6 грудня (по новоюліанському календарю) віряни в Україні з цього року відзначають День святого Миколая — найшанованішого в народі святого. Пам’ять про нього зберігається як у православних, так у католиків і протестантів. За переказами, Миколай народився у III ст. в грецькому місті-колонії Патара (тоді належав до Римської імперії). Батьки Миколая були християнами, тож згодом він захотів присвятити своє життя Богу. Після навчання в Мирі (Лікія) Миколай здобув посаду єпископа Мирлікійського. Священника поважали за доброчинність, а популярність Миколая була запорукою його позиції та впливу. Помер Миколай у Мирі (сьогодні — Демре) приблизно у 342 році. На подвір'ї церкви, де він служив, встановлено пам'ятник (Миколай з дітьми). День смерті відзначають як День святого Миколая.
Який образ Миколая створили наші пращури і які традиції пов’язані з днем цього святого, розповіла «ФАКТАМ» Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові.
«У кожній хаті була ікона Миколая Чудотворця»
— З давнини ставилися до святого Миколая з великою повагою й у нас його вважали другим після Бога, — уточнює Ніна Главацька. — Про це свідчить і те, що у кожній хаті ще сто років тому була ікона Миколая Чудотворця. В ньому відчували потребу в силу його універсальних можливостей. Адже святого вважали захисником дітей, заступником бідних, покровителем мандрівників, пекарів, торговців, моряків, також землеробства, тваринництва тощо. Він допомагає тим, кому загрожує небезпека, біда, навіть прихильний до тих, хто признав свою провину. Усе життя святогой Миколая було сповнене благодіяннями та чудесами.
РЕКЛАМА
За переказами, народився Миколай у III ст. в місті Патара (Римська імперія) у заможній сім’ї, згодом став священником, прийняв сан єпископа у Лікійському місті Мирі. Життя присвятив богоугодним справам. Як свідчать легенди, молитвами вгамовував бурі на морі, рятував моряків та робив багато доброго людям. Наприклад, якось врятував від смертної кари воєвод, які були неправедно звинувачені царем. Сон, в якому святий явився царю, був настільки реальним і переконливим, що воєвод помилували…
І навіть мощі святого Миколая, які зберігаються в Італії (у місті Барі), мають чудодійно силу і не раз зцілювали хворих. Тож святого називають Микола (й), Миколай Чудотворець, Миколай Миролікійський, Миколай Мирський, Миколай Мирійський, Миколай з Барі, а день святого Миколая називають ще Днем Миколи, Зимового Миколая.
РЕКЛАМА
Перші згадки про вшанування Дня святого Миколая відносяться до VI ст. (тоді на честь святого збудували храм в Константинополі). На честь святого Миколая Мирлікійського, покровителя мореплавців, названо українське місто Миколаїв. Культ святого розвився до поділу християнської церкви, і Миколая поважають і православні, і католики, і протестанти. За переказами, князь Володимир Хреститель привіз до Києва з Херсонесу перший образ Чудотворця. У Десятинній церкві збудували окремий вівтар, присвячений саме святому Миколаю, де і зберігалася перша ікона з його зображенням…
Святий Миколай. Ікона ХІХ ст.
З XI ст. стали відмічати в Україні-Русі Миколая двічі на рік — 9 травня (в пам’ять про перенесення мощів) і 6 грудня (дата смерті святого). Діяння доброго чудотворця Миколи зробили його найважливішим зі святих і стали причиною появи багатьох легенд. Так, якось святий Кас’ян спитав у Бога, чому Миколая два дні на рік вшановують, а йому приходиться чекати раз в чотири роки. На що Всевишній відповів: «Так він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паничем одягнувся, на небі кутки підпираєш. Будуть тебе люди боятися, але не будуть шанувати»… Жива інша легенда про вдову з дітьми, яка бідувала і щовечора плакала, бо не знала, як порятуватися. Одного ранку побачила вузлик з грішми і дуже зраділа. Помолилася і подякувала щиро за добро, а потім здогадалася про турботу святого Миколая.
РЕКЛАМА
Люди завжди вірили, що стоїть тільки помолитися святому, як він все владнає: «О всеблагий отче наш Миколаю, пастирю й вчителю всіх, хто з вірою звертається під захист твій і теплою молитвою благає тебе: поспіши й захисти Україну нашу й всяку країну християнську та й увесь світ захисти й збережи святими твоїми молитвами від землетрусу, наступу чужинців і народних заколотів, міжусобиці; від голоду, пошесті, потопу, вогню, меча й наглої смерті всяку людину охорони. І як помилував ти трьох чоловіків, що у в'язниці сиділи, та спас від гніву царського й кари смертної, так і нас, що розумом, словом і ділом у пітьмі гріхів перебуваємо. Спаси нас від гніву Божого і вічної кари, щоб за твоє клопотання й поміч та Своєю благодаттю й милосердям надав нам Христос Бог тихо і без гріха прожити на цім світі, і не засудив нас стояти ліворуч, а сподобив нас стати праворуч зі всіма святими й увійти в Царство вічної слави Бога. Амінь».
