завгодно. А наша справа — щодня максимально покращувати свою позицію.
Ось ми з вами розмовляємо в день, коли й ми покращили свою позицію, і світ її покращив (ми розмовляли 5 березня. — Авт.). А якби ми спілкувалися напередодні, то були б інші настрої. Сьогодні ми потопили черговий великий корабель Чорноморського флоту «Сергій Котов», спущений на воду вже під час війни. Це сучасний корабель, довжина якого, між іншим, 91 метр. І одночасно підірвали нафтобазу у Білгородській області. Ось конкретні наші успіхи.
І сьогодні ж Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордери на арешт командувача дальньої авіації повітряно-космічних сил росії та командувача Чорноморського флоту. Тепер їх розшукуватимуть у всьому світі. Коли взагалі таке було щодо високопоставлених російських військових? Зазвичай у розшуку Міжнародного кримінального суду знаходяться військові якихось африканських країн, не наводитиму приклади.
Читайте також: «Жодна людина на всій земній кулі не знає, що робити, тільки путін знає», — Дмитро Золотухін
Ми постійно називаємо росіян військовими злочинцями та нагадуємо на всіх міжнародних майданчиках про їхні діяння. Я у всіх своїх ефірах казав, що після війни їх треба буде одного за іншим відловлювати, як Моссад, і судити. Але цей процес розпочався раніше. У липні минулого року у Краснодарі застрелили командира підводного човна, якого пов'язують з обстрілом Вінниці, коли загинули 27 мирних мешканців. А в лютому цього року в Енгельсі така ж доля спіткала командира екіпажу бомбардувальника Ту-95, безпосередньо причетного до завдання ракетних ударів по цивільних об'єктах та загибелі мирних громадян.
Але й Міжнародний кримінальний суд почув нас. І він, виявляється, поділяє нашу позицію. Оголошення в розшук цих двох військових — це адже за що? За спробу знищити нашу енергетику минулої зими. Тобто йдеться про довгострокові наслідки для росії. Слідчі Міжнародного кримінального суду збирають папочки. Уявіть, скільки там таких справ, і що ще чекає на тих, хто чинить подібні злочини. Триває колосальна робота.
На жаль, людина живе день у день емоціями. Сьогодні гірше, завтра краще. Як каже один мій друг, варто нам збити два ворожі Су, як настрій усієї України різко змінюється. Щойно було поразництво, а збили два літаки — і все.
Потрібно завжди пам'ятати, що було до цього, хоча б тримати в пам'яті картину на два, а краще на три роки назад, і тоді ми зрозуміємо, що буде через три роки. А якщо згадувати лише те, що відбувалося місяць тому, то весь час будемо тремтіти від страху.
Давайте так. У момент нападу росії на Україну не можна було уявити, що станеться з їхнім Чорноморським флотом. Всі були впевнені, що Україна буде повністю заблокована у Чорному морі, і нам постійно загрожуватимуть десанти, обстріли тощо. Мало хто пам'ятає, як росіяни в березні 2022 року з корабельної артилерії обстрілювали Одесу. А сьогодні ми топимо їхні судна. Причому дуже далеко від контрольованої нами берегової лінії. Ось вам велика перемога на морі, яку ніхто не міг передбачити.
А хто міг передбачити, що ми виграємо битву за енергетику? За кілька днів до вторгнення до мене приходили люди, які саме на той момент займалися зміцненням енергетичних об'єктів. Вони казали: «Слухай, шансів немає. Так, ми щось змогли, щось під'єднали до Європи, але кілька ударів — і нашій енергетиці кінець». Однак росіянам не вдалося заморозити й знеструмити Україну. А цієї зими ми лише згадували: «Пам'ятаєш, як електрики не було?» Тепер у нас все гаразд з енергетикою. Ну, майже.
«У момент нападу росії на Україну не можна було уявити, що станеться з їхнім Чорноморським флотом. А сьогодні ми топимо їхні судна. Причому дуже далеко від контрольованої нами берегової лінії. От вам величезна перемога на морі, яку ніхто не міг передбачити», – розповів Михайло Шейтельман
Читайте також: «Ми заходимо у сторіччя дуже серйозного силового протистояння у світі», — Роман Безсмертний
— Війна на виснаження — це вже не тільки про наявність людських ресурсів і озброєння, а й про гроші, про ефективність економіки, про зовнішню і внутрішню політику, про демографію і далі за списком. Кремль грає вдовгу, виклики безпрецедентні. Чи зможе наша влада, яка любить прості рішення, з ними впоратися? На Банковій і Грушевського сидять зовсім не шахісти.
