© Олександра Крупська
Юлія Самборська
Використовуючи таку гру слів у заголовку матеріалу, я наражаюся на ризик потрапляння до переліку нежаданих гостей, яким хоч і не буде закрито в’їзд до міста Лева, однак не будуть особливо тішитися їх візиту. Причина очевидна — значна популярність бестселера сучасного романіста Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма» може створити хибне враження про пряму подібність інтересу у заміні назви «Львів» на слово «пітьма». І щоб не викликати у читачів негативні відчуття, наголошу, що знака тотожності між Львовом і темрявою не існує. Просто в кожному огляді про львівську театральну сцену й особливо події в театрі імені Марії Заньковецької я не можу ігнорувати бюрократично-антикультурний морок, який вже давно позначився на фасаді згаданої будівлі театру, котра має обшарпаний та соромний вигляд. Щиросердно зізнаюся, що давала собі слово не писати про відновлення будівлі театру. Відтепер (і до наступного опусу про Львів) дотримаюся даної собі обіцянки: про реставрацію — ані слова.
Нещодавно Львів перебував у центрі уваги всієї активної читацької та театральної аудиторії країни. Подія історична та важлива — перше театральне втілення роману «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка. Обсяг реалізованих примірників — понад 150 тисяч — є промовистим сам по собі. Та й книга досить об’ємна — 664 сторінки.
Декому стиль автора нагадав нині забороненого Булгакова, багато хто згадував про ідеї Стівена Кінга — від останнього, до речі, не заперечує і сам автор. І в той час, як одні шукали літературні відсилання чи плагіат, інші досліджували фінансовий аспект — скільки коштувала вистава (1,4 млн грн нарахували. — Ю.С.) і коли це окупиться. І ті, й ті зазнали невдачі, й тут з’явилися треті «бездоганні люди», котрі почали закидати автору тим, що роман був написаний російською мовою та перекладений українською, якою, власне, й опубліковано. І ці останні вже вирішили, що зловили Ілларіона на «мовному гріху» в його ж книжковій локації Буськів Сад (місце, де розгортаються основні події. — Ю.С.), де на вивісці з найменуванням селища у слові «сад» іноді згасає перша літера. Тому й зауважень про те, що слово «АД» в українській мові не використовується, ставало все більше, як і екземплярів самої книги в продажу. Фактично, слово «ад» походить від грецького «гадес» або «адес» (невидима обитель померлих. — Ю.С.), і запаху лихого духу ворожої мови тут немає. Ще засновник нової української літератури Іван Котляревський у поемі «Енеїда» відправив душу Дідони після спалення «до біса в ад». Тому не слід вишукувати літературну зраду там, де її немає. І пропоную нарешті відправитися на виставу.
Станіслав Мойсеєв: «Сторіччя Молодого театру — це абсолютна фальсифікація»
Квитки на перші покази вистав і у Львові, і в Києві зникли, як осіннє листя з дерева під час сильного вітру. Виставу в приватному столичному «Дикому театрі», теж за режисури Голенка, заплановано в анонсованому іншому від львівського акторському складі та з відмінним фіналом. Ну, а на всі майбутні львівські та київські покази квитків у театральних касах, як і очікувалося, немає, є (і не факт, що справжні) тільки у «приятелів Дідони» — перекупників.
21 вересня, у день прем’єри, до театру імені Марії Заньковецької, зайнявши відразу дві вулиці — Лесі Українки та Театральну, вишикувалась довжелезна черга на виставу. Про себе я їй навіть ім’я дала — «черга надії». Відомо ж, ЯК кожне попереднє покоління критикує наступне? «Ось за наших часів! А ви… А ми!». Переважна частина черги — це молодь, а точніше, активна молодь, котра явно багато читає (констатую з почутого мимохіть. — Ю.С.) і дає однозначну відповідь скептикам, що надія на гідне майбутнє є. Прогнозую, що на всі подальші покази так само будуть тривалі «черги надії».
