Служба в оточеному місті, ракетний удар по пологовому та евакуація на гелікоптері: історія поліцейського з Маріуполя

Історія поліцейського з Маріуполя Станіслава Борщака схожа на карколомний сюжет фільму. Від початку широкомасштабного вторгнення рф український офіцер сумлінно виконував свої обов’язки в приморському місті, яке ворог взяв у кільце. Внаслідок мінометного обстрілу чоловік отримав важке поранення руки, втратив багато крові та декілька днів не мав доступу до медичної допомоги. Військові евакуювали поліцейського в бункери «Азовсталі», які стали справжньою фортецею для оборонців міста та дали прихисток сотням мирних мешканців. А звідти, в рамках спецоперації ГУР, Станіслав був доправлений на вільну територію України, ледь не загинувши при обстрілі гелікоптера, на якому летів. Своєю історією чоловік поділився з «ФАКТАМИ».

«Ми патрулювали місто і дивилися, кому яка потрібна допомога»

Станіслав Борщак родом з Волновахи, що на Донеччині. До початку великої війни чоловік переїхав в Маріуполь та став до лав Національної поліції.

ВІДЕО ДНЯ

За словами офіцера, напередодні широкомасштабного вторгнення, приморське місто вело звичайне мирне життя і на «визволителів» з боліт ніхто не чекав.

— Усі тоді думали, що це якийсь інформаційний вкид, але виявилося інакше… Хоча пам'ятаю, що деякі люди напередодні вторгнення навіть виходили у центрі міста на мітинги за Україну, — пригадує Станіслав Борщак.

Станіслав Борщак за пів року до широкомасштабного вторгнення рф

Напередодні вторгнення Станіслав був на чергуванні.

— Потім прийшов після чергування додому, дві години поспав, як раптом пролунав телефонний дзвінок: підйом по тривозі та збори у райвідділі. Там нам уже пояснили, що відбувається: почалося вторгнення. Та й було вже чутно обстріли зі сторони мікрорайону Східний, — розповідає офіцер.

Втім, навіть в тих умовах, на тлі постійних обстрілів, робота поліції була вкрай потрібна людям, і службу не можна було залишати.

— Спочатку були ще звичайні виклики: працювали бази й можна було зателефонувати та викликати поліцію. Але з кожним днем ставало дедалі складніше, зв'язок обривався, бази не працювали, тому люди приходили просто до відділку і просили про допомогу. Або ми самі патрулювали місто і дивилися, кому яка потрібна допомога, — каже чоловік.

Попри обстріли, правоохоронці продовжували патрулювати місто

Поліцейські допомагали пораненим, доправляли їх до лікарень. Та ворог давив на місто дедалі сильніше, і згодом більшість викликів були вже за фактом смерті, адже трупи цивільних лежали на вулицях міста просто неба.

— Нас викликали й просили бодай якось зафіксувати смерть, — пояснює поліцейський.

Маріупольці викликали поліцейських, щоб ті хоч якось зафіксували смерть вбитих росіянами містян

9 березня 2022 року російські війська нанесли авіаудар по пологовому будинку в Маріуполі. Фотографії з місця жахливого воєнного злочину облетіли весь світ. Станіслав був серед перших, хто приїхав на місце події рятувати вагітних і породіль.

— Того дня я був на чергуванні. Забігає керівник та розповідає, що сталося і що треба виїжджати допомагати людям. Я одразу відгукнувся, і ще двоє хлопців зі мною. Коли ми приїхали, то побачили, що після удару все було зруйновано: дерева покручено, будівля обсипалася, просіла, довкола бруд, все в диму, десь горять автомобілі… Ми почали надавати допомогу. Бігали поверхами, дивилися, хто живий ще залишився, — пригадує офіцер.

«Було очікувано, що одного дня когось приб’ють»

А 20 березня 2022 року Станіслав сам отримав важке поранення.

— Транспорту в місті тоді вже не було, як і бензину. Доводилося щодня ходити пішки на роботу, а це була досить пристойна відстань. І весь цей час (по дорозі на роботу і назад) потрібно було перебувати під прямою небезпекою обстрілу. Це було очікувано, що одного дня когось приб'ють. І ось після чергування я разом зі знайомим повертався додому. Прилетіла міна — і нас поранило, — ділиться співрозмовник.

Станіслав каже, що рука його була практично відірвана.

— Кістка була роздроблена на три частини, руку перекрутило в інший бік, у неприродне становище. Було багато крові. Уламки потрапили в коліно та ребра, — розповідає поліцейський.

Кістка була перебита в трьох місцях

Знайомий, який був разом зі Станіславом, через 20 хвилин після поранення загинув (уламки зачепили артерію).

— Коли нас поранило, не було турнікету, щоб допомогти йому. Продовжувався постійний обстріл, який не давав змоги піднятися. А я сам був тяжко поранений, тому не зміг би затиснути товаришеві рану чи надати ще якусь допомогу, — пригадує чоловік.

Поліцейський перечекав, поки перестануть сипати міни, та побіг додому, щоб покликати на допомогу і врятувати знайомого. На жаль, коли допомога приспіла, чоловік вже помер від втрати крові.

Читайте також: «Трупи на деревах і землі, шматки людської плоті, братські могили», — лікар-інтерн про пекло в Маріуполі

Довгих шість днів з понівеченою кінцівкою поліцейський перебував вдома, адже отримати медичну допомогу просто не було можливості: більшість лікарів вже покинули місто, а до тих, що залишалися в Маріуполі, не можна було дістатися.