— Почну з кремля. Росія за останні два роки погіршила свої позиції в рази, а за десять років так взагалі зазнала геополітичної катастрофи — більшої, ніж розвал Радянського Союзу. До окупації Криму це була країна, яка розвивалася з шаленою швидкістю. До світового рейтингу Fortune Global 500 входили десятки російських компаній. Третьою компанією світу з капіталізації був «Газпром». Він коштував тоді 300 мільярдів доларів, а найбільша компанія — 500. Сьогодні «Газпром» коштує 43 мільярди й відстає від лідера приблизно у 60 разів. Ось де опинилася росія.
П'ять років тому не можна було уявити, що у Вікіпедії про путіна буде написано, що суд у Гаазі видав ордер на його арешт за незаконну депортацію українських дітей. А зараз телеканал CNN назвав його кіднеппером. А це не жовта преса, там говорять на офіціозі.
Ми не могли уявити й того, що в розшуку будуть ці їхні воєначальники. І що їхня економіка практично буде задушена. Так, я розумію, що вона жива, бо вони мають нафту, кудись її продають, це все так. Але розвитку там немає й не може бути. Усі перспективи, які перед так званою СВО відкрили, закрилися для нинішньої російської федерації, причому назавжди. Вона вже не повернеться на світову арену, це зрозуміло.
— Багато економістів, Ілларіонов, наприклад, кажуть, що запас міцності там колосальний.
— Це неправда. Що стосується Ілларіонова, у січні минулого року одне його інтерв'ю викликало велику паніку. Його подивилися мільйони людей. Ілларіонов сказав, що він точно, ось просто на 100%, знає, що угруповання російських військ найближчим часом може бути доведене до мільйона, що територія України від Одеси до Львова буде оточена. Усе це було сказано? Було. Здійснилося? Ні. І виявилося навіть не помилкою, а абсолютними мареннями, зауважу. На якій підставі це людина говорила? Як з'ясувалося, взагалі ні на якій. Його дивні фантазії не були нічим підкріплені. Для початку росія не має такої кількості людей і вже не має кораблів, щоб висаджувати десанти. А він залякував нас.
Якщо чесно, у мене довіра до того, що каже Ілларіонов, близька до нуля. До великої війни я зовсім по-іншому ставився до нього. Я його ні в чому не звинувачую. Але навіщо це людина робить? Не знаю.
Тож я скоріше повірю Ліпсіцу та іншим економістам, які спираються на цифри. Візьмемо фонд національного добробуту росії. Зараз від його резервів залишилася чверть, оскільки на Заході заарештували більшу частину.
Знаєте що? Та я вам, ґрунтуючись на словах путіна, доведу, що з економікою росії все погано. Навіщо мені Ілларіонов?
Путін сказав у посланні до федеральних зборів, що розпад СРСР стався через те, що його втягнули в гонку озброєнь. Мовляв, у результаті військові витрати Радянського Союзу з 1981 по 1988 рік становили 13% валового національного продукту.
А скільки зараз становлять військові витрати російської федерації? Давайте розберемося. У їхньому бюджеті офіційно закладено 110 мільярдів доларів, якщо перевести на валюту. Ще 40 чи 50 мільярдів — це закриті статті бюджету на спецслужби (ФСБ, Росгвардія тощо), які теж у нас воюють.
Разом 160 мільярдів доларів — це реальні витрати на війну. Причому я взяв дуже скромно. Не врахував, наприклад, що вони амортизують у нуль техніку, яку знімають зі складів і на яку не витрачають поточні кошти. Вони використовують радянські танки, літаки, кораблі. А це все якась амортизація. Але чорт із ним, ми навіть її поки не вважатимемо. Візьмемо чисто кеш. Ось цього року заплановано 160 мільярдів доларів. А який ВВП російської федерації? Якщо грубо, 1,6 трильйона доларів. Тобто 10% ВВП вони витрачають на війну. СРСР звалився, тому що витрачав 13. Отже, росії нікуди більше збільшувати цю статтю витрат.
І ще нюанс. У Радянському Союзі частка держави у ВВП становила 99% (не знаю точно, але підозрюю). Що було, окрім державного? Якесь присадибне господарство, де вирощували помідори. Сьогодні частка держави у ВВП росії, гадаю, відсотків 40−50, хоча теж точно не знаю. Тобто тоді СРСР витрачав 13% частки держави, а зараз росія витрачає 20%. Тому насправді росія як держава у набагато гіршому стані, ніж СРСР, коли він розпався.