Заходжу до театру й одразу зухвало запитую у місцевих театралів, хто постановник вистави. «Та це ж наш Голенко! Ви в нас уперше?» — швидко та зі здивуванням відповідають львів’яни. Відчувається передпрем’єрне хвилювання глядачів, які розходяться на різні та заздалегідь підготовлені локації. Хтось прямує купувати книги Ілларіона Павлюка («Я бачу, вас цікавить пітьма», «Білий попіл», «Танець недоумка»), щоб згодом отримати автограф і хизуватися в соцмережах. Хтось купує програмки до вистави та тематичні листівки, котрі, як виявляється, ще й сяють у темряві. Хтось «пірнає головою в морок», заглядаючи до чорної коробки (де, як з’ясувалося, лежать згадані листівки. — Ю.С.) з таким написом, що чомусь нагадує старовинний фотоапарат. А хтось стоїть у черзі до бару й дивується, ЯК такий обсяг подій «темряви» можна перенести на театральну сцену та не втратити того, що прагнув передати автор.
На це ЯК сміливо «відповів» Олексій Доричевський — актор, режисер драматичного театру та кіно, драматург, а сьогодні — військовослужбовець ЗСУ. Олексій ділиться, що ще рік тому перебував у затишній кав’ярні в ТРЦ Покровська й був захоплений структурою «Я бачу, вас цікавить пітьма». Згодом, прямо з бліндажу, він сконтактував з Ілларіоном Павлюком і поспілкувався про створення інсценізації. І згодом, уже взимку, в натопленій хаті Краматорська побратими Олексія стали першими слухачами тексту інсценізації, котру й буде відтворено на сцені.
Ну, а щодо перших відвідувачів, то 21 вересня у Львові вони поступово заповнювали балкони, партер теж не відставав. Свої місця зайняли галерист Павло Гудімов, продюсерка Крістіна Кісільовайте, актор Олег Коркушко (до речі, грає лікаря в одному зі складів вистави. — Ю.С.) та мер Андрій Садовий із родиною, до котрого, привертаючи увагу публіки, емоційно-збуджено пробиралася столична журналістка Соня Кошкіна. Однак увагу від обіймів і поцілунків львівських та київських селебріті різко перемкнула поява в залі самого автора — Ілларіона Павлюка з дружиною Світланою.
Для тих, хто не читав, дуже коротко та поверхово. За фабулою кримінальний психолог Андрій Гайстер вирушає у відрядження до селища Буськів Сад розшукувати маленьку дівчинку Надію, яка зникла. У цій місцевості Андрій зустріне багато дивакуватих мешканців, кожен із яких живе життя-повтор і є абсолютно байдужим до прагнення столичного чужинця відшукати дитину. В цьому ж селищі жителі намагаються не помічати жаху, вбивств та Звіра-маніяка, який десь зовсім поруч. Згодом наполегливість Гайстера приведе його до занедбаного цукрового заводу, де психолог і отримає перші відповіді на багато питань. Розв’язка — позитивна, незважаючи на те, що головний герой фактично побуває в пеклі.
Олександра Крупська
Жанр вистави окреслили трьома словами — «історія одного воскресіння». Якщо дібрати одне визначення, то це почасти і трилер, і екшн, і блокбастер, і містика, і мелодрама. Але найбільш влучна характеристика вміститься у два слова — «вистава Голенка». Якщо ви знайомі з режисерським стилем Голенка — вас нічого не здивує, адже це вкотре захопливо, обдаровано, у стабільно шаленому ритмі, не без крові та імітації насилля. Та якщо ви плануєте подивитися виставу і є виключно шанувальником таланту Ілларіона Павлюка, то не налаштовуйте себе на невиправдане розчарування. Не забувайте, що читали ви Павлюка, але дивитеся — Голенка.
У театрі Франка представили виставу «Калинова сопілка»: історія втрати, яка болить кожному
Прем’єру українського бестселера «Я бачу, вас цікавить пітьма» знатний український сценограф Олександр Білозуб назвав серйозним викликом для театру. Ще б пак — дія в книзі відбувається в потойбіччі, яке хоч і має описи реальних будівель, предметів тощо, однак демонструє свою реальність сприйняття. Це перша сценічна праця Олександра в театрі імені Марії Заньковецької. І з цим викликом Олександр впорався, залучивши абсолютно весь простір сцени, трюми та не пожалкувавши навіть першого ряду партеру, де б можна було заробити на квитках. Місце дії, простір — важливіше. Віддалена завіса, третина сцени відкрито. По обидва боки сцени — дві двоповерхові залізні конструкції з елементами побуту. В одному з помешкань висить плакат із зображенням Джека Ніколсона в ролі Джека Торренса із відомого психологічного трилера Стенлі Кубрика «Сяйво» за книгою Кінга, котрого так полюбляє Павлюк. Уважні читачі відразу ж розуміють: це локація декомунізованого готелю «Сяйво». І таких сценографічних деталей-загадок у виставі згодом стане настільки багато, що вони і «гратимуть», і допомагатимуть робити містичний світ одночасно моторошним, таємничим і дивовижно красивим.