— Одразу можна було опинитися в полоні. Окупанти вже були в місті, і кудись піти — означало просто здатися і все, — пояснює співрозмовник.

Домашніми засобами чоловікові сяк так закрили рану, а знайомий виламав ціпок та прив'язав його до травмованої руки Станіслава, щоб поліцейський міг хоча б вставати з ліжка.

Та час йшов, а рана ставала дедалі гіршою: почалися гноїння, постійні кровотечі та відмирання тканин. Дружині довелося покликати на допомогу військових, і було прийняте рішення евакуювати поліцейського в бункери «Азовсталі», де ще залишалися медики.

Читайте також: «Я чекаю на тебе завжди, синочку»: сповідь матері «азовця»-парамедика, який загинув, рятуючи поранених побратимів

Шлях до металургійного підприємства, що стало фортецею для тих, хто не здавався, був важкий, адже росіяни не припиняли обстріли й буквально рівняли Маріуполь із землею. Втім, чоловік каже, що страху тоді не відчував.

— Я тоді про таке не думав: страшно не страшно. Ми були в облозі, потрібно було просто щось робити. А що буде те й буде. Допомоги ніхто вже нізвідки не чекав. Треба було діяти та виживати, іншого варіанта не залишалося. Або вдома вмирати… Ну який тут вибір? — каже поліцейський.

На «Азовсталі» чоловік нарешті отримав допомогу лікарів.

— Там були польові хірурги, кілька медсестер та дуже багато поранених — близько трьохсот. Я там годин п'ять просидів, доки до мене дійшла черга, щоб обробили рану, — пригадує співрозмовник.

Лікарям вдалося зупинити кровотечу, однак стан чоловіка залишався важким. Можна вважати що Станіславу пощастило: тоді наприкінці березня 2022 року ГУР МО організувало спецоперацію по евакуації поранених бійців. Поліцейського та інших важких «трьохсотих» вночі перевезли в порт Маріуполя, звідки вже на гелікоптерах доставляли на підконтрольну територію.

— Тоді забирали тяжко поранених, і я потрапив на виліт. Якби мене не евакуювали, то, можливо, я б і не вижив, бо надто важка ситуація з рукою була, дуже багато крові втратив. Якби я не вилетів, руку б мені точно відрізали, — запевняє офіцер.

Коли ж гелікоптер, на борту якого був Станіслав, піднявся у повітря, росіяни почали його обстрілювати і одна ракета досягла цілі, та, на щастя не здетонувала. Не інакше як дивом це не назвеш.

«Я морально стійкий»

Після успішного перельоту, поліцейського доправили до лікарні в Дніпрі.

— Зрізали з мене всі речі та одразу на операційний стіл. Прокинувся, а рука вже на металофіксаторі, — каже чоловік.

Щоб врятувати руку, лікарі скріпили уламки кістки металоконструкцією

Лікарям вдалося зберегти Станіславу руку, однак функціональність до кінцівки ще не повернулася, навіть зігнути її у лікті важко.

— Реабілітація моя триває вже два з половиною роки. Я обійшов купу центрів і переніс десять операцій, і будуть ще. Понад рік кістки просто не зросталися. Зараз зробили операцію, кістковий мозок пересадили, і ніби пішло зрощення. Рука працює менш ніж на 50 відсотків і згинається менше кута в 90 градусів, — пояснює поліцейський.

Станіслав переніс вже десять операцій і попереду на нього чекають ще втручання

За словами Станіслава, він не відчуває розпачу через свою травму.

— Сталося і сталося. Тепер тільки треба просто це все терпіти. Так, є люди, яким потрібна допомога в подібних ситуаціях, але це не про мене. Я морально стійкий, як то кажуть, — зізнається поліцейський.

Щобільше, свій досвід пошуку можливостей для реабілітації Станіслав виклав у презентації, де зібрав дані про реабілітаційні центри, і тепер ділиться цією інформацією з пораненими військовими.

Станіслав робить все, щоб відновити функціональність руки

А ще справжнім захопленням чоловіка під час лікування став живопис як елемент артреабілітації. Поліцейський, який до травми ніколи не тримав пензля в руках, зараз малює й успішно продає свої картини, відправляючи прибуток на армію і дітям загиблих військових.

Читайте також: «Я постійно питав, що у мене з рукою»: історія художника зі Львова, який відклав пензель і взяв автомат

— Першу мою картину «Воля» було продано за дві тисячі гривень. Я почав малювати далі, накопичилося багато картин, і на сьогодні я продав картин уже на 475 тисяч гривень. Ці гроші пішли на наших військових, — додає чоловік.

Станіслав Борщак продав картин уже на 475 тисяч гривень. Ці гроші йдуть на допомогу ЗСУ

Особистих планів на майбутнє поліцейський поки не будує, адже спершу треба відновити здоров’я. Однак майбутнє України бачить тільки з перемогою.

— Наші люди сміливі, адже вони протистоять такій орді! Народ об'єднався у донатах, підтримці військових, щоб зробити спільну справу. Якщо говорити про маріупольців, то вони сміливі, сильні як зі сталі! — резюмував Станіслав Борщак.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безплатну допомогу у спільноті EnableMe.

Раніше «ФАКТИ» розповідали неймовірну історію тероборонця, який після подвійної ампутації пробіг Бостонський марафон, вийшов на танцювальний паркет і став дайвером.