У нас все абсолютно інакше. Хоча треба відкинути усі ілюзії. Ми завжди обурюємося: «Чому уряд те неправильно зробив, це неправильно зробив? Чому не наростив те чи не зменшив ось це?»
Однак останні два роки взагалі не має значення, що зробить уряд у плані управління економікою, тому що в нас сьогодні немає своєї економіки. Ви абсолютно справедливо кажете, що йде війна на виснаження. Але якби вона йшла між росією та Україною, ми програли б її одразу. І гарячу її фазу також. У нас фізично не було ані зброї, ані технологій — нічого, окрім людей, які готові вмирати за Батьківщину.
Війна на виснаження йде між росією та західним світом. А це дещо інша історія.
«Насправді росія як держава в набагато гіршому стані, ніж СРСР, коли він розпався», — вважає Михайло Шейтельман
Читайте також: «Якщо Захід дозволить вам вести цю війну як наступальну, все закінчиться дуже швидко Перемогою України», — історик Юрій Фельштинський
Так, трапилася проблема — США поки що нас кинули й не дають нам грошей. Але давайте в такому разі просто порівняємо потенціал росії та Євросоюзу. Причому я не порівнюватиму ВВП, а візьму бюджетні витрати росії та країн ЄС. Складемо показники Угорщини, Чехії, Франції, Німеччини тощо. Загалом Європа витрачає на рік вісім трильйонів доларів. А росія — 300 мільярдів. Різниця у 26 разів.
І якщо Європа збільшить свої військові витрати на 1%, то росіянам треба покласти чверть економіки, щоби зрівняти. На 2% — половину економіки, а на 4% — взагалі всі свої гроші витратити. Перестати платити пенсії та зарплати, перестати їсти й лише на війну витрачатися.
Тому, звісно, ми тут взагалі не гравці. В українців зараз два завдання — ті, хто на фронті, мають боротися, а ті, хто в тилу, все це терпіти та допомагати ЗСУ. За великим рахунком, усе. Якщо перетерплять ті, хто в тилу, і не перестануть воювати ті, хто на фронті, все інше залежить тільки від наших партнерів. Від нас економіка не залежить. Немає ані якихось довгострокових, ані короткострокових планів. Які не малюйте, нічого не допоможе.
Ну не зможемо ми побудувати всі ці танки та літаки. Наша економіка не витримає виробництва F-16, які нам потрібні, просто технічно. А на їхню покупку у нас немає грошей. Їх ніде взяти взагалі ніяк і нізвідки.
Тому не треба обманювати себе. Ми зараз не самостійна та не самодостатня держава. Просто уявіть: якщо ми частина Європи — це одна картина світу, якщо ми самі по собі — інша. Ми б самі цю війну програли.
Давайте візьмемо всю об'єднану Європу, включно з Україною. Ось ми — тонка смужка, яка називається лінією фронту. Ми — це окопи й ті, хто підносить снаряди. І все. Але окопи не можуть бути на самоокупності, правильно?
Але ми маємо тили. А вони знаходяться у британському Ковентрі, де для нас будують ракети, десь під Парижем, у Празі. Ще донедавна вони були у штаті Колорадо та на Алясці. Зараз поки що їх там немає. Але є в Торонто. Ось там наші тили та наше військове виробництво.
Читайте також: «Це реально третя світова війна, яка набирає обертів», — Тамара Горіха Зерня
— Зараз у соцмережах розганяють чутки, що Захід нас ось-ось кине.
— Я розповім вам, звідки ця хвиля. Про це був великий матеріал у The Washington Post, де докладно описано, що російська пропаганда змінила свою стратегію щодо України. Якщо у перший рік так званої СВО вони розповідали, як у росії жити добре, тому всім українцям треба прагнути туди, зараз вони припинили про це говорити, бо зрозуміли, що толерантність до росії у нас тепер нульова, і вони нам таку ідею не продадуть. Тому у «Фейсбуках» та інших соцмережах з'явилося безліч нібито українських облікових записів. І там розповсюджують ці речі через агентів впливу, ще через когось, кого вони змогли корумпувати.
