© kyivcity.gov.ua Павло Ковтонюк зазначив, що запропонована схема можливо згладить питання на кілька років, але не вирішить його глобально. Запропонована урядом реформа медичної інфраструктури базується на радянському підході і місцями зовсім нежиттєздатна, та тим більше не зможе вирішити питання у довгостроковій перспективі, заявив в інтерв’ю Аллі Котляр для ZN.UA «Чому побилися мери Тростянця та Охтирки, або про проблеми інфраструктурної реформи МОЗ» співзасновник Українського центру охорони здоров’я Павло Ковтонюк. За словами експерта, який з 2016 по 2019 роки був заступником міністра охорони здоров’я та працював над цим питанням, існує щонайменше п’ять причин, які вказують на неперспективність запланованої структурно зміни в організації медичних закладів. «Перша проблема – постанова дуже консервативна. Вимоги до загальних кластерних і надкластерних лікарень такі скромні, що де-факто для пацієнта це нічого не змінить. Де-факто ми залишаємося при совкових, дуже застарілих нормах охоплення. У європейській практиці заклад, що обслуговує менше 300 тис. населення – це вже не лікарня, бо не має достатнього потоку пацієнтів. Якісь складні випадки лікарі районних лікарень можуть побачити раз на рік», — розповів Ковтонюк, коментуючи плани уряду, згідно з якими загальна лікарня має обслуговувати 50 тис. населення, кластерна – 120–150 тисяч, надкластерна або ж обласна – 1 млн людей. Другою проблемою фахівець називає застарілість медичної інфраструктури, яку при цьому потрібно ще й інтегрувати згодом у європейську систему. «Реальний порядок денний щодо мережі лікарень в Україні – це її модернізація. І інфраструктурний етап реформи, мені здається, повинен бути про це. А запропонований закон і постанова фактично впорядковують те, що є. Зробити кластерну лікарню на базі певної міської – певне покращення. Але це та сама стара лікарня, в якій просто архітектурно вже не можна зробити щось якісне і сучасне, бо вона створена в іншу епоху, з іншими технологіями», — вказує Ковтонюк. Третьою проблемою реформи стає проблема власності медичних закладів, адже укрупнення лікарень передбачає їх знаходження в тій чи іншій громаді, а також фінансові вливання та інвестиції, концентрацію фахівців. Це може призвести до конкуренції та навіть конфліктів між громадами, якщо в регіоні є кілька потенційних лікарень-претендентів. При цьому втручання держави може ситуацію хіба погіршити. «Потрібне якесь третє рішення. І на мою думку, воно знаходиться в будівництві нових лікарень під інвестиції, у яких буде інша структура власності — колегіальна та колективна. Вони не належатимуть конкретній громаді. Ними керуватиме наглядова рада, куди входять громади, які вона обслуговує, і не тільки вони. Ще можуть бути пацієнтські організації, уряд і т.д», — пропонує експерт. Четвертою проблемою реформи є те, що вона, здебільшого, вирішує проблему укрупнення медзакладів в регіонах, поза великими містами, але найбільша кількість зайвих лікарень і лікарняних ліжок в Україні якраз у великих містах, як от у Києві, Харкові чи Львові. «Як скоротити мережу в містах — на це закон відповіді не дає взагалі», — вказує Ковтонюк, зазначаючи, що до прикладу в Києві можна обійтись і десятьма лікарнями замість наявних двадцяти. Водночас війна створила в Україні і п’яту причину недоречності запропонованого реформування медичної інфраструктури – на разу важко спрогнозувати географічне розміщення населення в країні після війни. «На сьогоднішній день внутрішня міграція в Україні величезна. Ми навіть не уявляємо, якими будуть ці географія і демографічний розподіл, коли ситуація стабілізується. Наприклад, як будуть заселені території після деокупації. Розподіл населення по територіям ми будемо знати тільки після закінчення бойових дій і стабілізації ситуації», — зазначає співзасновник UHC. Related video Більше про проблеми української медицини та суспільства читайте в інших матеріалах Алли Котляр.
