Понад 7 мільйонів українців від початку повномасштабної війни виїхали за кордон. З них близько 6 млн оселились у країнах Євросоюзу, повідомляло видання Bloomberg. Наприклад, тільки у Німеччині зареєстровані 1 169 630 українців. Сотні тисяч мешкають у Польщі, Чехії, та інших європейських країнах. Близько 50−75% українців, які виїхали за кордон, розглядають можливість повернення в Україну після завершення війни, зазначив народний депутат Вадим Галайчук. Але головним питанням для таких громадян, сказав він, є безпека. А нещодавнє опитування, проведене Австрійським інститутом дослідження сім'ї на замовлення Австрійського інтеграційного фонду, взагалі шокує цифрами. Тільки 3% біженців планують повернутися в Україну точно (проти 30% у 2022 році та 13% у 2023 році). 12% біженців хочуть повернутися в Україну в майбутньому, без вказання точних термінів. 56% взагалі не планують повертатися.
«У мене нема ілюзій, що, створивши ще одну бюрократичну структуру, наша держава зможе повернути додому українців, які кілька років прожили в правовій та соціальній державі»
Наприкінці серпня голова фракції «Слуга народу» у Верховній Раді Давид Арахамія анонсував створення в Україні Міністерства повернення українців. Про створення такої структури в середині серпня заявляв і президент Володимир Зеленський, називаючи його Міністерством єдності. Відомство, ділився глава держави, займатиметься підтримкою зв’язків і відносин громадян за кордоном з Україною, відповідатиме за пошук роботи. Крім того, тут намагатимуться протидіяти російському впливу на своїх громадян. Але примусово повертати нікого не планують. Думки українців, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон у пошуках кращого та безпечного життя, у коментарях під публікаціями на цю тему розділилися. Дехто підтримує, вважаючи, що це плюси для повоєнного майбутнього, інші ж критикують, бо вважають таку затію «популізмом».
ВІДЕО ДНЯ
Родина Анастасії Лукашевич (вона з батьками та двома дітьми) виїхала з Києва ввечері 24 лютого 2022 року, вони дісталися крихітного німецького містечка на 2400 мешканців.
— Друзі знайшли нам житло на перший час, а чотири місяці потому я вийшла на роботу, щоб знімати власне. Я працюю вже понад два роки у маленькій міжнародній організації в Мюнхені, ми досі живемо в маленькому містечку, тому я їжджу на роботу близько 60 кілометрів в один бік, — розповідає Анастасія Лукашевич «ФАКТАМ». — Від першого дня я була вражена організованістю німців та рівнем підтримки для України. Вони дуже швидко налагодили всі процеси, як нас приймати, реєструвати, надавати медичну страховку, далі навчати, працевлаштовувати тощо. Знаю, що не у всіх і не всюди такий досвід.
РЕКЛАМА
Вид на Альпи з села, де живе родина Насті
За словами українки, їй допомагає те, що володіє англійською мовою, живе в проукраїнській Баварії.
РЕКЛАМА
— Ба більше, в баварській сільській місцевості, де багато що відбувається швидше й легше, ніж у великому місті. Також я одразу прийняла правила гри та не намагаюся поміняти їхню систему. Не вчу німців, як їм краще робити їхню роботу, тощо. Мої діти 5 та 16 років вчаться в садочку й школі відповідно, за які я плачу менше, ніж платила в Україні. Якщо загалом говорити про фінансовий бік життя, то, за моїми спостереженнями, якщо людина працює і чогось прагне в житті, вона в Німеччині не пропаде. Тут бракує рук майже в усіх галузях, існує багато можливостей для навчання та перенавчання, держава допомагає фінансово родинам з низьким доходом через додаткові виплати на оренду житла та утримання дітей, також всі діти до 18−25 років, якщо вони не працюють, отримують 250 євро на місяць. Я не отримую соціальних виплат і не слідкую за їхнім розміром, але виглядає, що їх вистачає на достатній рівень життя, щоб багато українців не поспішали на роботу. Ну й звісно, багато хто з них не хоче працювати на низькокваліфікованих роботах. Але, відповідно, саме ті, хто не працює, повернуться в Україну після закінчення строку прихистку, вочевидь, для цього не знадобиться жодне додаткове міністерство. Еміграція в будь-якому випадку — це не для всіх. Щоб адаптуватися в чужій країні, потрібен певний світогляд та навички: гнучкість, адаптивність, вміння критично мислити, швидко вчитися, реалістично оцінювати себе та свої можливості.
В Україні я певний час була дотична до реформ в деяких міністерствах. З мого досвіду, наша держава за замовчуванням неефективна в багатьох галузях, і люди, які йдуть в державне управління, в масі своїй не орієнтовані на ціннісні зміни, за рідкісними виключеннями. Тому особисто у мене нема ілюзій, що, створивши ще одну бюрократичну структуру, наша держава зможе ефективно досягти цієї мети: повернути додому українців, які кілька років прожили в правовій та соціальній державі (в реальності, а не лише в Конституції). Я думаю, повернуться, як не банально це звучить, патріотично налаштовані люди, які готові обміняти трошки власного комфорту на відчуття приналежності до великої нації, на життя на своїй землі. Ну, й ті, які просто перечікували за кордоном війну, без намірів тут інтегруватися та залишитися. Тут залишаться найбільш пристосовані та цілеспрямовані.
