Ніщо не мотивує людину до змін сильніше, ніж усвідомлення катастрофи, що наближається. Тож нинішня економічна ситуація в Україні мала б стати найпотужнішим мотиватором для всіх функціонерів, чиновників та діячів, які визначають правила й політики бізнесу та стан середовища, в якому бізнес веде свою діяльність. Усі ключові індикатори (погіршення прогнозу ВВП на 2023 та 2024 роки, падіння зовнішньоторговельного сальдо до мінімального рівня) сигналізують, що стан економіки близький до критичного. Бюджет та соціальні виплати — виконуються виключно завдяки «крапельниці» зовнішнього фінансування. Промисловість та бізнес — у стагнації, можливості фінансування та інвестицій близькі до нуля, будь-яка підтримка та стимули для бізнесу — відсутні. На цьому тлі дедалі безглуздіші та недоречні бадьорі гасла та обіцянки золотих гір, що розповсюджують українські функціонери на місцевих заходах та у закордонних поїздках. Ця невідповідність між «шапкозакидальним» настроєм українських decision-makers і спектром проблем, що насуваються, але завзято ігноруються, вже стала приводом для поки ввічливих, але дуже конкретних натяків іноземних економічних експертів. Навіть відомий коректністю формулювань британський економіст Тімоті Еш заявив, що Україні потрібно якнайменше пихатих планів на завтра, а більше уваги приділяти реальним змінам економіки сьогодні.
«Шапкозакидальні» плани українських чиновників викликають роздратування у західних партнерів
На жаль, адекватне сприйняття сторонніх рекомендацій, аналізу, а тим більше критики не є сильною стороною наших функціонерів. Показовим прикладом є діяльність Торгово-промислової палати України. Саме ця організація продукує значну частину бадьорих новин про нібито оптимістичне сьогодення та перспективне майбутнє бізнесу та економіки. Її президент Геннадій Чижиков проводить неймовірну кількість часу у закордонних поїздках й регулярно рапортує про нові успішні контакти та плани. Але немає жодного підтвердженого кейса — щоби бодай одна поїздка президента ТПП увінчалася результатом (зрозуміло, крім пробігу чергового марафону, яких на рахунку Чижикова вже 100, з чим ми його й вітаємо). Жодного реального контракту, жодного реального зрушення щодо спрощення діяльності чи полегшення експортно-імпортних операцій. Тобто ККД функціонера виражається лише у кількості заявлених декларацій про наміри. Ось у цьому прикладі — вся суть української індустрії «шапкозакидальних» планів, чий розмах уже дратує наших західних партнерів. При цьому будь-які спроби вказати на неефективність торгово-промислових палат у відстоюванні інтересів українського бізнесу провокують бурхливе обурення їхніх київських та регіональних керівників.
Проте головні питання, що накопичилися до торгово-промислових палат, залишаються без відповіді. Чому торгово-промислові палати в Україні не виконують своїх функцій щодо налагодження комунікацій для бізнесу? Чому економічна модель українських ТПП не залежить від користі для бізнесу, а тримається на монополії послуг, які надає держава? Чому палати (головний київський офіс та регіони), формально вважаються громадськими організаціями, але ні перед ким не звітують про свої фінанси, які поповнюються членськими внесками від бізнесу та доходами від монополії на послуги видачі сертифікатів походження товарів, засвідчення форс-мажорних обставин, інформаційно-аналітичних послуг (цінові довідки та цінові експертизи) та інші послуги? Чи має право організація називатися громадською, якщо в ній відсутні навіть натяки на прозорість діяльності та демократію, а завдяки змінам до статуту вибори президентів ТПП України та в регіонах перетворилися на «міжсобойчик»? Чи вважається нормою, що виборні посади у торгово-промислових палатах України дедалі частіше розподіляються між родичами? Наприклад, у Рівненській ТПП керують батько та син — президент Ярощук Микола Якович та перший віцепрезидент Ярощук