Двоє ветеранів 131 окремого батальйону територіальної оборони Києва Сергій Кучерявий і Сергій Шендрик (прізвища називаємо згідно абетки — Авт.), які через стан здоров’я повернулися з війни в цивільне життя, відкрили перше в столиці кафе для військових (хоча тут раді й цивільним). Базова ідея закладу — бути місцем, де б люди в військовій формі почувалися як вдома: могли б вільно без зайвої уваги сторонніх поспілкуватися, згадати загиблих побратимів, відпочити, заспівати пісень, потанцювати, пожартувати, трошки випити оковитої і скуштувати смачненького. Тезки дали кафе лаконічну і одночасно промовисту назву: «5.45» — на честь одного з калібрів куль. Оформили фасад і інтер’єри в військовому стилі. Над входом повісили жовто-синій та червоно-чорний прапори.
ВІДЕО ДНЯ
Бар прикрасили автоматами для страйкболу, адже вони дуже схожі на справжні
«Завданням було знайти місце, де б військовим ніхто не заважав і вони нікому не заважали»
— В Києві, коли заходиш у військовій формі фактично в будь-яке кафе, опиняєшся в центрі уваги, — каже Сергій Кучерявий. — Ось конкретний випадок. Якось ми завітали в заклад, в якому компот подають в пляшках, схожих на ємності з віскі. Налив трошки — бачу компанія з сусіднього столика дивиться на мене якось дивно. Так і хотілося сказати: «У відпустці або у звільненні я маю право трохи випити — хай навіть на мені однострій!» Хоч тоді я алкоголь не пив — то все ж таки був саме компот.
Тож задум відкрити кафе для військових — підказало життя. Проте ми з побратимом Сергієм Шендриком виношували цю ідею доволі довго. Тут слід сказати, що ми з ним познайомилися на другий день повномасштабної війни, коли я прийшов записуватись в тероборону Києва. Наша рота нищила ворожий десант на Софійській Борщагівці, воювала біля Горенки і Пущі Водиці, потім був Донбас — дуже важкі в Серебрянському лісі, Кремінній. Далі — Бахмут, Часів Яр.
РЕКЛАМА
Сергія Шендрика лікарі списали з війська в 2023-му, і тільки коли цьогоріч стало зрозуміло, що таке ж саме рішення вони приймуть й щодо мене (через те, що, на жаль, вщент стерлися обидва тазостегнові суглоби), ми з ним перейшли від слів про кафе до справ.
Ялинка з гільз на барній стійці
— До того ви мали досвід створення і управління такими закладами?
РЕКЛАМА
— Щодо мене, то ні. Я взагалі інженер за освітою. А побратиму ця справа була ближчою, адже він до повномасштабної війни мав кафе.
— Точніше, був співвласником, — каже Сергій Шендрик. — Але ми з моїм тодішнім партнером по бізнесу розійшлися, і я пішов іншим шляхом.
РЕКЛАМА
— Пробачте, але, коли я почув «кафе для військових», зразу ж на думку спала широко відома в Києві та інших містах мережа піцерій, заснована ветераном Леонідом Остальцевим. В чому відмінність вашого закладу від цих?
— Відмінність суттєва: там піцерії, а у нас велике кафе, — відповідає Сергій Шендрик. — Це дещо інші заклади. Як вам пояснити? Якщо коротко, то так: у нас можна добряче посидіти (посміхається — Авт.). Тобто зібратись великою компанією — хоч всім взводом, або навіть ротою. Прийти з дружинами і нареченими, почуватися вільно (ясна річ, в розумних межах) — хоч танцюй до упаду, хоч горлань пісень, хоч в квача грай… Важливо зауважити, що у нас не суто кафе для військових — ми раді бачити всіх патріотично налаштованих людей.
Читайте також: Що буває, коли військовий береться за яйця: учасник українсько-російської війни створив одну з найбільших гусячих ферм в Україні
— Гаразд. Що конкретно ви зробили, аби задум про відкриття кафе став дійсністю?
— Почали з пошуку приміщення, — згадує Сергій Шендрик. — Це забрало багато часу — десь місяць.
— Які у вас були вимоги до нього?
— Щоб це обов’язкова була окрема будівля, яка б знаходилася на значній відстані від житла. Навіщо? Щоб, по-перше, не привертати зайвої уваги до хлопців військовій формі, які приходять в кафе. По-друге, щоб вони не заважали громадянам, наприклад, співами або голосними розмовами (зважте, що бійці після контузій можуть тимчасово недочувати, тому спілкуються голосно, навіть інколи кричать). Тож, невдоволені галасом сусіди можуть викликати поліцію, скаржитись. Нам це не потрібно. Тож ми хотіли, щоб кафе «5.45» було таким собі усамітненим «островом» в великому місті. Зрозуміло? Завданням було знайти місце, де б військовим ніхто не заважав, і вони нікому не заважали б.