Але ж треба порівнювати, треба аналізувати факти. З Америкою проблема, це правда. Кинула нас Америка? На цьому етапі так. Ось уже два місяці від неї нічого не надходить, хоч обіцяно 47 мільярдів доларів військової допомоги. Чи є впевненість, що точно надійде? Немає жодних гарантій.
Половину цієї суми дасть Європа. Загалом понад 20 мільярдів євро вже виділено на військову допомогу цього року. Не хтось зараз шукає ці кошти, вони вже є. Хоча лише половина від американських обсягів.
А друга проблема, що Європа не має такої зброї, яку нам могла б дати Америка. Але! Німеччина, наприклад, у перший рік війни дала нам 1,6 мільярда євро, а цього року — 7,1 мільярда. Відчуваєте різницю? Німеччина збільшила нашу підтримку у чотири з половиною рази. Франція — удвічі.
— Європа нарешті прокинулася й усвідомила рівень загрози для себе.
— У кожному договорі, який ми підписуємо, є цифри. За 2022−2024 роки жодна країна не зменшила нам військову допомогу. При цьому низка країн її збільшила. Данія загалом до двох мільярдів довела торік. А Британія одразу дала багато — два з половиною мільярди, а зараз три. Тобто говорити про скорочення допомоги не доводиться. Хоча прогнозів на наступні роки поки що немає.
Ще раз. На жаль, усе, про що я говорю, не гарантує нам Перемогу. Тому що поки у нас немає американської зброї, ми в дуже поганому стані.
Так, ситуація може скластися по-різному. Але я певен, що ніхто нас не збирався кидати. Тож давайте вже остаточно заб'ємо цвях у цю ідею про «кидати». Наприклад, Макрон сказав, що не можна виключати відправлення західних військ до України. А союзники будуть із Латвії, Естонії, Нідерландів, Канади.
Читайте також: «Україна стала цінністю для українців та європейців, і кожен має щось для неї пожертвувати», — Павло Клімкін
— Хоча Макрон вже здав назад, запевнивши, що в найближчому майбутньому такого не буде, однак його заява наробила багато галасу, оскільки вперше за два роки не росія, а західний лідер підняв ставки. Початок такої дискусії — вже рух до інших сценаріїв та подолання страху перед путіним.
— Звичайно. Зрозуміло, що Макрон мав на увазі, що війська можуть бути введені у разі, якщо нам загрожуватиме масштабний геноцид, захоплення великих міст та інше. Не в окопи Авдіївки й не зараз він збирався надсилати свій спецназ.
— Ситуація на фронті погана, росіяни просуваються вперед, попри героїчні зусилля наших військових. Навіть у тилу люди втомилися та вигоріли емоційно, що вже говорити про тих, хто на передовій. Все частіше лунають репліки, що треба було б зафіксувати лінію розмежування, яка склалася на цей момент, і починати розмовляти з путіним про перемир'я. У вас немає відчуття, що все йде до такого варіанту?
— Втомилися, вигоріли — це ненаукові терміни, тож апелювати до них не варто. Припинення вогню відбувається тоді, коли одна зі сторін не здатна більше воювати. Не фізично, не через те, що перегоріла та втомилася — просто більше нема чим. Але ж припинення вогню означатиме визнання поразки.
Якщо в нас дійсно не буде потрібної кількості військової допомоги й нам не буде чим стріляти, може бути й така ситуація. І нічого хорошого у цьому не буде. Зрозуміло, що ніхто не визнає ці території російськими. Цю тему треба забути одразу. Не існує ані в теорії, ані в природі варіанта, коли хоча б один квадратний сантиметр української землі визнають російським. Таке не передбачено міжнародним законодавством.
Щодо підписання будь-яких документів, ми завжди, якщо що, маємо право сказати: «Ні-ні, ось вам Віденська конвенція, там є відповідні пункти. Бо все, що ми підписували, було підписано під час війни, — до побачення. Ми не зобов'язані визнавати жодних договорів, підписаних тоді, коли на нашій території знаходилися чужі війська».
Тож можна підписати все що завгодно, а потім відмовитись. Та нам буде наплювати на ці папери. Тому жодних зізнань наших територій російськими не може бути взагалі. Ані ми не визнаємо, ані Захід. Якщо ми з кремлем зараз підпишемо припинення вогню, це точно означатиме — ми програли війну. На жаль, буває у житті, що й війну програєш. Якщо нам не допоможуть американці, таке може статися.
