Вона завжди казала, що поле бою не пробачає помилок нікому й жодного разу не скаржилась на труднощі. 38-річна житомирянка Тетяна Хуторна більшу частину життя прослужила у правоохоронних органах. А коли почалась повномасштабна війна, як і тисячі українок, зрозуміла, що не може стояти осторонь і залишатись у рідному місті. На початку 2023 року Тетяна стала медикинею полку «Сафарі» об'єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють». Жінка отримала позивний «Відьма» й рятувала побратимів на Донеччині. У жовтні 2024 року незламна захисниця загинула у Торецьку, отримавши важкі поранення, але до останнього намагалась рятувати побратимів. У Тетяни залишились 13-річна донька, батьки та сестра. Рідні захисниці сподіваються, що посмертно її відзначать найвищою нагородою — Герой України, саме тому ініціювали збір підписів та просять підтримати його.
«Сестрі подобалась чоловіча робота, де ризик та відповідальність»
— Я дуже пишаюся своєю сестричкою-героїнею. Тетяна віддала найцінніше за вільну Україну, за нас з вами — своє життя, — розповідає «ФАКТАМ» рідна сестра полеглої Надія. — Таня мала безліч планів та мрій. Та залишила донечку Анастасію, яку виховувала сама, і пішла рятувати поранених бійців. Дитина дуже чекала маму на свій день народження 14 жовтня. Але, на жаль, отримала найжахливішу звістку у своєму житті.
ВІДЕО ДНЯ
Ще змалку Тетяна проявляла бойовий та рішучий характер. Їй подобалась чоловіча робота, де ризик та відповідальність. Наш тато був міліціонером, працював інспектором Державної автоінспекції, а потім дільничним. Таня обожнювала ходити на заходи, які влаштовували для дітей працівників правоохоронних органів. Коли настав час обирати професію, сестра заявила, що хоче бути правоохоронцем. Мама відмовляла, мовляв, батько важко працює, робота складна, небезпечна. Але Тетяна наполягала на своєму.
Тетяна Хуторна була медикинею полку «Сафарі» об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють»РЕКЛАМА
Надія додає, що сестра вступила до Національного університету внутрішніх справ України та отримала юридичну спеціальність. Після того ще навчалась в Житомирському училищі професійної підготовки працівників міліції.
— Перший час було складно влаштуватись на роботу, тому Тетяна торгувала книгами, була касиркою у магазині, — додає співрозмовниця. — А згодом, з 2007 року, Тетяна працювала в органах Управління МВС України — спочатку у конвойній службі, старшим слідчим слідчого відділення, далі старшим інспектором чергової частини районного відділу поліції, оперуповноваженим карного розшуку. Сестра мала звання капітана. Любила свою роботу безмежно, й за відмінну службу заслужено отримала чимало подяк, почесних грамот, відзнак.
РЕКЛАМА
На жаль, сімейне життя у Тетяни не склалось, тому вона сама виховувала дочку Анастасію. Таня багато працювала, бо взяла в кредит квартиру, понад усе хотіла дати гідне майбутнє своїй дитині. Попри те, що сестра була жорсткою через специфіку роботи, вона мала велике добре серце. Нікому не відмовляла у допомозі.
«Побратими казали, що Таня, певно, відьма, бо їй щастить, коли виїжджає до поранених»
Після повномасштабного вторгнення Тетяна Хуторна разом із колегами чергували на блокпостах, забезпечували порядок у місті. Але сильній духом жінці цього виявилось мало.
— У лютому 2023 року сестра долучилась до штурмового полку Нацполіції «Сафарі» бригади «Лють». Ця новина шокувала нас, ми плакали, переживали за неї, — каже Надія. — Вже потім Таня розповідала, що прийняла це рішення у зв’язку з масовим виїздом українців за кордон. Казала: «Хто воюватиме, якщо всі виїдуть?» Тетяна думала, що більшість чоловіків, котрі виїхали, повернуться і візьмуть зброю до рук, але помилилась.
РЕКЛАМА
Попри відсутність медичної освіти захисниця була дуже наполегливою та здібною. Тетяна Хуторна опанувала курси бойового медика, мала всі відповідні сертифікати, після чого вирушила на Донеччину у саме пекло війни… Рятувала бійців зі свого полку та з інших підрозділів. Під кулями Тетяна накладала турнікети, зупиняла кровотечі, рятувала кінцівки, підіймала бойовий дух побратимів та проводила евакуацію поранених до стабілізаційних пунктів.
За мужні та самовіддані дії при захисті Батьківщини Тетяна була нагороджена відомчими відзнаками: медаллю «Ветеран війни — учасник бойових дій», відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «За збережене життя», відзнакою «За сумлінну службу», чисельними грамотами та подяками.
