За понад 2,5 роки повномасштабної війни волонтерська допомога та благодійність на Сили оборони вийшла на небачений рівень. За оцінками Управління стратегічних комунікацій Збройних сил України, загальна сума донатів, яку українці спрямували на допомогу війську, сягнула показника в близько 100 млрд грн.
ВІДЕО ДНЯ
Як зазначає голова фонду «Повернись живим» Тарас Чмут, переважна частка цих коштів спрямована свідомим українським бізнесом, який не лише поповнює державний бюджет, працюючи «в білу» й сплачуючи податки, а й провадить цілеспрямовану діяльність на підтримку ЗСУ. Проте такий спосіб допомоги країні під час війни обрали не всі бізнеси.
Неоднакова фарма
Показова ситуація склалася у фармсекторі, де разючий відрив помітно між різними учасниками всередині самої галузі. Наприклад, згідно з публічними даними самих компаній та результатами кількох тематичних рейтингів, станом на перше півріччя 2024 року на допомогу Силам оборони сумарно спрямували:
• фармвиробники — понад 1,1 млрд грн
РЕКЛАМА
• аптечні мережі — близько 0,15 млрд грн.
При цьому варто зазначити, що у наведеному переліку до виробників належать також представництва іноземних фармацевтичних компаній, які теж активно залучені у підтримку благодійних ініціатив на користь Сил Оборони.
РЕКЛАМА
Натомість вітчизняному аптечному бізнесу забракло патріотизму у грошовому вираженні. Чому ж виходить так, що на одного українського фармвиробника припадає в середньому понад 200 млн грн допомоги війську, а сумарна потуга всього аптечного бізнесу ледь сягає 150 млн грн?
Монополізація
Можливо, справа у нижчій прибутковості аптечної справи? Насправді ні — ще до початку повномасштабного вторгнення аптечний ринок був надприбутковим, а зараз лише продовжує нарощувати оберти. Усе через «тиху монополізацію» галузі, про яку роками не втомлюються говорити експерти.
РЕКЛАМА
При цьому базові видатки в аптечного бізнесу менші: оренда, працівники, логістика (на противагу цілому виробничому ланцюгу та його обслуговуванню й модернізації на фармпідприємствах). Якби ці видатки викликали у мереж труднощі, навряд нові аптеки зʼявлялися б на кожному кроці щомісяця.
Сьогодні Україна — країна з найбільшою кількістю аптек на душу населення в Європі. У 2023 році на 1777 людей припадала одна аптека (до прикладу, у Польщі це 1 аптека на 2951 людину, в Німеччині — 4691) і їх кількість невпинно зростає.
Так стається тому, що станом на зараз понад 70% роздрібного ринку контролюють п’ять найбільших аптечних мереж, а три з них мають уже 50% усього ринку. За прогнозами експертів, без втручання держави монополістів невдовзі стане лише два. І вони вже диктують свої умови усім учасникам ринку та активно лобіюють вигідні для себе політичні рішення.
Тінізація
То чому ж аптечні гіганти спрямовують на допомогу війську та постраждалим від війни менш як 1% від реальних прибутків? Чи розповісти про це заважає скромність, яка є причиною повної відсутності згадок про допомогу ЗСУ на майданчиках більшості аптечних мереж?
У часи війни обов’язок кожного бізнесу чітко заявити про свою позицію та власним прикладом заохочувати клієнтів, партнерів та конкурентів підтримувати країну. Не говорять про це переважно ті, хто має проблеми з позицією або ж уникає зайвих питань.
А їх до аптечних монополістів назбиралось немало. Зокрема, питання податків. Адже з такою кількістю брендів та юридичних осіб не дивно, що частина гігантських надприбутків, які мали б оподатковуватись, десь зникають.
В таких умовах дійсно важко розповідати про допомогу війську. Адже кожна вагома сума викличе запитання звідки такі прибутки і, відповідно, чи сплачені з них всі податки. І на ці питання дуже непросто відповісти бізнесу, частина якого живе в тіні.
Щоб підтримувати таку гігантську мережу з тисяч аптек потрібні люди, багато людей. Але щоб багато людей не знизили рентабельність і так надприбуткового бізнесу, мережі економлять на податках з їхньої праці. Тож зарплату працівники великих мереж отримують частинами: мінімалку офіційно, а основну частину платні — у конверті. Про це на умовах анонімності говорять самі працівники закладів.
Ба більше, працювати в аптеках мають кваліфіковані фармацевти. І проблема в тому, що такої кількості фахівців в країні просто немає.
В середньому у довоєнні роки у понад 20 тисячах аптек працювало близько 100 тисяч фармацевтів і провізорів, яких готували понад 20 закладів вищої фармацевтичної освіти (університети, факультети медичних ЗВО). В середньому виходило до 4−5 фахівців на аптеку максимум.
Хоча сьогодні через окупацію кількість аптек зменшилась до близько 18 000, разом з тим відчутно зменшилась кількість фахівців. Чимало з них виїхали за кордон або стали вимушеними переселенцями, які не продовжили роботу за фахом. Декотрі, на жаль, загинули унаслідок бойових дій.
