Коли в країні триває повномасштабна війна, народження нової родини є символом відродження країни, впевненості у майбутньому та віри у перемогу добра над злом. Андрій та Олександра Король познайомились під час проходження служби у Могилів-Подільському прикордонному загоні, між ними одразу зародились прекрасні почуття. Але вторгнення окупантів внесло свої корективи у життя закоханих. Андрій у складі «Сталевого кордону» виконує бойові завдання на сході країни, Олександра поїхала до іншого підрозділу в Одесі. Наприкінці грудня військовослужбовці побрались — наразі вони чоловік та дружина і мріють лише про одне — перемогу.
ВІДЕО ДНЯ
— Моє коріння із Хмельниччини, але так як тато був військовослужбовцем, то ми з мамою та сестрою часто переїжджали. Відповідно постійного місця проживання не було, — розповідає «ФАКТАМ» Олександра Король. — Я змалку мала уявлення, що таке служба. І мені імпонувала ця професія.
«На початку вторгнення Андрій був на кордоні з білоруссю. Звідти летіло все, що тільки можна — ракети, артилерія…»
— Як ви самі потрапили до прикордонного загону?
— Мені хотілось бути корисною людям, державі. Після школи навчалась у Житомирському медичному коледжі на фельдшера. Ще під час проходження практики доводилось зустрічати у цивільних лікарнях наших захисників після поранення, допомагати їм, спілкуватись, підбадьорювати добрим словом. Це й вплинуло на рішення присвятити себе саме військовій медицині. Я вирішила, що якщо не вийде, тоді працюватиму у звичайній лікарні. Батьки мій вибір підтримали й заявили, що це моє рішення і вони його поважають. Ніяких відмов від них не чула. А мені пощастило таки! Документи подала до Могилів-Подільського прикордонного загону. Пройшла вдало співбесіду і підписала контракт, отримавши посаду фельдшера. З першого дня служби я почувалась дійсно щасливою!
Олександра КорольРЕКЛАМА
— Як із майбутнім чоловіком познайомились?
— Я працювала на відділі, й трохи більше ніж через шість місяців як підписала контракт із загоном, сюди ж прийшов служити Андрій. Він закінчив магістратуру у Вінниці, але не за військовою спеціальністю. Проте давно марив армією. Так і опинився в прикордонному загоні. Це вже зараз коханий жартує, що прийшов на службу, тому що мав відчуття, що тут на нього чекає велике кохання. Спочатку із майбутнім чоловіком спілкувались у рамках служби. Та за чотири місяці стали проводити час й поза нею. Я зрозуміла, що саме з Андрієм можна будувати відносини. В мене до нього було багато залицяльників, але тільки він зумів підкорити серце своєю турботою, щирістю, порядністю.
Читайте також: «Перше, що сказав після поранення: «Кому я потрібен — сліпий»: боєць бригади Чорних запорожців, який втратив на війні зір, одружується
РЕКЛАМА
А ще вплинула одна ситуація. До Могилева-Подільського я переїхала із своєю улюбленицею Гердою. Якось захворіла й потребувала фізичної допомоги, бо нікому було гуляти із собакою. І що ви думаєте, коханий сам подзвонив й заявив, що хоче допомогти. Цей вчинок вразив до глибини душі… Вранці та ввечері Андрій їхав до мене і йшов з Гердою на вулицю. Вона відразу йому довірилась. Це зі мною собака спокійна, бо я нею займалась та дресирувала, але чужих не підпускала ні на крок. Та навіть моя улюблениця полюбила Андрія. Й це був певний знак був. У жовтні 2021 року ми почали зустрічатись з Андрієм, а в лютому 2022 року почалась велика війна.
— Яким для вас запам’ятався цей день?
— Ми хвилювались з Андрієм один за одного. Чоловіка відправили на кордон Житомирської області. Я залишилась на місці. Пам'ятаю, що чоловік написав коротко: «Нас обстрілюють». Далі зв’язку не було, я дуже переживала. Але десь ближче до обіду Андрій передзвонив й повідомив, що все гаразд. Хоча за цими словами він багато що приховував, бо не хотів, щоби зайвий раз я хвилювалась. Та й він сам не хотів згадувати. Наскільки мені відомо, прикордонників шквально накривали вогнем зі сторони білорусі. Летіло все, що тільки можна — ракети, артилерія…
РЕКЛАМА
Слава Богу, що із бійцями підрозділу, де я на той момент проходила службу, все було гаразд. Й через деякий час вони буквально на добу прихали додому попрати речі і їхати на оборону інших населених пунктів, це було дійсно складно… Бійці втомлені, в декого взагалі не було ніяких речей, і вони просто по дорозі ставали коло магазину, щоби мати що вдягнути. Виходить, що прикордонників вивели й невдовзі там був приліт… Речі всі згоріли.
Читайте також: Гірко молодим: учасник Kalush Orchestra зіграв традиційне українське весілля
Потім Андрій із побратимами несли службу у Чернігівській області, тоді саме деокупували її. Коханий перебував у тих населених пунктах, які близько до росії. Відповідно весь час були загрози диверсійно-розвідувальних груп. Якось прийшла на службу, а перед тим вранці не могла додзвонитись до Андрія, й мені повідомили, що загинув його побратим. Перші хвилини шок, мій чоловік добре спілкувався із тим хлопцем. І разом з тим із Андрієм теж не було зв’язку… В такі моменти можна посивіти. Через кілька годин коханий таки набрав мене. Розповів, що їх обстрілювали і він був на тій самій позиції, де загинув побратим.
Весільне фото Олександри та Андрія
«Під час короткої відпустки ми поїхали на річку. І там він став на коліно та зробив пропозицію. Не вагаючись погодилась»
— Як Андрій освідчився вам?
— Першу відпустку йому дали лише у серпні 2023 року. Ми обоє дуже любимо українську природу. Того дня поїхали в дуже мальовниче місце, яке знаходиться на межі Хмельницької, Чернівецької та Вінницької областей. Поруч річка. Сонце вже сідало. Я влаштувала собі фотосесію. Чоловік відійшов, а за хвилину я відчула, що він за спиною. У такі миті коханий завжди мене обіймав, а тут чомусь ні. Коли повернулась, він став на коліно та зробив пропозицію. Між іншим, сльози радості були не тільки в мене. Не вагаючись погодилась. Потім мене перевели на службу в Одесу, документи до РАЦСу подали там. Розписались 28 грудня, ніяких святкувань не робили, адже зараз не той час. Лише фотосесія. Медовий місяць тривав десять днів — потім Андрій поїхав назад на службу. Воює на Куп'янському напрямку. Гаряче там. Кожна його смс — це вже радість.
Читайте також: «Я зняла чорну хустку і від щастя стрибала по хаті»: родина бійця готувалась до його похорону, коли зі шпиталю повідомили, що він живий
— Про що мрієте?
— Щоби ми перемогли, щоби чоловік та всі наші воїни повернулись живими та неушкодженими. А тоді можна зробити весілля, куди б запросили всіх рідних та близьких. Хочеться діток. Й нарешті побачити своїх батьків, які зараз перебувають далеко від України, й поки у нас нема можливості зустрітись.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію кохання британця та українки, які після Перемоги збираються жити в Бердянську.