Ці нагороди Тетяна Хуторна отримала за мужні та самовіддані дії при захисті Батьківщини
У своєму останньому інтерв’ю Тетяна Хуторна зізнавалась, що жінці важко психологічно знаходитись в епіцентрі бойових дій, проте вона ніколи цього не показувала.
«Радше навпаки, я завжди дію рішуче, — казала героїня. — Поле бою не пробачає помилок нікому — ні командирам, ні бійцям, ні медикам. На „нулі“ завжди треба бути готовим до стресових ситуацій, діяти максимально швидко. Це стосується не лише того, щоб вчасно накласти турнікет, чи обробити рану. Також треба бути психологом, уміти заспокоїти бійця, підвищити голос, якщо цього вимагає ситуація. У моїй практиці був випадок, коли довелося бігти за пораненим бійцем, котрий був дезорієнтований і біг в протилежному напрямку, затягувати його до нас на позицію, щоб надати йому медичну допомогу. Бойовий медик — не лише „перша медична допомога на фронті“, а й батько, матір, сестра і брат».
Читайте також: «Вона раділа своїй бездоганній статистиці, бо всіх поранених завжди довозила живими»: 30-річна медикиня Наталія Депа віддала життя за Україну
Тетяна мала позивний «Відьма», отримала його від побратимів. Вони казали, що вона, певно, відьма, бо їй щастить, коли виїжджає на виклики до поранених. Хоча не раз траплялись ситуації, коли Тетяна сама була за крок до смерті.
«Це було під час бойового завдання у Залізному, — згадувала бойова медикиня в одному з інтерв’ю. — О п’ятій годині ранку ми вдарили по руzні, а вже увечері отримали удар у відповідь — вони спалили нашу позицію. Нам довелося відійти. Ми зустріли побратимів з „Луганську-1“, які нас прихистили на своїй позиції. Згодом орки влупили й туди. Мені тоді дуже пощастило. Пощастило, що піддалась на умовляння Миколи, так звуть бійця „Луганська-1“, присісти на стілець — мене привалило стіною, а він „упіймав“ уламки. Якби тоді Микола мене не вмовив присісти, то посікло б мене… Пам’ятаю, коли після цього ми бігли до місця спішування, росіяни крили нас з усього, що тільки можна. Нам довелося накладати турнікети під час бігу. Так, було багато поранених, але всі успішно повернулися на базу».
Читайте також: Майже три роки чекала коханого з полону: на Чернігівщині попрощались з бойовою медикинею
На війні Тетяна познайомилась із воїном Романом. Вони покохали один одного й мали багато планів на майбутнє.
— Знаєте, вони дійсно були дуже щасливими, чоловік чудово ладив із дочкою Тані, — додає сестра полеглої. — Але, на жаль, під час бойового завдання Роман зник безвісти. Хто каже, що загинув, хтось, що у полоні, тіла так і не вдалось забрати, бо територія окупована. Ми дуже віримо у диво, Роман був нереально добрим… Казали побратими, що він не зміг навіть в окупанта вистрелити, зброя була на запобіжнику.
Тетяна й Роман були дуже щасливими
На жаль, 12 жовтня 2024 року Тетяна Хуторна прийняла свій останній бій. Сталось це у Торецьку на Донеччині. Того дня ворог бив по позиціях Сил оборони України зі всіх видів зброї.
— У документах йдеться, що після обстрілу сестра, яка рятувала поранених, впала та втратила свідомість. Її кинулись реанімувати, але уламок поцілив Тані в голову. Інші очевидці стверджують, що після поранення вона ще сама себе намагалась рятувати, накладала собі турнікет, — зазначає Надія. — Але не змогла. На день народження Насті її маму привезли додому у домовині, хоча вона обіцяла, що приїде привітати доньку. Найстрашніше для нашої родини було їхати в морг на упізнання… Це так боляче та несправедливо.
Поховали нашу Тетяну на Алеї Слави у Житомирі. Війна багато болю принесла нашій родині — крім сестри, полягли двоє братів, дядько і мамин хрещений. Й ми сподіваємось, що Тетяна буде відзначена державою за героїзм і відданість, бо майже половину свого життя віддала служінню країні.
Роніше бойова медикиня з позивним «Гера» розповіла про самі небезпечні моменти на передовій та що їй надає сили та шаленої мотивації йти до перемоги.
Читайте також: «На, мамо, я тобі смаколика даю»: кожного дня підіймає руку з цукеркою до неба 7-річний син загиблої медикині полку «Азов»