При цьому профільні виші випускають менш як 2 тисячі кваліфікованих випускників щороку і далеко не факт, що всі вони оберуть роботу за фахом. До того ж тенденція на зменшення кількості випускників цього фаху лише зростає, зокрема через те, що жінки з фармацевтичною освітою є військовозобов’язаними й мають ставати на військовий облік.
Звідси й ситуація зі зниженням середньої якості обслуговування в аптеках. Часто покупця консультує людина без належної освіти та кваліфікації. Крім того, такі проблеми як продаж ліків дітям до 14 років та продаж рецептурних ліків без рецепта, найчастіше властиві саме великим аптечним мережам.
Найгірше те, що завдяки вже наявним дипломованим фахівцям, великі аптечні мережі можуть обходити закон про мобілізацію. Абсолютна більшість фармацевтів — жінки. Як медичні фахівці, вони є на військовому обліку, проте рішення про ймовірну службу приймають добровільно.
Таким чином у мереж з’являється можливість забронювати мало не всіх військовозобов'язаних чоловіків-працівників, незалежно від їхнього внеску у критерії критичності чи стратегічності бізнесу: вантажників, водіїв і т.д., що є відвертим штучним обмеженням мобілізаційного потенціалу країни заради комфорту бізнес-процесів. Це в той самий час, коли десь в прифронтовому місті невеличке інженерне підприємство, яке збирає дрони для війська, не може забронювати взагалі нікого.
Війна зі своїми
Аналіз випадково обраних препаратів з топу 20 найбільш продаваних в Україні як у натуральному, так і в грошовому вираженні (за даними Proxima Research) показує, що націнка аптечних мереж коливається у різних випадках від 29% до 590%.
Це підтверджують дані з відкритих джерел, зокрема роздрібні ціни на окремі препарати з інтернет-ресурсів (Tabletki.ua, Liki.ua, Liki24.ua), у порівнянні з гуртовими цінами з прайс-листів дистриб’юторів та цінами прямого постачання окремих препаратів від виробників до аптечних мереж.
Виходить, що ринковий обсяг аптечної націнки за поточний рік лише по одному зі згаданих препаратів (навіть не з найдорожчих) — уже більший ніж загальна сума, яку загалом задонатили аптечні мережі на ЗСУ від початку повномасштабної війни, тобто понад 150 млн грн, а подекуди й значно більше.
І це з врахуванням того, що проаналізовано лише відкриті націнки, отримані з доступних публічних джерел, без врахування можливих додаткових знижок, які надаються дистриб’юторами. Ці знижки, як правило, не відображаються у відкритій звітності, що створює певну інформаційну прогалину у визначенні реальної вартості, за якою лікарські засоби надходять до аптечної мережі.
Окрім цього, аптеки часто отримують додатковий дохід у вигляді маркетингових виплат від дистриб’юторів або виробників, створюючи для останніх безальтернативні умови: або платиш, або не продаєшся в мережі. Такі фінансові стимули здатні суттєво знижувати реальну вхідну ціну на лікарські засоби, що, своєю чергою, значно підвищує рівень кінцевої роздрібної націнки.
Тому при аналізі ціни на ліки важливо враховувати, що дані у відкритих джерелах майже ніколи не відображають повну картину фінансових відносин між учасниками ринку. Реальний вплив маркетингових виплат, знижок та інших форм компенсацій має вирішальне значення, забезпечуючи значну додаткову вигоду саме для аптек і водночас створюючи викривлене уявлення про рівень їхніх націнок у відкритих даних.
Навіть попри це, у низці випадків роздрібна націнка суттєво перевищує очікувані закономірності, що характерні для фармацевтичних ринків з подібною структурою. Це свідчить про те, що саме роздрібна ланка відіграє основну роль у формуванні кінцевої ціни лікарських засобів. Майже вся націнка на ліки залишається в аптеках і породжує подальше збільшення їхньої кількості та сприяє тотальній монополізації ринку. Тому сьогодні ціноутворення вимагає регуляторної уваги з боку держави.
Адже монополізація шкодить усім, крім самих монополістів. Менші аптечні мережі просто зникають, не витримуючи тиску конкуренції. А споживач при цьому опиняється в безальтернативних умовах, де пропозицію цілковито формує монополіст.
Фармацевти великих мереж змушені через тиск роботодавця пропонувати покупцю в першу чергу ті препарати, які вигідніші мережі, а не ті, які потрібні пацієнту. Ба більше, великі аптечні мережі створюють власні дешеві аналоги ходових ліків, промотуючи саме їх серед відвідувачів, часто без огляду на реальну доцільність та ефективність.
Тому ситуація з аптечними мережами — яскравий приклад того, що навіть в межах однієї галузі є не лише гравці, які працюють по-білому, сплачують податки та невпинно допомагають країні вистояти у війні, а й такі, що в прямому сенсі на ній наживаються, продаючи ліки подекуди в 6 разів дорожче ніж вхідна ціна від виробника та ускладнюючи й без того критичні для держави обставини.
