Свій бойовий шлях Вадим Гордієнко розпочав ще у 2014 році, коли загарбники вторглися на схід України. Тоді він отримав перший бойовий досвід, і зарекомендував себе як досвідчений та виважений боєць. Після повномасштабного вторгнення воїн з позивним «Сапсан», якого призначили командиром стрілецької роти, виконував бойові завдання на Донеччині. За час служби захисник пройшов шлях від сержанта до офіцера, отримав звання лейтенанта та здобув п’ять відзнак, одна з яких за успішне планування і реалізацію завдань під час керування особовим складом в бою — нагрудний знак «Срібний хрест». Крім великої любові до рідної країни, Вадим Гордієнко понад усе кохав свою дружину Аллу та не міг нарадуватись 5-річним синочком. 5 серпня 2024 року під Нью-Йорком, залишаючись вірним присязі до кінця, Вадим отримав смертельні поранення внаслідок ворожої атаки…
ВІДЕО ДНЯ
Вадим Гордієнко
«Чоловік встиг вистрибнути, а машина зі всіма речами згоріла»
— Коханий виріс у Біленькому неподалік Запоріжжя. Він обожнював спорт, займався боксом та легкою атлетикою, став кандидатом у майстри спорту з греблі. Після школи пішов на строкову службу у лави Збройних Сил України. Коли демобілізувався, влаштувався у поліцію в роту особливого призначення й паралельно навчався в інституті фізичного виховання у Запоріжжі, — розповідає «ФАКТАМ» дружина героя Алла Гордієнко. — У 2013 році ми познайомились у Біленькому, де обоє проживали. Я вже навчалась в університеті на той час і на вихідні приїжджала до батьків. Якось вийшла з друзями на берег річки, де в іншій компанії був Вадим. Зав’язалось спілкування. Коханий відразу сподобався — високий, спортивний хлопець, з чарівною усмішкою та надзвичайно красивими і водночас добрими очима. Й так розпочалась наша історія кохання, яка тривала 11 років…
Вадим і Алла
Вадим пішов боронити країну ще в 2014 році. У складі роти поліції приймав участь у звільненні Словʼянська та Краматорська Донецької області. У 2015 Вадим році отримав посвідчення учасника бойових дій. Невдовзі чоловік звільнився з правоохоронних органів та влаштувався у приватну охоронну компанію. У 2019 році ми стали батьками й не можна передати, наскільки ми були щасливими. Вадим був найкращим татом та прикладом для сина Єгора. Коли ми десь мандрували, коханий завжди займався спортом, привчав до цього дитину.
РЕКЛАМА
Читайте також: «Ми були проти, щоби він йшов на війну. Але тато вийшов із дому за хлібом, а повернувся з повісткою»: історія життя та смерті воїна із Закарпаття
За словами дружини, у перші дні повномасштабної війни Вадим Гордієнко добровольцем пішов до військкомату. Вона підтримала це рішення, хоч і було непросто. Всього за 40 кілометрів від Запоріжжя, де жила родина, вже знаходились окупанти, тому відважний воїн хотів захистити свою Батьківщину та родину від ворога. У березні 2022 року Вадим та Алла розписались, адже довгий час вони мріяли про велике весілля, обоє працювали, щоби втілити цю мрію. Але не встигли. Тому коли почалась велика війна, де кожна хвилина мала цінність, обоє зважились на офіційний шлюб.
Вадим та Алла з сином Єгором. «Й не можна передати, наскільки ми були щасливими», — каже АллаРЕКЛАМА
— Спочатку чоловік служив у ТЦК у Запоріжжі. Потім було розподілення і його призначили командиром стрілецького відділення 53-ої окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха, — продовжує Алла. — Перші місяці бійці обороняли Запорізьку область, тоді вирушили на Донецький напрямок. Ми із дитиною залишились вдома, адже хотіли бути ближче до Вадима. Й коли була можливість, я їздила до нього на схід, щоби хоча б на кілька діб побачитись. І він при кожній нагоді відвідував нас. Чоловік безпосередньо приймав участь у боях за Бахмут, Авдіївку, Торецьк, Нью-Йорк. Він пройшов непростий шлях від молодшого сержанта збройних сил до лейтенанта — командира стрілецької роти. На цю посаду чоловіка призначили у 2023 році. Вадим був бойовим офіцером. Неодноразово виконував надскладні завдання виводячи своїх бійців з оточення, залучав бійців до тренувань, аби вони відточували навички. Коханий мав гарну фізичку підготовку, ризикуючи власним життям, виносив з поля бою поранених та загиблих побратимів.
