Відносини США та Ізраїлю: чому вони дивні, новини 1+1

Відносини між США та Ізраїлем вважаються найособливішими двосторонніми зв’язками і фактично є найдивнішими у світі. Ця “дивність”, яку ми спостерігали протягом останніх кількох тижнів, набуває різних форм — від цинічних до сюрреалістичних.

Пропонуємо вам адаптацію матеріалу Al Jazeera.

Візьмемо, наприклад, твіт посла США в Ізраїлі Тома Найдса, опублікований 30 червня, який містить відео, на якому він та ізраїльські солдати на ізраїльсько-ліванському кордоні бажають усім “Шаббат Шалом”. Ця дивна демонстрація підтримки ізраїльських військових, які де-факто все ще перебувають у стані війни з Ліваном, сталася на тлі загострення напруженості між двома країнами.

У червні ізраїльський міністр оборони Йоав Ґалант загрожував повернути Ліван до “кам’яного віку”, якщо ліванська група Хезболла розпочне війну. Подібним чином Амір Барам, голова північного командування Ізраїлю, заявив, що в разі війни ізраїльська армія “знищить всю інфраструктуру … до останнього каменя” в Південному Лівані, що було б рівнозначно військовому злочину.

У понеділок, 3 червня, через три дні після появи відео “Шаббат Шалом” у Twitter, ізраїльська армія направила 1000 військовослужбовців зі своїх елітних сил разом із бронетехнікою, гелікоптерами та безпілотниками до табору біженців у Дженіні на окупованому Західному березі річки Йордан, убивши щонайменше вісім палестинців, включно з дітьми, протягом перших кількох годин.

Найдс, банкір, що перейшов на дипломатичну службу, провів свою публічну акцію в той момент, коли Ізраїль все частіше й інтенсивніше нехтує США — своїм найближчим і щедрим союзником.

Поміж смертоносних наступів на палестинців ізраїльські посадовці також постійно беруть під сумнів офіційну позицію США щодо підтримки створення палестинської держави. Ще минулого тижня прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу заявив комітету зовнішньої політики Кнесету, що Ізраїль повинен “розбити” ідею палестинської держави.

Ізраїльський лідер також відкрито нехтував попередженнями від США щодо розвитку тісних зв’язків із Китаєм. Найближчим часом він оголосив про свою поїздку до Пекіна, ігноруючи адміністрацію президента Джо Байдена, яка ще не запросила його до Вашингтона.

Нетаньягу та його міністри не стримувалися у висловлюваннях своєї незадоволеності політикою Байдена. В березні прем’єр-міністр звинуватив американського лідера у втручанні у справи Ізраїлю через його коментарі щодо контроверсійної судової реформи, яку його уряд намагається пройти і яка спричинила тривалі протести по всьому Ізраїлю упродовж місяців.

В лютому ізраїльський міністр у справах діаспори Аміхай Шиклі дорікнув Найдсу за “втручання” у внутрішні справи Ізраїлю, сказавши йому “займатися [своїми] справами”.

Посол США — не єдиний американський посадовець, який бере участь у дивних дипломатичних трюках на тлі принижень з боку ізраїльського уряду, які посилюються.

Минулого місяця держсекретар США Ентоні Блінкен доклав усіх зусиль, щоб лобіювати нормалізацію відносин Саудівської Аравії з Ізраїлем, незважаючи на те, що там постійно розширюються незаконні поселення та посилюється насильство проти палестинців, що вже збентежило його нових друзів у Перській затоці разом із адміністрацією Байдена.

Тоді Конгрес США оголосив, що президент Ізраїлю Іцхак Герцоґ звернеться до обох палат із нагоди святкування 75-ї річниці ізраїльської державності, що раніше тричі надавалося Нетаньягу.

Востаннє Нетаньягу виступав на спільній сесії Конгресу 2015 року, коли намагався мобілізувати, якщо не відверто підбурити, законодавців США проти адміністрації тодішнього президента Барака Обами через її рішення укласти ядерну угоду з Іраном. Це сталося після того, як він публічно принизив Обаму в Білому домі 2011 року, читаючи йому лекцію про Палестину та Близький Схід.

Це не зупинило адміністрацію Обами від зобов’язання надіслати Ізраїлю 38 мільярдів доларів військової допомоги протягом 10 років, субсидуючи придбання військової техніки — винищувачів F-35. І якщо цього було недостатньо, ця “найбільша обіцянка військової допомоги в історії США”, дорогий подарунок від американських платників податків, була зустрінута “не з великою любов’ю, а переважно з байдужістю”, пише The Washington Post.

