Військовий кореспондент програми «Факти» (ICTV) Костянтин Мельников вже дев’ять років висвітлює війну в Україні. Каже, що напередодні 24 лютого 2022 року він мав передчуття загострення ситуації, але таких масштабів вторгнення росії не очікував.
В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Костянтин розказав про свій страх, життя на каналі та найбільшу мрію.
«Бачиш набагато більше «жесті»
— Для журналістів, які, як я, ще з 2014 року їздять на передову, особливо нічого не змінилось, — розповідає Костянтин. — В плані особистого сприйняття війни, бо ми постійно були у вирі подій. Усвідомлення того, що відбувається, було завжди. Може, зараз стало трохи важче, бо ми розуміємо, що наша робота не повинна заважати військовим, і максимально підлаштовуємось до умов. До того ж набагато більше бачиш «жесті». Коли ми працювали на напрямку, де йшли наступальні дії, були десятки важкопоранених. Але ти маєш бути зібраним і робити свою роботу.
— У вас було передчуття повномасштабного вторгнення?
— Пам'ятаю, як на початку лютого 2022 року я був у відрядженні, у зоні тоді ще ООС. Ми весь час моніторили ситуацію, але зазвичай новини складалися зі зведень інформації від Генштабу. Робота військового журналіста стала рутинною. Але було розуміння, що війну треба показувати, про неї треба говорити. Пам’ятаю, 17 лютого, читаючи інформацію Генштабу, бачу, що на 11 ранку вже 117 провокацій на фронті. Раніше така цифра могла бути за місяць! Стало ясно, що щось почнеться. Тиждень ми жили у напрузі. 23 лютого 2022 року ввечері у чаті військкорів хтось написав, що на території «ЛДНР» повністю вимкнули мобільний зв’язок. Але навіть тоді ніхто не усвідомлював масштабів і, вже точно, того, що з п’ятої години ранку навколо Києва буде висаджуватись десант. У 21-му столітті уявити, що почнеться повномасштабна війна, було «лютим трешем».
Читайте також: «Росіяни їздили по тілах наших військових на танках»: військкор Алла Хоцянівська про пошуки зниклих героїв
— Яким був ваш ранок 24-го?
— У мене була ранкова зміна. Напередодні я рано пішов спати, і о п’ятій ранку, коли почало вибухати, мене розбудила дівчина зі словами: «Прокидайся, почалася війна». Ранок був дуже сумбурний. Ми живемо на Академмістечку, скооперувалися з друзями, що жили поруч, і поїхали на авто по проспекту Перемоги. В центр дорога була порожня, а з іншого боку — суцільний затор. Я їхав на ICTV, бо була попередня домовленість, що, якщо щось трапиться, збираємось всі на каналі.
— Було відчуття страху?
— Ні, ми просто всі занурились з головою в інформацію, яка з’являлася дуже швидко. В межах етеру «Фактів» з’явилися спецвипуски, тоді ще «Єдиного марафону» не було. Ми виходили з новинами кожні пів години. Інформація йшла «з коліс», але глядачам вона була потрібна. Серед киян була паніка, але нас врятував обсяг роботи.
«Ми просто занурились з головою в інформацію, яка з’являлася дуже швидко», — розповів Костянтин Мельников
— Багато журналістів тоді жили на каналах.
— Так, бо Київ перетворювався на фортецю. З’явилося багато блокпостів, транспорт не ходив. Я вирішив, що краще буде жити на каналі.
— Був момент розпачу, відчаю?
— Ми завжди проговорювали, що робити, якщо… Проте відчаю не було. Пам’ятаю, наступного дня я відправив дівчину до батьків на Рівненщину, сам два тижні жив на каналі. Потім вперше повернувся додому, щоб подивитися, що з квартирою. Коли ми виїжджали з каналу, перший блокпост вже був біля торгового центру «Україна». Було дуже незвичне відчуття, бо ми звикли, що таке бачиш десь далеко, на сході. А тут кілька сотень метрів і… В Академмістечку вже було чути, як в Ірпені лунають вибухи. Війна була просто поруч. Пам’ятаю, коли я зайшов додому, було тривожне, якесь сумне відчуття й нерозуміння, що робити далі. Але паніки не було.
«Хай їх просто не буде»
— Пам'ятаєте свій перший виїзд на фронт?
— Це було у 2014 році. Я працював журналістом на регіональному львівському каналі. Це був виїзд з волонтерами. Оператор не зміг поїхати з журналісткою, і я зголосився. Знаєте, для журналістів тоді це було цікаво, такий інформаційний привід. Ти їдеш з усвідомленням того, що потрапиш в історичну подію. Тоді ніхто не вірив, що війна затягнеться на майже десять років і буде масштабною. Ми їхали розбитими дорогами, ночували у військовому госпіталі у Бахмуті. За кілька десятків кілометрів були бойові дії, ми чули, як щось вибухає. Було дивно, але була віра в нашу армію та розуміння, що українці просто так не здаються. І це відчуття з 2014 року у мене ключове. Якби ми не вірили у ЗСУ, ми не їхали б на війну. Ще один парадокс: що ближче до епіцентру подій, то простіше все сприймається. Вижив — і добре. Мабуть, ми, журналісти, зараз інакше сприймаємо світ. Емоції нас наздоженуть вже після війни.
«Ми їхали розбитими дорогами, ночували у військовому госпіталі у Бахмуті», — — згадує Костянтин
Читайте також: «Не виключаю, що мені доведеться взяти зброю»: військкор Анна Калюжна про поїздки у Бахмут
— Де на фронті ви були крайнього разу?
— Це була Донецька область, Часів Яр, який поступово перетворюється на Бахмут, бо його постійно обстрілюють. Також горлівський напрямок. З початку війни він, до речі, був найспокійнішим. Лінія фронту там зовсім не посунулась. А останнім часом почала активно працювати авіація. Місцеве населення не дуже активно евакуювалося, бо було спокійно. Ми приїхали, на вулицях гуляли діти, їли морозиво. Ми працювали у стабілізаційному пункті, й мене шокували наші медики. Те, що вони роблять, це більше, ніж дозволяють їхні можливості! Вони справжні герої.
— Які настрої зараз у бійців?
— На жаль, наші військові мають лише ганебні 10 днів відпустки. У них є фізична втома, але налаштовані вони по-бойовому. Армія стає більш професійною і класною.
— Зараз всі мріють про перемогу…
— Так само і я. Але є острах: на яких умовах? Якщо це буде «умовний мир», то цього не хочеться. З таким сусідом, як росія, важко щось прогнозувати. Я більше мрію про гарантії того, що це ніколи не повернеться і нашим дітям та внукам не доведеться стикнутися з війною. Бо зараз ми живемо у страшний час. Не побажаєш цього пережити нікому. Навіть росіянам. Хай їх просто не буде.
Костянтин Мельников: «Мрію, що нашим дітям та внукам не доведеться стикнутися з війною»
Раніше військкор Дар’я Літовченко розповіла «ФАКТАМ» про роботу у звільненому Херсоні.