Читайте також: Коли в Україні колядують та кому це можна робити
РЕКЛАМА
І завжди мореплавці, козаки, брали з собою в дорогу образ Миколая Чудотворця (його можна побачити і в кабінах водіїв). А оскільки святий не хотів наживати слави на чужому горі, то робив усе таємно. В давнину казали: «Навіть коли від тебе відвернуться Бог і всі святі, все ж помолися Миколаю, щоб допоміг».
Вважалося, що святий Миколай опікується миром. Тому й казали: «На Микольщину клич друга й ворога — обидва будуть друзями». І такий ритуал називався «Микильські братчини». До цього дня пекли пироги й варили пиво з ячменю нового врожаю. Скликали гостей і під час трапези по колу пускали чашу (братину) з напоєм. Ці гостини ставали символом взаємного прощення і примирення. Етнографи вважають, що у свята потужні корені ще з дохристиянської пори: «братчину» влаштовували на честь язичницьких богів — наприклад, на пошану тваринного бога Велеса (є тлумачення, що наче він був дохристиянським прообразом Миколая). Вважалось, що в доріздвяну пору світ перебуває в космічному хаосі: порушувався баланс між силами зла і добра. І це варіння пива наче нагадувало це бродіння сил, в які вірили наші пращури. І в народні традиції, які вивчають науковці, привнесено багато чого з давнини, що передавалось з покоління в покоління.
«Навіть худобу в цей день вітали зі святом»
— Зазвичай в цю пору зима остаточно завойовувала землю, селянину можна було посвяткувати і з боргами розрахуватись, — продовжує Ніна Главацька. — А хто не встиг цього зробити вчасно, то казали: «Як не віддаси борг до Миколи, то не віддаси ніколи».
Не обходилось без обрядів. В цей день чекали на «першого полазника» — людини з позитивною енергією, яка першою мала зайти до хати і стати провісником благополуччя і добробуту на наступний рік. Як і на Введення (21 листопада), Різдво (25 грудня), так і на Миколая важливо, щоб полазником став добрий, здоровий і хазяйновитий чоловік. І навіть худобу в цей день вітали зі святом. Щоб перестрахуватися щодо «полазника», господар сам зранку обходив двір, годував тварин, заходив в хату і промовляв: «Дай, Боже, добрий день, щоб худібонька здорова була і я з тобою, зі своєю жоною». Таким чином знаходився «перший полазник». На Київщині після церкви хазяїн зі свяченою водою, паляницею і дрібкою сол йшов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколаю, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!» Ритуал виконувався, бо обряди були як реальний важіль впорядкування життя людей. І сила вербальної магії була великою.
В цей день дівчата традиційно перебирали речі і наводили лад в своїх скринях — готували одяг, прикраси, в яких повинні зустрічати сватів.
До Дня Миколая дівчата традиційно наводили лад у своїх скринях
З давніх часів День святого Миколая святкувався весело. Люди зранку в красивому вбранні йшли до церкви. Після служби Божої влаштовували гостину: чекали сусідів, родичів, кумів, вшановували Миколаїв і Миколайовичів, ще зранку в церкві їм співали «многая літа». На всій території України влаштовували обіди на честь Миколая. А коли сідали за столи, то примовляли з радістю: «А світла зоря над світом зійшла, а за цим столом нам родина вся. І святий Миколай за столом сидит і нас усіх глядит». Хоч і піст, стіл був святковим, акцент робився на вареники з різними начинками, не обходилось без голубців з пшоном, виставлялись в асортименті пісні страви, також дозволялося вживати рибу, а не тільки їсти каші й овочі. На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю (на Слобожанщині — з ячменю) і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. Цього дня здавна вітали сніжну зиму. Зазвичай запрягали у сани коней і вирушали кататися навколо села, щоб дізнатися «чи слизький сніг».
Звичайно, на Миколая чекали головного нічного гостя — Миколу-Чудотворця, тому запалювали свічки, читали молитви. В народі, починаючи з цього дня, вже велась підготовка до Різдва. Заздалегідь готували подарунки, пекли печиво, запрошували музикантів, скликали гостей, вчили колядки, робили вертепи. Розпочиналися передріздвяні базари та ярмарки, коли дівчата та хлопці могли купувати різні приладдя, аби шити собі костюми. А вже зовсім скоро на них чекали обрядові ігри, святкування та вечорниці.
В Західній Європі віками то згадували про святого Миколая, то забували, то знов відроджували традицію дарувати подарунки від імені Миколая, але вже частіше прив'язують її до Різдва. Звичайно, доброго святого чекали діти, а запорукою зустрічі з ним є доброта, вихованість, слухняність, працьовитість і щирість. Традиція обдаровування діточок виникла у Німеччині, де батьки готували для подарунків одяг, ласощі, шкільне приладдя. Пакунки готували таємно — наче вони від Миколая. З часом звичай перейняла Польща, а потім і Україна.
