Тло саміту НАТО-2024: навіщо РФ вбиває дітей, пропонуючи «мирні плани» 10.07.2024 10:48 Укрінформ Складалося враження, що ворог намагається понизити градус обговорення на ювілейному саміті Альянсу. Але напередодні ракети впали на Охматдит…
08.07.24. Київ, Кривий Ріг, Дніпро, Краматорськ, Покровськ… Унаслідок чергового акту ракетного терору Росії загинули майже три десятки осіб, зокрема – четверо діточок. Більше двохсот українців отримали поранення різного ступеня тяжкості, за життя багатьох досі боряться лікарі.
Цілеспрямованого ракетного удару завдано ворогом по лікарні «Охматдит», найбільшому в Україні дитячому діагностично-лікувальному закладу та одному з найбільших в Європі. Також агресор влучив у приватну клініку (пологовий будинок!) «Адоніс» неподалік метро «Лівобережна».
Схоже Путін і його злочинна кліка уже не переймаються, які саме злочини вони творять у війні, розв’язаній проти України. Але це в Україні вже нікого не цікавить, українці пристрасно бажають помсти, покарання нелюдів. Але нині це ще не все.
Будь-яка тверезомисляча людина поставить питання: навіщо РФ, яка, між іншим, у липні розпочала головування в Радбезі ООН, підняла цей градус, чому так вчинила, ба більше, ще й у переддень саміту НАТО? Очевидно, що йдеться про якусь демонстрацію. Але демонстрацію чого саме? Як це узгоджується з «епідемією мирних планів» останніх кількох тижнів, що сприймалася, як відволікаючий маневр ворога, який намагався, навпаки, відволікти лідерів НАТО від рішень про жорстку відповідь руйнівникові світового порядку? Бо тепер уже головне… Чи пробудить кров українських хворих дітей наших партнерів від летаргічного сну, чи вплине якимось чином цей позамежний злочин на рішення саміту НАТО?
З цими питаннями Укрінформ звернувся до відомих українських експертів – ексглави МЗС України, керівника Центру досліджень Росії Володимира Огризка та президента Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайла Гончара.
Цілеспрямованого ракетного удару завдано ворогом по лікарні «Охматдит», найбільшому в Україні дитячому діагностично-лікувальному закладу та одному з найбільших в Європі
ПРО АТАКУ РФ: ЦЕ ДЕМОНСТРАЦІЯ ВПЕВНЕНОСТІ У БЕЗКАРНОСТІ
Саме таку думку висловив експерт з міжнародних безпекових відносин Михайло Гончар.
«Протягом останніх 10 років, особливо в останні 2,5 роки, Росія ретельно аналізувала позиції США і НАТО. Вони зрозуміли, що «червоні лінії», встановлені Вашингтоном і Брюсселем, суворо витримуються, і головним завданням Альянсу є уникнення конфлікту між США і Росією, НАТО і Росією. Це переконало їх у тому, що вони можуть діяти безкарно», – каже експерт.
Пан Гончар не виключає, що невдовзі будуть нові санкції. Буде дипломатична риторика, «стурбованість», «глибока занепокоєність» тощо. Але це те, від чого Росії точно нічого не буде. І тому Москва впевнена, що може продовжувати чинити злочини без значних наслідків.
Зрештою, РФ уже не вперше здійснює цілеспрямовану злочинну атаку. Прикладів багато. Наприклад, підрив Каховської ГЕС, бомбардування в Маріуполі театру з дітьми і ще дуже багато такого.
«Ну і що, які наслідки для Росії? Приймаються якісь нові санкційні пакети, але вони, однак, не позбавляють РФ можливостей продовження агресії. А в контексті НАТО… Запускаючи ракети по українських лікарнях, в Кремлі, ймовірно, уже мали на руках якісь драфти заключного комюніке саміту, яке підтверджує незмінність позиції щодо членства України в Альянсі. Це лише додало їм рішучості та впевненості у своїх діях», – наголосив Михайло Гончар.
Своєю чергою Володимир Огризко вирішив трішки відмотати час назад – до швейцарського Саміту миру, перед яким Путін озвучив свої вимоги.
«Представники цивілізованого світу висміяли Путіна, а той з його схильністю до мстивості та нелюдськості, безумовно, бажав сатисфакції. Однак основний сигнал, який він хотів передати своїм ударом такий: якщо його вимоги не будуть виконані, це буде мати жахливі наслідки. Він демонструє, що йому байдуже на засудження з боку міжнародної спільноти, і він продовжить свої злочинні дії», – коментує дипломат.
Учора наші сили ППО знищили 30 із 38 ворожих ракет. Це говорить про те, на думку пана Огризка, що не тільки лікарні, як от «Охматдит», але й інші об'єкти – енергетичні та військові – були його ціллю.
