Дослідження Всесвітньої організації охорони здоров’я та науковців визначили першопричини жіночого знесилення через подвійне обтяження. Експерти запропонували рекомендації щодо інвентаризації часових ресурсів та встановлення кордонів.
За останні роки, після пандемії COVID-19 та початку широкомасштабного вторгнення росії в нашу країну, українки стали частіше заявляти про емоційне спустошення та знесилення.
Вимушена самоізоляція під час пандемії, перманентний стрес від ракетних і дронових атак супротивника, комбінування професійних зобов’язань, домашнього клопоту, піклування про рідних лише посилює емоційні проблеми.
УНН досліджував, що про емоційне знесилення жінок говорить наука, які чинники найбільше впливають на виснаження і як зберігати баланс між різними ролями без збитку для психічного здоров’я.
Що таке “вигорання” простими словами
У житті “вигоранням” нерідко називають будь-яку велику втому, роздратованість або перенапруження. Але Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) вживає цей термін точніше.
Вигорання у МКХ-11 – це стан, який виникає внаслідок тривалого стресу на робочому місці, з яким не вийшло впоратися. Його основні прояви — виснаження, внутрішнє дистанціювання або цинізм щодо роботи, а також послаблення відчуття професійної результативності.
ВООЗ зараховує до основних ризиків для ментального здоров’я на роботі надмірне навантаження, швидкий ритм роботи, брак контролю над завданнями, тривалі або негнучкі години, відсутність підтримки з боку колег чи керівника, цькування, насильство, дискримінацію та неясність ролі. Усе це саме по собі може виснажувати. Якщо ж до цього додаються домашні справи, які не зникають після завершення зміни, обтяження стає безперервним.
Чи дійсно жінки частіше стикаються з вигоранням
Дослідження не засвідчують те, що жінки завжди і скрізь “вигорають” більше за чоловіків.
Близько 200 наукових публікацій у цій сфері, опублікованих на платформі ScienceDirect, доводять, що жінки в середньому трохи частіше повідомляють про емоційне виснаження, у той час як чоловіки частіше демонструють деперсоналізацію, тобто відсторонення від людей і роботи. Автори підкреслювали, що відмінність залежить від того, який саме елемент вигорання оцінюють, а також від умов праці.
Водночас у деяких професіях (особливо в медицині та догляді за хворими, немічними або дітьми), жінки частіше повідомляють саме про емоційне виснаження і демонструють підвищені показники вигорання.
Так, проведене серед лікарів опитування засвідчило, що жінки-медики частіше мають прояви вигорання, а також стикаються з факторами, які його підсилюють: дискримінацією, перевантаженням, меншою самостійністю, тиском щодо поєднання роботи та родинних ролей.
Чому ризик “вигоріти” для жінок вищий, ніж для чоловіків
Для початку слід розуміти, що визначальний фактор, коли йдеться про ризики вигорання, — це розподіл навантаження, а не стать.
За відомостями ВООЗ, 67% жінок працюють в оплачуваній світовій сфері охорони здоров’я і догляду та виконують близько 76% усієї неоплачуваної доглядової діяльності.
Зі свого боку Міжнародна організація праці (ILO) ще у 2024 році заявила, що у 2023 році 708 мільйонів жінок у світі були поза ринком праці через обов’язки догляду, тоді як серед чоловіків таких було 40 мільйонів. Наведена статистика показує нерівномірний розподіл відповідальності, який прямо впливає на відновлення, час для сну, лікування, відпочинку і базового побуту.
Крім того, слід згадати систематичний огляд 2025 року, присвячений конфлікту між роботою і сімейними обов’язками у жінок, показав зв’язок між так званою подвійною присутністю та ризиком фізичних і психічних проблем. Дослідники пов’язують цей ефект і з обсягом домашньої праці, і з умовами оплачуваної роботи, і з психосоціальними факторами організації праці. Інший огляд зазначає, що неоплачувана домашня й доглядова праця асоціюється з більшим психічним тягарем, гіршою якістю життя, вищим рівнем тривоги та депресивних проявів, особливо коли жінка не має достатнього часу на перепочинок і самодогляд.
