© Фото надане автором
Олег Супруненко
«Не можу змалювати цього відчуття. Його викликала не суто література, а таємниче усталена, невідступна тривога від перебування у місці, де здійсниться будь-що». Навряд чи видавці роману Джона Фаулза «Маг» у далекому 2016 році очікували, що один із головних творів британського постмодерніста викличе значний інтерес у читачів насамперед завдяки перекладу. Перекладач «Мага» Олег Король подарував українській інфосфері «невідступну тривогу», про яку чимало літераторів та/чи блогерів того періоду висловили свою відкриту думку.
Варто зазначити, що перекладацький дар пана Короля в «Магові» цим не обмежився, у чому шанувальники мовознавства можуть переконатися й зараз, відшукавши в глибинах Мережі чимало публікацій. А українська Вікіпедія присвятила цій тривозі окрему статтю з чітким зазначенням початку явища: «Уперше мем використано на Фейсбуку 12 січня 2017 року в дискусії щодо якості перекладів і видань художніх творів».
Креативний підхід перекладача до досить непростого фаулзівського тексту мав би поповнити український інфопростір ще не одним поєднанням слів, але «невизначена майбутність», «бездуховний мул» чи «вільна вітальня» не вийшли за межі «Мага». Який видав «Клуб сімейного дозвілля» у співпраці з видавництвом «Вавилонська бібліотека» досить значним, як для нинішніх часів, тиражем у 10 тисяч примірників, з додатковим тиражем книжки в поліпшеній якості ще в три тисячі (а у 2022-му інше видавництво, «Букшеф», перевидало того ж «Мага» тиражем у три тисячі).
Відносно пізно виданий в Україні «Маг» не є єдиним твором знаного англійця Джона Фаулза (1926–2005), який часто підкреслював, що він — саме англійський, а не британський автор, часом називаючи себе європейським романістом, у якого друга батьківщина — Франція (французька література була спочатку ключовим об’єктом його вивчення, а потім — викладання), а третя — Греція. На маленькому острові Спеце майбутній літературний геній (а в недавньому минулому — морський піхотинець першого післявоєнного набору 1945 року та випускник Оксфордського університету) декілька років викладав у школі, спонсорованій Британською Радою. І саме тут виникла ідея роману-головоломки, дія якого також розгортається на уявлюваному грецькому острові Фраксос, що нещодавно пережив нацистську окупацію.
Хронологічно «Маг» став дебютним романом Фаулза, але побачив світ другим. Очевидно, з цим авторові пощастило, оскільки не факт, що великий, складний і не дуже зрозумілий роман із відкритим фіналом відкрив би йому шлях до всесвітнього визнання. Опублікованого 1965 року «Мага» незабаром екранізували — і фільм зазнав повної невдачі. Попри участь зірок масштабу Ентоні Квінна, він викликав низку глузливих відгуків, а сам Фаулз назвав його катастрофою.
Натомість перший, виданий 1963 року роман «Колекціонер» одразу приніс автору і визнання, і фінансовий успіх — настільки великий, що він зумів закінчити свою не особливо улюблену викладацьку діяльність і надалі займатися виключно письменством.
скриншот видео
Кадр з фільму «Колекціонер», 1965 рік
Захопливий сюжет і незвичну форму подачі оцінили читачі. Історія викраденої дівчини, настільки позитивної в усіх відношеннях, що підпадає під термін «Мері Сью» («архетип персонажа, …наділений унікальними талантами чи здібностями, надзвичайно привабливий і позбавлений значних вад характеру»), розповідається у формі двох щоденників, жертви та викрадача, персонажа не стільки навіть негативного, скільки незначного, позбавленого через свою буденність властивого багатьом мистецьким творам злодійського флеру. Такий сюжет легко піддається екранізації, тому за два роки Фаулз продав авторські права кінематографістам, і фільм зібрав гарний урожай нагород — Каннського фестивалю, «Золотого глобуса» й номінацію на «Оскара» (за режисуру, сценарій та найкращу жіночу роль, втілену Самантою Еггар). Єдиною помітною рисою негативного героя є його схильність до колекціонування метеликів. Очевидно, невипадково, оскільки сам Джон Фаулз, крім глибоких досліджень французької літератури, досить добре орієнтувався в природознавстві, демонструючи у своїх текстах гарні знання про дикі рослини, птахів і комах. Українською мовою «Колекціонер» був виданий лише 2015 року («Клуб сімейного дозвілля», переклад Ганни Яновської).