Олександра Крупська
Зліва, біля імпровізованого готелю, скляна клітка (портал у інший світ), над якою балкон (тут уже справжній і той, що зазвичай для VIP-гостей) із написом «Я © Буськів Сад». На балконі згодом таки зʼявиться VIP-персона — мер міста Павло Тупогуб (Олег Сікиринський), і цей сценографічний прийом «владної зверхності» теж легко розпізнають глядачі. Але в подальшому не всі зможуть побачити, що відбуватиметься на основній (центральній за розміщенням) зловісній локації — цукровому заводі, для якого сценограф запропонував дві третини великої й обʼємної сцени театру. Скажу простіше: ті імпровізовані залізні ворота — вхід до заводу — стануть візуально недоступними для глядачів на крайніх місцях ліворуч сцени. Локація ж праворуч сцени розділила свій простір із артистами оркестру. Тут не варто й пояснювати, який вражаючий ефект створювало живе акомпанування, і ще більше посилював цей ефект лише потужний спів акторки Оксани Цимбаліст.
На роль Андрія Максим Голенко запросив Григорія Бакланова — актора, котрого глядачі вподобали за роль Лавріна в серіалі «Спіймати Кайдаша». На цій ролі Григорій один. Сам він зізнається, що це його перша прем’єра й гра на великій сцені, та ще й національного театру — мрія, яка здійснилася. Григорій є актором Київського академічного театру на Печерську, де сценічний простір — незрівнянно менших масштабів. Але режисерський «спринтерський» темп актор витримав дуже впевнено, переконливо і, здається, легко погодився на моторошні режисерські експерименти.
Олександра Крупська
Чи часто ви бачили вистави, де серед реквізиту є справжня труна? Ось і я про те ж. А акторів, які туди лягають, і їх накривають кришкою? Вже чую зойки, нарікання про недобрі прикмети й роздуми про те, що це не той реквізит, котрий хочеться бачити залученим у грі на театральній сцені. Не поспішайте. Бо це не було жахливо, і не через усвідомлення умовності події, а тому що в останній момент труну легко перетворять на човен і разом із вирієм подій та режисерської фантазії перенесуть вже в умовно-водний простір, де інші емоції та переживання.
Олександра Крупська
Гадаю, що після вистави (щоразу) обговорюватимуть не лише зіставлення книга vs постановка, а й те, хто ж таки є найбільш харизматичним персонажем. А все тому, що роль поліціянта Віталія Суботи грає Марк Дробот. Львівські глядачі (я свідок, якщо що), котрі критикували вибір Марка на роль Володимира Івасюка, здається, зараз змінили риторику на щось подібне до «Та це ж наш Дробот! Ви в нас уперше?». Решту коментарів хейтери забули точно так само, як раптово забували минуле жителі Буськового Саду. Марк, у творчому доробку котрого є блискуче зіграні позитивні персонажі, не менш яскраво перевтілюється в негідника — недоумкуватого, примітивного та підступного слідчого селища.
Олександра Крупська
Харитон Еребович (Юрій Хвостенко), черниця (Оксана Цимбаліст) і Кролик (Василь Коржук) — ця «нечестива» трійця буде обʼєднана у виставі режисерським задумом, щоб доводити Гайстера до тотального безумства. «Зовсім мацюпусіньке» кроленя з книги, котре, щоправда, згодом стане «завбільшки з добрячого ризеншнауцера», в уяві творців вистави постає Кролем у людський зріст і ледь не одним із основних героїв. Лабубу — так влучно охрестили за назвою популярної й потворної дитячої іграшки гіперболізовано-моторошну звірячу істоту глядачі перших показів.
Олександра Крупська
Яскрава трійця роз’їжджатиме-біснуватиметься на сцені у справжньому кабріолеті зі знаковим номером «БС 666», згори романтично летітиме сніг. Гарно й моторошно водночас.
Олександра Крупська
А от де не можна віднайти краси й навіть делікатності, то це в заграванні з місцевою публікою репліками: «Коли ви вже нажретесь, кієвляні?», «Понаїхали» (чи якось подібно) та запитанням «Чим відрізняється квадробер від галичанина?». Така штучність тексту й тотальне узагальнення вносить елементи примітивізму. Без цих стендап-вставок вистава нічого не втратить. Навпаки.