Які сигнали не варто ігнорувати, щоб зберегти емоційне здоров’я
Фахівці-практики у сфері ментального здоров’я – психологи, психотерапевти та психіатри – акцентують: на ранніх стадіях вигорання може зовсім не бути схожим на повне знесилення. У цей період жінка може зіткнутися з такими проявами:
- втрата зацікавленості;
- зниження самооцінки;
- емоційна дратівливість;
- уникання важких завдань;
- затримка на робочому місці;
- відмова від відпочинку;
- робота без перерв.
Людина ще може зберігати видиму продуктивність, але це вимагає витрачати дедалі більше ресурсів психіки, які вже й так стають обмеженими.
Окремий тривожний сигнал, — коли навіть тривалий відпочинок не повертає відчуття ресурсу. Якщо після вихідних або декількох вільних вечорів жінка почувається виснаженою, не може зібратися з думками, відчуває провину через будь-яку паузу і поступово втрачає інтерес до роботи, йдеться не про звичайну втому після навантаженого робочого тижня.
Це вже не схоже на звичайну втому після складного тижня.
Як утримувати баланс між ролями та задачами й не “вигорати”
Перший крок — перестати оцінювати свій емоційний та фізичний стани “на око”. Фахівці радять спочатку встановити, що саме викликає психоемоційне напруження: надмірність відповідальності, невизначеність, складні відносини з колегами, брак підтримки чи неможливість поєднати робочий графік із сімейними обов’язками. Для цього є сенс хоча б протягом тижня фіксувати, на що реально витрачається час і що забирає найбільше сил. Такий аудит дозволяє побачити не лише оплачувану роботу, а й “невидимі дірки”, через які “витікають” ресурси: планування побуту, черги справ, домовленості, догляд і постійну онлайн-доступність.
Другий крок — повернути собі частину контролю. ВООЗ прямо називає нестачу контролю над обсягом праці одним із ризиків для психічного здоров’я.
А фахівці Mental Health Foundation радять регулярно переглядати пріоритети, відстежувати реальну тривалість робочого часу, говорити вголос, коли вимоги стають надмірними, і не плутати довгі години з результативністю. На практиці йдеться про можливості мати визначений початок і кінець робочого дня, перерви, час на хатні обов’язки й окремий час побути з собою наодинці, або подумати, “перезавантажитися” чи просто подбати про власне тіло.
Третій крок — встановлювати межі. Психотерапевти мотивують жінок свідомо розмежовувати роботу від особистого часу, особливо, якщо ті працюють дистанційно:
- не відповідати на службові повідомлення увечері та до початку робочого дня;
- не переносити робочі завдання на вихідні;
- не відміняти відпочинок через накопичені дрібні справи;
- використовувати обідню перерву як паузу, а не як вільний слот для завершення задач.
Четвертий крок — без вагань змінювати умови роботи або саму роботу, якщо вона погіршує ментальне та фізичне самопочуття, переглядати навантаження (службові та домашні) та делегувати хатні обов’язки.
Якщо людина постійно працює понад норму, не має підтримки, стикається з дискримінацією або живе в режимі безперервного стресу, декілька вихідних та самоопіка не усунуть причину виснаження.
Коли варто звертатися по допомогу
Звертатися за додатковою допомогою до фахівців потрібно тоді, коли стрес триває довго, впливає на повсякденне життя, викликає виражений дискомфорт, погіршує сон, концентрацію, стосунки або здатність виконувати звичні обов’язки. Перевантаження краще зупиняти раніше, ніж воно призведе до тривалого зриву або втрати працездатності.
Вигорання у сучасному світі: що має змінитися на глобальному рівні
Mental Health Foundation вказує, що роботодавці мають регулярно перевіряти реалістичність навантаження, підтримувати батьків і доглядальників, створювати умови для відкритої розмови про стрес, заохочувати використання відпусток і перерв, а також не карати неформально за звернення по психологічну допомогу.
CDC також підкреслює, що саме зміни у політиках і практиках на роботі — найкращий спосіб зменшити вигорання.