«Це свідчить про продовження його ультиматуму. Тепер головне питання полягає в тому, чи будуть американці та німці діяти відповідно до здорового глузду. Чи Німеччина надасть ракети «Таурус» разом із дозволом на їх використання для ударів по російській території, а також наскільки швидко? Від цього залежить багато. Чи США зроблять так, щоб ми не чули оцих заяв Кірбі про те, що попри всі ці атаки рашистів Вашингтон не зніматиме обмеження для українських військових щодо ударів вглиб Росії американською зброєю, за виключенням ударів по прикордонню. Від цього залежить ситуація», – акцентує наш співрозмовник.
Західні партнери заявляють, що шлях України до НАТО залежить від політичної волі. На жаль, поки що цієї волі немає ні в США, ні в Німеччині – ні щодо вступу до НАТО, ні щодо завдання критичної поразки Росії.
«Це можливо лише в тому випадку, якщо окремі члени НАТО зроблять висновок, що Росію треба перемогти. Для цього доведеться вступити у війну в тій чи іншій формі. Це об'єктивний шлях, який їм доведеться пройти, розуміючи при цьому, що це не призведе до ядерної війни. Треба подолати страх, а з цим у нашим західних партнерів проблеми», – наголосив Володимир Огризко.
ПРО «ЕПІДЕМІЮ МИРНИХ ПЛАНІВ»
«Мирні плани» лише на словах є мирними, адже насправді вони означають одне – капітуляцію України. Так вважає Михайло Гончар.
«Незалежно від того, хто пропонує ці «плани» – китайці, бразильці чи Орбан – це все варіації саме російського плану здачі нашої держави. Це саме те, чого Росія прагнула від початку повномасштабного вторгнення», – наголошує він.
Вчорашні злочини Росії – це «примус до миру».
«Якщо згадати серпень 2008 року, коли Росія вторглася у Грузію, то це все також, причому офіційно, називалося «прінуждєнієм к міру». Повертаючись до нашої ситуації… Агресор використовує удари, що деморалізують, ранять націю. Це частина стратегії тиску, оскільки на фронті Росія не може досягти перелому на свою користь. Вони завдають ударів по стратегічних та цивільних об'єктах України, по критичній інфраструктурі, сподіваючись на кумулятивний ефект», – розповідає експерт.
І всі ці дії супроводжуються пропагандою «мирних планів».
«У контексті таких організацій як БРІКС і ШОС, і підтримки з боку деяких країн Глобального Півдня, які розуміють не силу права, а право сили, Росія намагається показати, що міжнародної ізоляції немає. Тут же – візит Орбана, зустріч із Сі Цзіньпіном – це все подається як докази підтримки Росії», – звертає увагу пан Гончар.
Російські пропагандисти намагаються переконати, що Росія не ізольована, а впевнено рухається до своїх цілей. Це комплекс заходів, спрямованих проти України та Заходу.
«Особливо в контексті саміту НАТО, Росія хоче створити психологічний тиск на наших партнерів, щоб ті зламалися і сказали: «Треба якось домовлятися. Сідайте за стіл переговорів, бо інакше нічого не вийде». Тобто тут значною мірою йде розрахунок морально-психологічного тиску на країни-члени НАТО та Європейського Союзу, які нас підтримують. Особливо враховуючи нинішню позицію США. Кремль, ймовірно, аплодував заяві адмірала Кірбі. Це саме те, що потрібно і чого добивалися в Кремлі», – наголосив президент Центру глобалістики «Стратегія XXI».
Яка доля чекає на «мирні плани» після всього цього? Михайло Гончар каже, що розмови триватимуть і надалі: «Це довготривала гра. Треба розуміти, що країни, які зараз найбільше говорять про мирне врегулювання так званої «української кризи», насправді найбільше зацікавлені у продовженні війни. Китай, Індія, Туреччина, Угорщина… Це вигідно для їхнього бізнесу. Вони отримують з Росії знижки на нафту, нафтопродукти, газ, зерно».
А це – Володимир Огризко: «Епідемія мирних планів»… Питання в тому, що насправді ми не бачимо жодних реальних планів. Є лише заяви, фантазії та загальні розмови про плани, але конкретного плану немає. Це, швидше за все, суто пропагандистські кроки, які запускаються з Москви через своїх «друзів» для того, щоби створити враження «миролюбності РФ».
Але «миролюбності», яка насправді передбачає анексії, вбивства та інші злочини.