Олександра Крупська
В цілому автору книги дуже багато читачів дякували й продовжують це робити саме за тактовність та увагу до іншої теми-табу — особливих дітей. Для Ілларіона Павлюка втрата такої особливої дитини є особистою трагедією, про котру він відверто розповідав у багатьох інтервʼю. Розв’язка книги та розв’язка вистави — життєствердний позитив: зло залишиться там, де йому й місце, а в тих, хто не здається, завжди буде другий шанс на життя.
«Мами»… Вистава великого болю
Протягом всієї вистави, до фіналу, роль Надійки «виконуватиме» лялька-маріонетка на зріст як дитина років п’яти. Це дитя блукатиме не лише в катакомбах покинутого заводу, а й у всьому сценічному потойбічному просторі. Дівчинка-лялька не плескатиме в долоньки, як вона часто робила в книзі, щоб відчути простір, а лише епізодично нагадуватиме про себе. Інших персонажів творці вистави також не змилувалися.
Олександра Крупська
Для ролі матері Христини режисер сміливо застосував травестійний прийом — мама з бородою, мужнім голосом і у виконанні актора Сергія Литвиненка. А от пожежника Захара, котрому в книзі приділено досить багато уваги, взагалі десь загубили в катакомбах інсценізації.
«Я не вимагаю втілення мого бачення — цікавим є трактування театру. Боюся буквалізму, вистава мала б бути окремим твором», — так перед початком роботи над виставою сказав Ілларіон Павлюк команді театру. Ну, якщо сам автор не вимагає, то хто ми, читачі, такі, щоб вимагати подібне. Пропоную насамкінець цікавіше заняття — пошукати на мапі України справжній Буськів Сад.
У театрі Франка презентували нову виставу за твором Валер’яна Підмогильного
Обираючи для розвитку подій назву локації, Павлюк розповів, що йому б хотілося, щоб містечко називалося гарно, поетично, щоб ця назва не відповідала жаху, який у ньому є. Так виник Буськів Сад. Якщо на Google Maps ввести в пошуку «Буськів Сад», то програма легко й швидко знайде цю локацію (вулиця Історична), і не де-небудь, а в Кагарлику Київської області. Саме це селище згадується в книзі, а ще ж річка поруч на мапі видніється. Невже Туонь, де Харитон дитину та Андрія Гайстера перевозив?! І коли збільшити місцевість, то поруч із кагарлицьким Буськовим Садом іще й автовокзал виявиться! Все, як у книзі. Але…
Насправді та велика водна артерія — це Пасківський ставок, а «Буськів Сад» — це геолокація-жарт, де поруч — лише сучасні приватні будинки. Схоже, її нанесли на мапу фанати книги «Я бачу, вас цікавить пітьма».
«Якщо вам цікаво, чим завершилася ця історія, то при нагоді розшукайте в Києві парк із великим круглим фонтаном і дитячим майданчиком біля нього», — так наприкінці радить автор книги. Такий фонтан я знайшла. Навіть іграшки поруч дитячі розкидані. Щоправда, в Кагарлику, на території закинутого цукрового заводу-привида, який цілком міг би послужити для зйомок у майбутньому моторошного серіалу за бестселером Павлюка. 1859 року, лише за рік після відкриття, завод зазнав сильної руйнації внаслідок вибуху парової машини, загинуло 18 осіб. Не знаю, чи правильно я порахувала кількість персонажів, котрі загинули в книзі, але у мене збіглося. Тепер додамо до цього те, що у виставі лунає весела народна пісня «Була б в мене парова машина…». Ось так я майже вибудувала теорію авторсько-режисерської змови.
Олександра Крупська
Гадаю, у багатьох глядачів, котрі подивляться львівську виставу «Я бачу, вас цікавить пітьма», з’явиться бажання розвинути власні теорії й інтерпретації побаченого. Від показу до показу соцмережі ряснітимуть коментарями. То буде згодом. І, припускаю, що буде важливо, як для автора книги, так і для команди театру Заньковецької. Ну, а наразі я поділюся не менш важливим і універсальним коментарем, який випадково побачила під одним з інтерв’ю Ілларіона Павлюка. Хтось із його дітей (Ілларіон — багатодітний батько. — Ю.С.) написав: «Тату, це було реально круто». Цитуючи дитину, про виставу можна сказати аналогічно.