Комерційний успіх «Колекціонера» та виданого слідом за ним «Мага» дали можливість Фаулзу придбати старовинний маєток у містечку Лайм-Реджіс, графство Дорсет, на березі Ла-Маншу, тобто майже з віддаленим видом на любу Францію. Затишне місто з населенням у 4400 осіб, з яких половина — пенсіонери, незабаром після поселення в ньому знаного письменника стало всесвітньо відомим. Адже саме сюди він поселив головну героїню свого третього роману «Жінка французького лейтенанта».
скриншот видео
Кадр з фільму «Жінка французького лейтенанта», 1981 рік
Захоплива історія неймовірної жінки, яка йде проти правил манірного вікторіанського суспільства, щоб стати музою для митців нової течії прерафаелітів, у фірмовому вже фаулзівському стилі не обмежується лінійною розповіддю. Автор, якого недарма занесено до переліку провідних постмодерністів, пропонує читачеві три фінали роману на вибір. Цікавим є і сам стиль оповіді — нібито «вікторіанський» роман розгортається з точки зору оповідача-сучасника. Окремий акцент твору — на палеонтології, в ті часи зовсім юній науці, якою безтурботно захоплювався головний герой, поки не зустрів загадкову жінку на молу, посеред бурхливого моря.
1981 року книгу екранізує британець чеського походження Карел Рейш. Однойменний фільм теж не обходиться без постмодерністського прийому: його сюжет розгортається у вигляді кінокартини, головні актори якої (а ролі тут виконують Джеремі Айронс та Меріл Стріп) закохуються й у реальному житті. Можливо, найкращий із творів Фаулза було перекладено українською лише цього року. Жінка загадкового французького лейтенанта (який у романі майже не з’являється) в перекладі Наталії Ференс стає його коханкою (а в радянських російськомовних перекладах, зроблених ще у 1980-х, вона цнотливо виступала в ролі подруги). Тож читачі сьогодні можуть без проблем замовити «Коханку французького лейтенанта» від видавництва BookChef.
скриншот видео
Кадр з фільму «Жінка французького лейтенанта», 1981 рік
У Лайм-Реджисі Джон Фаулз залишиться на все життя, ніби тримаючись відлюдником, хоча й не уникаючи численних інтерв’ю, зустрічей та інших письменницьких заходів. Він навіть десять років очолював місцевий музей, доки здоров’я не погіршив інсульт. 1990 року Фаулз пережив смерть улюбленої дружини Елізабет, яка була його натхненницею і певною мірою прообразом його численних жіночих образів. Вісім років по тому письменник одружився вдруге, прожив ще сім років і помер від серцевої недостатності 2005-го.
Шанувальники Фаулза можуть знайти на сайті «Чтиво» його першу українську збірку «Вежа з чорного дерева» (книжкове видання 1985 року, Віктор Ружицький та Дмитро Стельмах), повість «Хмара» з цієї ж збірки, наново перекладену Сергієм Вакуленком для журналу «Всесвіт» (№3-4, 2001) та збірку філософських роздумів під назвою «Арістос» (Віктор Мельник, книжка вінницького видавництва «Тезис», 2003).
Залишається чекати виходу на книжковий ринок перекладу загадкової, замішаної одночасно на історії ранніх США та фантастиці книжки А Maggot (хробак, личинка). Це розповідь про чергову незвичайну героїню, реальну історичну постать Анну Лі, засновницю релігійної секти шейкерів або «трясунів» — радикальних християнських вірян, які використовували у своїх богослужіннях екстатичні танці. Детективна історія 1736 року, розказана словами зовсім різних між собою героїв, залишає читача у стані великого подиву.
Останній роман Фаулза, написаний 1985-го, вже сорок років ніяк не дійде до українського читача. Звісно, заслуговують на переклад і його численні збірки есе, статей, критичних заміток і навіть поезії — але комерційний успіх їм важко гарантувати. На відміну від «Маггота», який вирізняється гарною читабельністю.
«Фаулз продовжує змагатися з Творцем, населяючи наш світ найбільш неймовірними персонажами. Ось і тепер один із них, Черв’як, проник у наші душі й на книжкові полиці», — так прокоментувало свого часу вихід роману видання The Guardian. Цікаво, що його ентомологічна назва, котра відсилає і до колекціонера метеликів, і до скам’янілих комах доісторичної ери, має ще одне, забуте значення — «примха, уява», і років триста тому використовувалася для позначення музичних творів невизначеного жанру. І, переконаний, цю авторську примху-уяву належно оцінить читач.