«Немає що обговорювати. Коли мене журналісти «атакують» питаннями про той чи інший план, то я відповідаю: делегації, яка готується до переговорів, пишуть директиви, де чітко і ясно окреслюють мету переговорів. Московські директиви – Україні треба просто прийняти капітуляцію. Наші директиви – це абсолютно протилежна позиція. Звести це все докупи неможливо. Відтак запитання: а про що тоді переговори – про переговори? Зустрітися через посередників, обмінятися пунктами, які не з’єднуються жодним чином і розійтися? Якщо це формальність і когось це влаштує, то такий цирк, звісно, можна організувати, але він буде без жодних результатів, – стверджує Володимир Огризко. – Мене ж наразі більше хвилює, якою буде реакція НАТО на терор РФ – як на рівні організації, так і на рівні окремих країн-членів. Це найважливіше. А вся ця пропагандистська мішура не варта жодної уваги».
ПРО САМІТ НАТО: НЕ ВАРТО ОЧІКУВАТИ НЕОЧІКУВАНОГО
Михайло Гончар упевнений, що попри чергову терористичну атаку РФ, за день до ювілейного саміту НАТО не варто очікувати на перегляд заздалегідь підготовлених рішень чи зміну погодженого тексту підсумкової декларації.
«Саміт, задуманий як урочистий захід до 75-річчя Альянсу, навряд чи принесе щось надзвичайне чи проривне. Якщо б він був робочим, його б провели 4 квітня, в день підписання Вашингтонського договору. Замість цього, його перенесли і вписали у графік президентської кампанії Джо Байдена.
Втім, експерт усе ж сподівається, що під час закритої дискусії на рівні глав держав і урядів, наші партнери, такі як країни Балтії та Скандинавії, Чехія, Франція та Велика Британія, усе ж спробують протистояти «угодовській лінії» адміністрації Байдена.
«Якщо це станеться, є шанс отримати якщо не проривне, то хоча б адекватне рішення», – додав пан Гончар.
Але в НАТО, як і в будь-якому альянсі, існує, як він висловився, «певне болото» – себто країни, які займають невизначену позицію і слідкують за тим, куди схиляються терези.
«Хоча коаліція рішучих країн проглядається, вона не складає більшості. І навіть якщо б вона становила більшість, не забуваймо, що усі рішення на рівні НАТО приймаються консенсусом, а там є принаймні два троянські коні Москви – Орбан і Фіцо», – підкреслив експерт.
Зокрема і через це Росія діє так нахабно.
«Бо вона знає, що будь-які рішучі дії з боку Альянсу будуть заблоковані через відсутність консенсусу, забезпеченого цими персонажами», – каже Михайло Гончар.
Не дуже оптимістичний і Володимир Огризко: «Бачите, у НАТО знову граються у слова, чи ми будемо обов’язково членами Альянсу, чи мостом для Альянсу, чи ще чимось… Це все я називаю одним таким не дуже дипломатичним словом «говоріння». Ми чуємо ці слова з квітня 2008 року». Тоді, у 2008 році, в підсумковому документі Альянсу було написано, що одного дня Україна і Грузія стануть членами НАТО. Цей «день» уже триває 16 років…
«Так що можна ще раз написати, що там буде побудований міст, який приведе колись Україну до Альянсу, чи Україна обов'язково буде членом Альянсу тільки, можливо, в 22-му столітті. Можливо, тоді вже Альянсу не буде. Тож це все слова, які насправді нічого політично не змінюють. Тому що, повторюю ще раз, ключові країни Альянсу, як от США й Німеччина, бояться своєї тіні, і бояться того, щоб агресор був покараний. До тих пір, поки буде цей страх, жодні саміти, жодні заяви не будуть варті паперу, на якому вони написані», – акцентує пан Огризко.
Єдине, що може хоч трошки врятувати ситуацію – це те, що окремі країни Альянсу приймуть для себе рішення, що треба реально допомагати Україні. І першою такою ластівкою може стати Польща. Йдеться про готовність Варшави збивати російські ракети над територією України.
«Якщо наші спеціалісти домовляться з польськими про те, яким чином польське ППО буде знищувати російські ракети і безпілотники над західною частиною України. Також було б дуже важливо, якби таким самим шляхом пішла й Румунія. Це зможе захистити частину портів Одеської області. Мені ще здається, що Велика Британія та Франція теж можуть піти шляхом Польщі та Румунії. Великі країни, так трапляється, чекають якогось прецеденту, щоб просто пояснити, що, бачите, це вже відбувається, тому ми хоч і не перші почали, але доєднуємося», – переконує дипломат.
Інші країни можуть долучитися не менше, якщо не більше.
«Тому висновок простий: або ці країни для себе приймають рішення, що вони реально допомагають Україні і вступають у війну з Росією, але певними формами, надаючи українцям все те, що нам необхідно, або тоді у Заходу колективного буде шанс програти все, а після цього – Третя світова війна все одно розпочнеться, бо для Путіна тоді всі двері будуть відчинені. Ця банальна логіка, на превеликий жаль, поки що не доходить до голів високих начальників багатьох європейських і натівських столиць», – резюмував Володимир Огризко.
Источник: www.ukrinform.ua