Якось один хлопець отримав поранення, і чоловік виніс його з поля бою. Після чого мати того захисника телефонувала батькам Вадима і зі сльозами щастя казала: «Дякую вам, що врятували мого сина».
Читайте також: «Бачиш ворогів — стріляєш. Це просто робота»: актор та військовий Олег Іваниця про виклики великої війни
РЕКЛАМА
23 липня 2024 під час бойового завдання отримав контузію внаслідок прямого влучання FPV-дрона в його машину. Чоловік встиг вистрибнути звідти і так врятувався, бо машина зі всіма речами згоріла. Але Вадим не пішов на лікування, бо не хотів залишати своїх побратимів у такий тяжкий період. Тому чоловік продовжив захист нашої держави. За життя коханий отримав нагрудний знак за участь в боях «Бахмутський рубіж», хрест «Честь і Слава» за учать у боях під Авдіївкою, відзнаку командувача військ оперативного командування «Схід», почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних сил України «Срібний Хрест» за успішне планування і реалізацію завдань під час керування особовим складом в бою, відзнаку Президента України «За оборону України».
«Його групу під час виходу атакували FPV-дрони»
Після атаки дрону, здавалось, що Вадим Гордієнко точно народився у бронежилеті і має сильних янголів-охоронців. Проте, на жаль, менш ніж за два тижні — 5 серпня «Сапсан» прийняв свій останній бій.
З побратимами
— 4 серпня я мала розмову з чоловіком, — каже Алла. — Вона тривала кілька хвилин, бо у бійців було важко зі зв’язком. Наступного дня Вадима я вже не чула. Знала, що їх мали змінювати, тому чекала повідомлення. Але не отримавши смс та відповіді на дзвінок, забила на сполох. Зателефонувала знайомим бійцям, мені відповіли, що чоловіка з побратимами ще не змінили. Мені здалось це дивно, адже Вадим був старшим групи, він би передав по рації, що все добре. Я далі телефонувала хлопцям з його частини, після чого почула, що невідомо, де Вадим, бо групу, яка виходила, розбили FPV-дронами, є поранені та загиблі. Що з моїм чоловіком — не знають…
Читайте також: «Ми віддаємо життя за майбутнє наших дітей. Однак таких, як ми, вже майже немає. Ми закінчуємося, на жаль», — підполковник ГУР Андрій Савенко
Три дні після цього наша родина жила у невідомості та молились, щоби сталось диво, хоча за фактом я розуміла, що скоріш за все, мій коханий загинув. Після чого суміжні підрозділи змогли забрати його тіло з поля бою біля Нью-Йорку і мені повідомили трагічну звістку. Є інформація, що на момент влучання Вадим був поранений, чи була можливість його врятувати у перші години — ми не знаємо і вже не зможемо дізнатись. На 30-річчя я подарувала коханому браслет, який він ніколи не знімав. У свій останній бій він також був з цим браслетом, мені його передали після того, як привезли чоловіка додому.
Поховали Вадима Гордієнка з військовими почестями на Алеї Героїв у Запоріжжі. Дружина, батьки, сестра та інші рідні важко переживають втрату. Підтримують їх побратими «Сапсана», які весь час діляться історіями, де боєць проявив себе як герой. Тому у Алли виникла ініціатива зібрати підписи для петиції, аби посмертно її чоловік отримав звання «Героя України». Бо він дійсно його заслужив. Тому вона сподівається на підтримку людей.
— Вадим був справжній воїн, командир, офіцер, мужній, відважний та сміливий, вірний товариш, який при виконанні бойового завдання врятував не одне життя. Він знав, що йде в той бій, і він, можливо, буде останнім. І пожертвував всім, найціннішим —своїм життям. Я пишаюсь ним, для нашої родини він уже герой і ним завжди буде.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про загибель на війні зірки «Довбуша». Інтерв'ю Якова Ткаченка «Ми зараз робимо росії велику послугу — вичищаємо її генетичний непотріб» читайте на сайті «ФАКТІВ».