Микола Миколайович. Те саме в Дніпропетровській ТПП: перший віцепрезидент Сергій Кучерявенко є племінником президента Віталія Григоровича Жмуренка, а віцепрезидент Віталій Геннадійович Жмуренко — його онуком. Перша віцепрезидент Хмельницької ТПП Ельвіра Смертенюк та президент Наталія Білякова — мати та дочка, Президент Одеської ТПП Сергій Шувалов та віцепрезидент Ірина Мисліцька — батько та дочка. Якщо торгово-промислова палата називає себе «лідером з погляду підтримки бізнесу на зовнішніх ринках», чому керівники палат у низці регіонів (Запорізька, Херсонська, Закарпатська області) з початку повномасштабної війни дозволяють собі бути відсутніми на роботі? Причому президент Херсонської ТПП навіть після деокупації Херсона так і не з'явилася на робочому місці, продовжуючи жити у Києві. А президент Закарпатської ТПП відсутній через те, що скоїв ДТП зі смертельним наслідком і втік до Угорщини (що, втім, не завадило йому «дистанційно» виграти чергові вибори). І це все — на очах керівництва ТПП України. Якщо стисло, то з торгово-промисловою палатою все як у відомому анекдоті про морську свинку. І не торгова (бо не допомагає у налагодженні торгівлі), і не промислова (бо втратила зв'язок з промисловістю), і не палата (бо київський офіс перетворився на подобу радянського політбюро, а регіональні палати — на удільні князівства, де посади президентів, як у середньовіччі, передаються у спадок).
Торгово-промислова палата не має адекватної картини про релокацію бізнесів з окупованих територій
Втім, деякі висновки з повторюваних питань до торгово-промислової палати там все ж таки зробили. Президент Запорізької ТПП, про якого з початку повномасштабної війни не було ані голосу, ані шуму — повернувся до України. Президент ТПП України Геннадій Чижиков здійснив показове відрядження до Ужгорода, наче намагаючись уникнути негативного репутаційного шлейфу від злочину відсутнього президента Закарпатської палати. Результатом цієї поїздки став фотозвіт про зустріч із головою військової адміністрації, подяку за підтримку релокованих бізнесів та анонс проєкту «Барометр бізнесу», яким ТПП хоче заміряти очікування та настрої бізнесу в регіонах. Ця поїздка президента ТПП послідовно перейшла у наступну: назавтра Чижиков відбув до Кошице (Словаччина), де встиг і побувати на «двосторонньому бізнес-форумі», та пробігти свій ювілейний 100-й марафон. Здійснивши такий марш-кидок, пан Чижиков так і не відповів на головне питання до його діяльності в регіоні — як може існувати Закарпатська ТПП із відсутнім Президентом.
Показово, що проблематика релокації бізнесів з території окупації та обстрілів з'явилася у фокусі уваги ТПП лише на 20-й місяць війни. Якщо сьогодні ТПП не володіє ситуацією про процеси релокації та перереєстрацію бізнесів, слідує ще один висновок. Не знаючи, скільки і яких підприємств перемістилися до того ж Закарпаття, Одеси, Івано-Франківська, Львова, як вони перебудовували свою діяльність, торгово-промислова палата не має адекватної картини про їхні потреби та не здатна щось запропонувати цим бізнесам, щоб утримати їх у межах регіону. Що, наприклад, особливо актуально для Одеси, куди на початку війни масово переміщалися підприємства та бізнеси з окупованих Херсонщини, Приазов'я та Миколаєва, що зазнавав обстрілів. І Львова, куди перемістилося багато підприємств зі східного та центрального регіонів. Який моніторинг ситуації та роботу з бізнесом на Одещині робить Одеська ТПП для переміщених бізнесів? Чи знає про їхнє існування та потреби, чи має вона бачення та стратегію, як запропонувати кращі умови ніж у Вінниці чи у Львові — про це теж нічого не відомо. Тобто, намагаючись спростувати тезу, що торгово-промислові палати не виконують своїх функцій щодо налагодження комунікацій для бізнесу, Геннадій Чижиков сам же її підтвердив!
Торгово-промислові палати беруть участь у новій схемі відносно чесного відбирання грошей?