Діти катаються на санчатах у парку біля Schloss Höhenried. В Баварії надзвичайно багато палацівРЕКЛАМА
«Бачу зараз, як росте напруга стосовно українських чоловіків призовного віку, які різними шляхами потрапляють у країни ЄС»
Вже зараз, додає співрозмовниця, відчувається зниження градуса підтримки українців, і не в останню чергу це викликано особистим досвідом багатьох німців.
— Я зараз не кажу про державну військову допомогу, а скоріше про випадки, коли українці показують себе не з кращого боку. Бачу зараз, як росте напруга стосовно українських чоловіків призовного віку, які різними шляхами потрапляють у країни ЄС. Поки що на державному рівні це незадоволення артикулює Польща, а німці просто дивуються та ставлять запитання на побутовому рівні. Я модерую групу у фейсбуці на понад 70 тисяч учасників, більшість з яких українці, які переїхали до Німеччини під час війни. Дедалі частіше постають питання, пов’язані з переїздом і працевлаштуванням чоловіків. Є цікава тенденція, коли чоловіки працювали ще до війни в Польщі чи Чехії, а їхня родина з початком війни поїхала на виплати в Німеччину, і от тепер, через 1−2 роки, чоловіки прагнуть приїхати до родини сюди.
Отже, моя думка: родини, які побудують хоч якесь комфортне життя за кордоном, не повернуться. Ще треба буде дивитися актуальне міграційне законодавство на той момент, бо станом на зараз вимоги для отримання ПМЖ або громадянства ЄС доволі важко виконати.
Це Австрія. Звідти, де живе українка з родиною, за годину можна дістатися Австрії
Читайте також: «Українці повинні залишити країну та йти воювати»: що сказав міністр у Німеччині
Особисто Анастасія планує повернутися в Україну з часом, а її старша донька взагалі готова хоч завтра.
— Але, безумовно, я буду зважати в першу чергу на безпеку та соціальну захищеність. Не думаю, що яскраві презентації новоствореного міністерства якось мені допоможуть. Наразі я налаштована допомагати моїй країні там, де я є: надсилати гроші на армію, на допомогу окремим родинам, ходити на мітинги, виховувати власних дітей українцями врешті-решт.
«Головне — це ППО: Якщо буде безпечно жити, працювати та навчатися, то люди самі повернуться»
Будь-яке міністерство — це наголос на конкретному питанні. І створення такого, що займатиметься поверненням українців, — питання вкрай важливе, вважає історик Олександр Палій.
— Ідея непогана, бо українці отримали багато досвіду за межами нашої держави, й вони приїдуть додому з якимось ноу-хау, новим підходом. Але, з іншого боку, треба розуміти, що головне — це ППО: якщо буде безпечно жити, працювати та навчатись, то люди самі повернуться. Україна має стати країною можливостей, — зазначив він «ФАКТАМ». — Додам, що з 1680-го по 1713 рік московити поголовно виселяли українців з правобережної сторони аж тричі. Зганяли населення й випалювали міста та села. І все одно населення поверталось практично одразу. Їх мотивувало те, що там була велика кількість землі, на якій люди самі собі господарі. Тобто мова йде про економічні можливості. Тиск феодальний польський був невеличкий на тих землях. Було багато стихійних переселень в Греції, вони колоніями виселяли людей, в тому числі на території України. Взяти той самий Херсонес, Ольвію. А потім на якомусь етапі греки почали повертатись, але з ближчих територій. Наприклад, з Туреччини, бо в них там були конфлікти з місцевими. Зараз в Греції 20% населення — це ті, які повернулись з-за кордону, їхні нащадки. Ще один приклад — Ізраїль, там в основі була ідеологічна причина повернення. Після того як римляни захопили Єрусалим в 70 році нашої ери, вся ідеологія євреїв будувалась навколо повернення, що Бог змилостивиться над ними. Ми теж маємо включати ідеологічний чинник. Говорити, що Україна — наша батьківщина, що в інших все добре, але вдома краще.
Олександр Палій прогнозує: після закінчення війни до третини українців не повернуться додому.
— Вони вже там заякорились. Потрібно створити їм умови, аби зрозуміли, що в Україні зможуть себе краще реалізувати. Наприклад, можна заохочувати їх, надаючи землю на звільнених від окупантів територіях. Попередньо розмінувавши її. А вона за таких умов точно буде дешевою. А дві третини тих, хто виїхав, певен, прибудуть до України назавжди.
Раніше «ФАКТИ» розповідали, в яких випадках українські біженці можуть розраховувати на пенсію в Німеччині.