«Зараз шукаємо токаря, який би взявся зробити для нашого кафе чарки з гільз, які хлопці привезли нам з фронту», — каже Сергій Шендрик
«Розмістили в залі подарунки з фронту — зокрема, снаряд, який, на щастя, не розірвався»
— Дехто може сказати, що, оскільки триває війна, не слід гуляння влаштовати, — коментує Сергій Кучерявий. — Але ж бійцям треба хоч іноді відпочивати, посидіти в хорошій компанії, душевно поспілкуватися, поспівати.
— Від початку ми спробували знайти потрібне нам приміщення на Борщагівці, де обидва живемо, — продовжує Сергій Шендрик. — Проте на щось підходяще там не натрапили. Точніше так: знаходили начебто годні простори, але вони без кухні, до того ж слід витратити купу грошей, щоб привести їх до ладу, закупити обладнання.
— А в цьому є кухня?
— Так — повністю обладнана! Цукерочка, а не приміщення! Важливо, що воно в хорошому стані. Тому змогли обійтися без ремонту. Але треба було купити меблі, посуд, оздобили інтер’єри в військовому стилі.
Снаряд, який, на щастя, не розірвався, тепер прикрашає кафе
— Для цього наймали дизайнера?
— Навіщо? — відповідає Сергій Кучерявий. — Ми самі разом з двома дівчатами, які у нас працюють, стали дизайнерами. Бачите, вкрили стіни маскувальними сітками. До речі, це якісні фабричні вироби. Ми вже партію таких сіток відправили хлопцям на фронт. Власник цього виробництва — волонтер. Тож нам він продав сітки фактично за копійки.
— Як ми вже вам сказали, тут було тільки кухонне обладнання, а столів, стільців, бару, посуду — ні, — продовжує Сергій Шендрик. — Тож довелося багато чого купувати. Сидушки стільців ми обшили камуфляжною тканиною. Посуд придбали особливий — виготовлений в Слов’янську з місцевої глини (слов'янський керамічний посуд цінується по всій Україні). Зараз шукаємо токаря, який би взявся зробити для нашого кафе чарки з гільз, які хлопці привезли нам з фронту.
Сергій Кучерявий: «Посуд ми закупили в Слов’янську, виготовлений з місцевої глини»
Задля антуражу над стійкою бару ми повісили автомати для гри в страйкбол (зовні вони дуже схожі на справжні). Розмістили в залі подарунки з фронту — зокрема, снаряд, що, на щастя, не розірвався (зараз він повністю безпечний — в ньому вигоріло все «начиння»), гільзи, уламки «шахеду», тощо. З гільз зробили «ялинку», яку поставили на стійку бару. Стіни прикрасили прапорами підрозділів — в тому числі, нашого 131 батальйону 112 бригади тероборони Києва, ІІІ окремої штурмової бригади. Тут є доволі цікавий прапор одного з підрозділів десантників. Особливість цього стягу в тому, що верхній напис зроблено — українською, а нижній — російською мовами. Чому так? Бо це знамено було зроблено, певно, до початку гібридної війни (до 2014 року), коли ще не всі українські військові усвідомлювали, яку загрозу несе нашій країні росія.
Ми також облаштували невеликий VIP-зал, на одній зі стін якого розмістили зимовий маскувальний халат, в якому я воював.
Сергій Шендрик: «В VIP-залі ми розмістили зимовий маскувальний костюм, в якому я воював»
— Хто у вас став шефом на кухні?
— У нас цим заправляють дві жінки (вони мають досвід роботи в закладах харчування) з нашого військового середовища. У однієї коханий зараз на фронті, у другої чоловік, на жаль, загинув на війні. Взагалі у нас концепція підбору працівників — запрошуємо, передусім, тих, хто пов’язаний з військом.
— Що в меню? Українська кухня?
— В основі, дійсно, українська кухня (до речі, ковбаси робимо самі). Плюс — страви приготовлені на мангалі, шашлики. Плануємо облаштувати коптильню. Окрім цього під замовлення виготовляємо напівфабрикати (млинці, вареники, тощо).
— Що раніше було в приміщенні, яке ви обрали для свого кафе?
— До повномасштабної війни — ресторан. А під час битви за столицю — штаб одного з батальйонів тероборони Києва.
Раніше «ФАКТИ» писали про єдиного в Україні ветерана-вихователя у дитсадку Житомира: «Освіти вихователя немає, роблю все інтуїтивно».
На фото у заголовку команда кафе «5.45»: Сергій Кучерявий (ліворуч), Сергій Шендрик (праворуч)
Фото автора