Традиція обдаровування діточок від імені Миколая виникла у Німеччині
Миколай прийшов до нас з Європи, і він приносить подарунки на Різдво. Сьогодні найвідоміший в англомовних країнах персонаж Санта Клаус, який подорожує в санях з оленями. Образ святого Миколая поступово перестав асоціюватися зі святим, перетворившись в міфічний образ Санта Клауса. Санта — вже комерційний проєкт, хоча в ньому поєднались образ Миколая з традиційним для багатьох народів Різдвяним Дідом. У Франції діти раді Батьку Різдва, в Італії ходить Різдвяний Дід, у Грузії — Сніговий Дід, у Швеції — Різдвяний Гном, у Греції — Василь, фінські діти чекають Різдвяного Цапа.
У всіх народів є вірування в архаїчних предків, які приходять відвідати нащадків як охоронці роду. Є язичницьке коріння і в культі нашого Миколая, який має вигляд сивобородого Діда. Коли закликаємо душі померлих перед святами, то ці небесні охоронці наче пересвідчуються, чи гідні в них нащадки: як все гаразд, то обдаровують, а як ні, то карають. Тому на Святвечір створюють образ достатку. Звідси в традиціях навести порядок в домі, заставити їжею стіл, дотримуватися заборон, а також виконати певні обряди й провести ритуали. Миколай кладе подарунки під подушки чи у шкарпетки. З Галичини, де 6 грудня навідувався Миколай до дітей, традиція поширилася на Правобережжя країни.
Зараз головну ялинку України теж традиційно запалює святий Миколай — добрий чарівник, якого ототожнюють з образом Миколи Чудотворця. Діти пишуть до Миколая листи з побажаннями, для нього відкривають резиденції у містах України. Миколай одягається в ризу з золотим оздобленням (зараз часто вбирається в вишиванку чи вишиту ризу), в руках тримає посох, а з’являється в супроводі ангелів і ельфів, також чортиків, які вказують на слухняних дітей і бешкетників.
Чемним дітям святий Миколай завжди кладе під подушку подаруночок, а неслухняним — різку, яка є попередженням і нагадуванням: треба виправитись. В давнину в родинах діти дуже чекали на Миколая і готували вірші, пісні, молитви, робили гірлянди з горішків, яблучок, печива, підвішували їх до сволока, аби Миколай і наступного року завітав в цю хату. Зазвичай батько перевдягався і виконував роль святого…
«Як теплий день — чекай суворих морозів»
На Миколая випікали обрядове печиво «миколайчики». Десь його робили до свята (дітям), а подекуди — після, щоб потім дарувати розмальовану випічку колядникам на різдвяні свята. В печиво додавали мед, а прикрашали за допомогою природних барвників і з застосуванням кольорової глазурі. Печиво було сухе, а за рахунок меду могло довго зберігатися. На Полтавщині «миколайчики» робили великі — десь до 50 см (вершник, коник, панянка, ангел, фігурка Миколая, сердечко, півник, чобіток, ялинка тощо). Для випічки брали яйця, сметану — навіть у період посту для малечі йшло послаблення.
«Миколайчики» — сухе печиво у вигляді півників, квіточок, сонечка, янголів, коників, різних фігур (фото з архіву музею)
Перед святами треба було прибрати оселю, а от на День Миколая не можна було цього робити, а ще прясти, шити, в’язати, їсти м'ясо, яйця та інші продукти тваринного походження. Не заведено давати в борг, не рекомендовано робити ремонт чи прати. У свято не можна сваритись, лаяти дітей, не годиться відмовляти в допомозі тим, хто її потребує.
Приходять Микільські морози, тому серед прикмет, пов'язаних з цим днем, є такі: якщо день холодний і ясний — рік очікується врожайний, як теплий день — чекай суворих морозів, великий іній — на врожай хліба, якщо ж йде дощ — гарно вродить озимина, морозний день — до великого врожаю хліба й городини, як дороги замітає снігом, то й «дорозі не стояти від Миколи до Різдва». За погодою цього дня визначали, яким буде весняний Миколай: скільки випало снігу на 6 грудня, стільки ж трави буде 9 травня.
Три грудневі свята називали Миколаївськими, тому з’явились деякі прислів’я: «Варвара (4 грудня) постеле, Сава (5 грудня) погладить, а Микола стукне», «Варвара показує дорогу, Сава мости мосте, а Миколай пригвозде». А ще в народі казали: «До першого Миколи не буває холодно ніколи», а «Від другого Миколи не буває тепла ніколи», «Хвали зиму після Миколи».
Раніше «ФАКТИ» розповідали про народні обряди, ритуали і правила, яких дотримувались в давнину на Різдво.