Торік адміністрація Байдена підтвердила і навіть розширила ці військові зобов’язання в новому стратегічному меморандумі — Єрусалимській декларації про спільне партнерство між США та Ізраїлем, а натомість нічого.

Він навіть не зміг змусити попередній, мабуть, більш поміркований уряд Ізраїлю, прийняти стандартну риторику щодо досягнення миру в Палестині. Тим часом Байден вирішив не скасовувати жодних великих поступок свого попередника Ізраїлю щодо незаконної анексії Єрусалиму та сирійських Голанських висот.

Це не просто дивно, це навіть нецензурно. Навіть помірковано. І виникає питання, чи є в цьому безладі якась методика? В іншому разі чому б США нагороджували Ізраїль, коли така підтримка підпалює його військові та колоніальні тенденції та живить його бойовий дух? Приходять на думку кілька пояснень.

Перше пояснення стосується внутрішньої політичної ситуації у США. Байдену надзвичайно важливо не втратити жодного прозорого демократа, який підтримує Ізраїль, у тонкій більшості Демократичної партії в Сенаті, особливо тоді, коли республіканці, які контролюють Палату представників, сліпо наслідують Нетаньягу, не дивлячись на все.

Це, можливо, пояснює, чому Байден, лідер найпотужнішої світової супердержави, просив згоди Ізраїлю на повернення до ЮНЕСКО через шість років після того, як його попередник покинув цю організацію для згоди з Ізраїлем. Це було зроблено для того, щоб забезпечити успіх голосування в Конгресі з цього питання.

Друге пояснення стосується політичної тактики Вашингтона. Байден хоче компенсувати тимчасове охолодження стосовно ізраїльського уряду, наблизившись до його військових, президентських та секулярних бізнес-еліт, щоб продемонструвати свою “любов до Ізраїлю”. Таке неправильне почуття до колоніального апартеїдного режиму стало більш ніж просто обсесією в Вашингтоні, повністю відірваною від решти країни, навіть світу.

Насправді коли йдеться про Ізраїль і Палестину, Байден і багато демократичних сенаторів не дуже збігаються з базою Демократичної партії, яка стає все більш критично налаштованою до сіоністської держави. Незадоволення зростає навіть серед членів партії, які є євреями.

Згідно з опитуванням Gallup 2023 року, 49 відсотків демократів виявили більшу симпатію до палестинців, 38 відсотків виявили більшу симпатію до ізраїльтян, а 13 відсотків не виявили симпатії до жодної зі сторін.

Третє пояснення стосується традиційної зовнішньої політики США. У Вашингтоні давно переважає традиційна думка про необхідність задовольняти потреби й бажання Ізраїлю, щоб спонукати його пом’якшити свої позиції з приводу миру з палестинцями та піти на необхідні “компроміси”, навіть “жертви”, заради миру. Але насправді безумовна підтримка США досі закріплює жорстку позицію Ізраїлю, радикалізує його суспільство та тягне його політику в бік фашизму.

Нарешті, є також стратегічна думка Вашингтона. Історично США підтримували міцну та послідовну стратегічну співпрацю з Ізраїлем, вважаючи його найнадійнішим союзником на Близькому Сході, незважаючи на політичні й дипломатичні коливання. Ще торік Байден повторив цю фразу, заявивши, що якби не було Ізраїлю, “ми б мусили його вигадати”. Але трактувати його як стратегічний актив виявилося ілюзорною корисністю, оскільки сіоністська держава виявила себе як повна вад і непридатності, принаймні з кінцем Холодної війни.

Насправді головною метою Ізраїлю є затримка Америки на Близькому Сході для вирішення своїх проблем. Останнім часом Нетаньягу був досить чесним із цього приводу, заявивши членам Кнесета, що зростання впливу Китаю в регіоні може бути навіть не таким поганим, оскільки це змушує Америку залишатися активною. Ну, на користь Ізраїлю, звичайно.

Але значна частина ворожості Близького Сходу до США зумовлена ​​їхньою десятирічною підтримкою того, що країни регіону вважають колоніальною державою, яка розпалює війну. Ось чому лише звільнившись від параноїдального впливу Ізраїлю, Вашингтон зможе почати діяти як відповідальний і поважний гравець у регіоні.

Прийняття бажаного за дійсне? Можливо. Але зміна в Демократичній партії на користь справедливості в Палестині справді дає певну надію, коли вона найбільше потрібна.

Источник: www.tsn.ua