Читайте також: «Ми маємо всі можливості й всі шанси розгромити росію на полі бою», — генерал Віктор Муженко
— Скоро закінчується термін повноважень Зеленського. Зрозуміло, що у нинішніх реаліях вибори неможливі. Але тема його нелегітимності вже звучить всюди. І це козирна картка для кремля.
— А навіщо в Україні слухати, що каже кремль? Кому це цікаво? На Заході не ставлять питання про легітимність наших політичних лідерів. Тому що є наша Конституція, є закони, яких ми дотримуємось. Це по-перше.
По-друге, історія людства не має прецедентів, коли проводили вибори в країні, 20% території якої окуповано. З чого це раптом ми маємо бути першопроходцями?
Всі ці легенди, що нібито Захід щось від нас хотів, це ж брехня. Це ж росіяни вигадали й просували через своїх агентів. Згадайте, як Юлія Латиніна прямим текстом сказала, що Захід вимагає проведення виборів. Це було брехнею у чистому вигляді, бо ніякий Захід нічого не вимагав.
Два політики (йдеться про сенатора США від Республіканської партії Ліндсі Грема та президента Парламентської асамблеї Ради Європи Тіні Кокса, які наполягають на проведенні виборів. — Авт.) — це не весь Захід, правильно? Один сенатор зі ста — це називається «Захід вимагає»? Це відверта маніпуляція громадською думкою. Тож яка різниця, що каже кремль з приводу чиєїсь легітимності? Та начхати, що вони там думають.
Ось уряд зараз має поточні великі завдання. Завдання Міністерства закордонних справ, і не тільки — домогтися, щоб Європа не визнала путіна президентом росії після 17 березня. Щоб його зробили легітимною метою для такої операції, як операція з ліквідації Усами Бен Ладена. Адже якщо путін перестане бути президентом, згідно з західним уявленням, то він одразу набуде статусу міжнародного терориста.
Сьогодні його не можна знищувати, бо він має недоторканність. Адже Усаму Бен Ладена ніхто не намагався заарештувати. Його просто ліквідували, бо він злочинець. Саддама Хусейна повісили. На Каддафі оголосили полювання, за його голову офіційний орган призначив винагороду 1,6 мільйона доларів. От і все.
Сьогодні за ліквідацію путіна міжнародні офіційні органи не можуть призначати жодної суми, тому що він президент російської федерації. Якщо ж він перестане бути таким в очах Заходу, за його голову ФБР може відкрито призначити винагороду. Але для цього потрібно, щоб його перестали вважати президентом. За це бореться, до речі, російська опозиція в особі Юлії Навальної. Вона закликала Євросоюз не визнавати російських президентських виборів, які відбудуться 17 березня. Відомо, що ще у жовтні минулого року Парламентська асамблея Ради Європи виступила із заявою, в якій закликала європейські країни вважати правління путіна нелегітимним, якщо той залишиться при владі після виборів 2024 року. А в ЄС нещодавно заявили, що ніколи не визнають виборів президента росії на окупованих територіях України.
— Кажуть, що на нас чекають серйозні випробування, що буде ще важче й складніше. Де ми опинимося за півроку-рік? «Жодного бажання, крім одного — аби не було гірше», — сказала нещодавно моя подруга.
— А що маєте на увазі? Які саме випробування?
— Фронт може посипатись. Ми вже не питаємо військових, коли буде Перемога, сьогодні головне питання — як нам не програти.
— А чому фронт раптом посиплеться? Зеленський сказав, що в нас 880-тисячна армія. На першій лінії фронту, швидше за все, максимум третина, хоча точно не знаю. Решта, як ви розумієте, в глибині.
— Люди гинуть, багато поранених, дефіцит снарядів — проблеми катастрофічні.
— Давайте так. Президент чітко назвав кількість загиблих — 31 тисяча. Плюс є зниклі безвісти та багато поранених. Але скільки загиблих від, умовно, мільйона людей? Три відсотки.
А раптом фронт посиплеться? А раптом завтра прийдуть динозаври? А раптом метеорит упаде нам на голову? Приблизно так це звучить. Поширення чуток у воєнний час, взагалі-то, називається панікерством.
— Багатьом зараз страшніше, ніж десять років тому, коли все лише починалося, і ніж навесні 2022 року.
— Панікувати не забороняється. Але поширювати чутки — це лити воду на млин ворога. Розумієте різницю?
Читайте також: «Якщо ми програємо війну, Україна перетвориться на тотальну Бучу», — Елла Лібанова