Які ж теми у фокусі регіональних палат? Як уже згадувалося, торгово-промислові палати мають ексклюзивне право надавати бізнесу низку послуг, чого немає більше у жодних бізнес-асоціацій. Це сертифікати про неможливість підприємця виконати правочин за форс-мажорними обставинами (мають великий попит під час війни), сертифікати про походження продукції, інформаційно-аналітичні послуги тощо. Є й інші невидимі важелі впливу, крім монополії на сертифікати, ось лише один приклад. На тлі гучного скандалу про «яйця за 17 гривень» не отримав належної уваги кричущий епізод спроби розпилу державних коштів, що трапився у Рівному за безпосередньою участю місцевої торгово-промислової палати. Цей випадок запам'ятався місцевим, як «макарони по 109 гривень». У тендерній закупівлі великої партії продуктів для навчальних закладів регіону фігурувала така ціна продукту. Хоча журналіст-розслідувач Юрій Ніколов довів, що на «Розетці» такі самі макарони в той самий час продавалися по 50 грн за кілограм.
До чого тут Рівненська торгово-промислова палата? Елементарно. Просто її офіційна довідка про те, що середня ціна кілограма макаронів коливається в діапазоні 127−132 грн і забезпечила зелене світло скандальному тендеру. Тому що в умовах тендеру було зазначено: «пропозиція учасника не повинна перевищувати рівня середніх цін на харчові продукти, встановлені Головним управлінням статистики у Рівненській області чи Торгово-промисловою палатою за певний період». Зробили довідку з потрібними планками цін — і ось він, новий спосіб щодо чесного відбирання грошей. Звичайно, в торгово-промисловій палаті відкидають будь-які натяки на причетність до «розпилу» і навіть вдаються до схожих маніпуляцій, що відбувалися з яйцями (де поряд із цифрою 17 грн спочатку фігурувало «штука», а потім з'явилися грами та кілограми).
Вік, освіта та наявність бізнес-досвіду президентів палат — тема окремого розгляду. Ексміністр оборони Великобританії Бен Воллес натякнув, що середній вік бійців ЗСУ понад 40 років — не дуже добре. Просто наші союзники та партнери не бачили середній вік керівників торгово-промислових палат… Чернівецьку ТПП очолює 76-річний Василь Ляхович, Тернопільську ТПП — 70-річний Валерій Писарик, Одеську ТПП — 75-річний Сергій Шувалов, Київську ТПП — 70-річний Микола Засульський, Рівненську ТПП — 74-річний Микола Ярощук, Дніпропетровську ТПП — 74-річний Віталій Жмуренко. Вік керівників — поважний, але поза сумнівом, кожен із них докладе зусиль, щоб на наступних виборах переобиратися на черговий 5-річний термін.
Коли йдеться про Росію, яка втілила найгірші риси радянської спадщини і є найяскравішим прикладом геронтократії, коли генсеки та члени політбюро йшли зі своїх посад лише ногами вперед, ми з цього сміємося. При цьому ми чомусь не помічаємо, що у нас у торгово-промислових палатах відбувається та сама радянська історія, коли президенти палат правлять десятиліттями. І добре, якби вони були справді найвеличнішими лідерами, які зробили величезні проєкти та приносили користь бізнесу — питань не було б. Але в тому й річ, що вони жодної активності не виявляють і взагалі мало на що спроможні, крім створення схем і витрат грошей, зароблених іншими. Можливо, є якісь винятки, але ми поки що про них не знаємо.
За 32 роки Незалежності в Україні бізнес-середовище кардинально змінилося та з'явилися нові галузі, ніші, і, головне, нові люди. У торгово-промислових палатах країн Європи та США керівниками є люди з бізнесу і вони уособлюють зміну поколінь бізнесу. Для адекватного розуміння потреб бізнесу, людина має розуміти, як він працює. Що може про це знати людина у віці за 60 років, яка жодного дня не працювала у бізнесі? Той самий Геннадій Чижиков жодного дня не працював у бізнесі, і всю свою кар'єру — у статусі чистого функціонера. Що корисного може запропонувати бізнесу людина, яка бачила життя, образно кажучи, лише з вікна персонального автомобіля? Чи може він виконувати свої функції, виправдовуючи внески бізнесу, який утримує торгово-промислові палати?
Замість сертифіката — «юридичний висновок» для підтвердження форс-мажорних обставин
Є ще одна тема, про яку вже багато підприємців готові говорити відкрито — активний напрямок заробітків ТПП, який керує перший віцепрезидент Михайло Непран. Зараз під час війни величезна кількість людей зіткнулася з проблемою підтвердження форс-мажорних обставин і звертається до ТПП за відповідними сертифікатами. Зрозуміло, що ця послуга не потребує особливої реклами й палата на чолі з першим віцепрезидентом активно використовує монополію на її надання та придумала новий продукт: пропонувати замість сертифіката, що підтверджує форс-мажорні обставини, юридичний висновок. Звичайно, Непран пропонує це в тих випадках, коли підстав для підтвердження форс-мажорних обставин недостатньо або вони взагалі відсутні. Величина плати за цей документ на бланку палати під назвою «юридичний висновок», який нібито дає змогу врегулювати спірні питання та обґрунтувати розірвання, зміну або невиконання контракту — найчастіше набагато більша, ніж за сам сертифікат. Найчастіше цей документ не допомагає вирішити питання в суді. Проте часто допомагає вирішувати питання недотримання умови державних контактів. Ця послуга, яка часто вводить в оману клієнтів палати, підмінюючи поняття та документи, приносить торгово-промисловій палаті великі доходи. Природно, що Михайло Непран — також публічний експерт та коментатор різноманітних економічних тенденцій, починаючи від обсягів експорту та закінчуючи рівнем цін борщового набору.
Ось у цьому і вся суть діяльності торгово-промислових палат, де для зовнішньої аудиторії — неймовірна кількість активностей, фотографій та бадьорих планів, а для безпосередньої клієнтури, підприємців — каламутні схеми «відносно чесного віднімання грошей». Внаслідок відірваності від реального бізнесу, палати не розуміють, що йому потрібно. Тому вигадують схеми заробітку і навіть не бачать, де вони можуть заробити ці гроші абсолютно чесним шляхом у рамках закону та статуту цієї організації.
9 місяців 2023 року стали для України періодом обвалу надходжень від експорту та найнижчого зовнішньоторговельного сальдо за всю історію. Тема порятунку експорту — на слуху, і Геннадій Чижиков заявлений одним із почесних гостей чергової конференції щодо відродження українського експорту. Тільки що він зможе пред'явити, які результати, окрім численних поїздок (більша частина з яких збігалася із графіком марафонів, як і остання поїздка до Ужгорода, яка дозволила доїхати до Словаччини)? Міністри сусідніх країн, де з весни цього року заборонили експорт аграрної продукції з України, неодноразово наголошували: ми хочемо від вас конкретної та передбачуваної політики та предметних рішень. Скільки зустрічей із бізнесом суміжних країн ініціював Геннадій Чижиков, скільки конкретних пропозицій він ініціював, щоб розв'язати проблему? Нуль! І це не окремі випадки одного року, а система. Ще у 2015 році новообране (на той момент) керівництво ТПП України заявило про амбітні плани на наступну п'ятирічку — збільшити обсяг українського експорту вдвічі, створити в країні сучасну систему підтримки експортерів. Експерт Владислав Дзівідзінський взявся проаналізувати підсумки «п'ятирічки» і вони виявилися плачевними: жодної з поставлених цілей не було досягнуто, а більшість дорогих поїздок керівництва ТПП України за кордон не принесли жодного результату. «Поки вітчизняні експортери чекали на дії, підтримку, результат, керівництво ТПП самоусунулося від своїх прямих обов'язків — у розпал економічної кризи та війни. Замість налагодження реальних ділових зв'язків та пошуку нових можливостей для експорту українських товарів вони активно займалися популізмом. У результаті експорт експорту в період з 2013 р. по 2016 р. впав більше, ніж удвічі: з 90 млрд доларів до 40 млрд доларів. Це — один із головних показників їхньої „ефективності“ за 5 років», — резюмував Дзівідзінський.
Висловлюючись марафонською термінологією, показник результату — фото на фінішній лінії, а не на старті. Скільки ще Україна підтримуватиме цей марафон у порожнечу та імітацію бурхливої діяльності замість конкретної предметної роботи щодо порятунку свого бізнесу та економіки?
Раніше писали про те, чому Торгово-промислові палати України неефективні в захисті українського бізнесу.
