Підприємства невпинно шукають способи функціонувати та отримувати прибуток. Питання не в максимізації прибутків, а скоріше в збереженні існування. Про ключові виклики, що постали перед підприємцями сьогодні, і методи їх вирішення, розповів Ростислав Коробка, віцепрезидент Торгово-промислової палати України.
Сьогодні український бізнес змушений лавірувати між потребами, що виникли у зв’язку з воєнним часом, та необхідністю функціонувати і генерувати дохід. Чи прислухається влада до українських підприємців? Чи усвідомлює їхні потреби? І як бізнес долає труднощі сучасності – про це УНН поспілкувався з віцепрезидентом Торгово-промислової палати України Ростиславом Коробкою.
– Гостро стоїть питання впливу мобілізації на різні сектори економіки. Значна частина заявляє про критичну ситуацію. Де ви вбачаєте найбільші проблеми, в яких сферах?
Дефіцит робочої сили на сьогодні становить близько 2 млн 100 тисяч працівників. Переважно це робітники – нижня та середня ланки. Це вже є критичним для таких секторів, як будівництво, сільське господарство та логістика. Щодо логістики, то це впливає на транспортування зернових культур до портів, що впливає на експорт. Тобто транспорт є, а водіїв бракує, оскільки це категорія, з якої найбільше мобілізують людей.
У будівельній галузі взагалі склалася катастрофічна ситуація, і необхідно говорити про залучення працівників з інших держав, таких як Китай, Молдова, можливо, Індія та Туреччина. Але є два ускладнення. Ми не можемо залучити працівників з Узбекистану, з країн колишнього СРСР, які є недружніми до України. Служба безпеки України та прикордонний контроль не пропускають таких робітників. Але з ними хоч якось можливо спілкуватися без перекладача. Китайці, індуси, бангладешці та інші – основна проблема – це мовний бар’єр. Вони дешевші, але проблематика в тому, що важко в комунікації. А на будівництві це і креслення, це проєкти, які потрібно читати з професійної точки зору.
– Питання процедури бронювання постійно обговорюється, постійно дискутується зміна підходів та особливостей процедури. Чи були зміни останнім часом? І чи задоволені цими змінами роботодавці?
Зміни відбуваються безперервно, до постанови №76 (“Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час” – ред.) постійно вносять корективи. Це різні зміни по секторах економіки. Наприклад, ОПК – оборонно-промисловому комплексу – зараз надали можливість бронювати 100% персоналу, при цьому не зазначаючи кількість працівників. Це зроблено для оперативного виконання державного оборонного замовлення.
В інших секторах постійно існують обмеження щодо кількості, тобто ти повинен вказувати кількість працівників, яку ти маєш намір забронювати. Але зміни (у підході до бронювання – ред.) відбуваються постійно. Та все спрямовано на те, щоб обмежити можливості для бізнесу в бронюванні. Але коли точиться дискусія між бізнесом і владою в цьому питанні, то тут аргументів у бізнесу обмаль, оскільки йдеться про потенційну можливість обвалу фронту через нестачу солдатів. І коли ми чуємо від Генерального штабу, від військових ці аргументи, то нам взагалі дуже складно ставити на чашу ваг війну і бізнес. Бізнесу не буде, якщо ми не захистимо державу.
З перших днів повномасштабної війни – вже 4 роки – ми проводимо зустрічі між бізнес-асоціаціями і військовими, особливо Генеральним штабом ЗСУ. І вони надають нам цифри щодо браку резервів, необхідного поповнення резервів щомісяця, величезних втрат. І коли нам це пояснюють, і ти сидиш і слухаєш, то в тебе майже не залишається аргументів. Хоча бізнес відстоює свої інтереси. Але в цілому ситуація з бронюванням залежить від того, яка ситуація на фронті, і знає її Генштаб, а не ми, цивільні, які просто говорять, як нам зручно.
– Але все ж певні пропозиції від бізнесу беруться до уваги?
Безумовно, беруться до уваги. Знаєте, приємно співпрацювати з Міністерством економіки, з іншими органами державної влади, коли вони цю тонку межу відчувають і дають можливість людям забронювати працівників для того, щоб бізнес працював, і працював особливо на оборону.
– Як вирішується проблема нестачі кадрів? Залучення жінок до типових чоловічих професій, перекваліфікація, навчання, оптимізація процесів…
Бізнесу доводиться виживати самостійно. Тому, звичайно, жінки залучаються, перекваліфіковуються, зокрема в логістиці. Але є ті сфери, де жінці важко працювати, наприклад, на будівельній техніці. Але жінок залучається більше, є компанії, які відкривають навчальні заклади, де навчають жінок під себе, наприклад Volvo, є компанія в Немішаєві, яка готує для роботи в аграрній сфері. Ці процеси тривають, і вони не будуть припинятись, а відсоток перекваліфікації жінок на ці професії з кожним роком зростає, як мінімум, на 20%. І цей ринок працює. Це перше.
Друге – це залучення іноземних працівників. Відбувається воно різними способами, як законним шляхом, коли компанії отримують офіційні дозволи, сплачують податки за цих працівників, так і іншими способами. Але ці процеси також тривають. Уже багато китайських робітників працюють у Львівській області, і ми про такі факти знаємо. Вони працюють і надалі будуть приїжджати.
Третє – перепрофілювання. Це процес тривалий, але професійно-технічні заклади почали активніше співпрацювати з компаніями, які фінансують і замовляють категорії працівників під свої потреби.
Четверте – залучаються працівники до 25 років та після 60 років.
А загалом, давайте говорити відверто, бізнес буде використовувати всі можливості, увесь доступний потенціал і ресурс для збереження виробничих потужностей. Це і залучення ветеранів, людей з інвалідністю, а іноді й тих, хто самовільно залишив частину. Потрібні працівники, і кожен бізнес у своїй сфері щодня займається вирішенням цього питання. Це одне з головних питань. Тобто, якщо опитати бізнес і запитати, з якими проблемами ми стикаємося у своїй діяльності, то на першому місці це нестача робочої сили, а на другому місці – тиск правоохоронних органів.
– Чи можемо ми стверджувати, що цей тиск є системним?
Почнемо з того, що Україна – постсоціалістична держава, і вона успадкувала всі ті негативні явища і структури, які функціонували і функціонують надалі. Це система, яку необхідно змінити, і це явище має системний характер.
Крім того, в Україні ментальність і психологія людей, зокрема бізнесу, на жаль, полягає в тому, що вважається – “гроші люблять тишу”. Тобто краще працювати тихо, спокійно і завжди домовлятися, ніж виносити все на загальний розгляд. Це пов’язано з менталітетом і з нормативною правовою базою, яка не дає можливості в тому числі і працювати “в білу”. Звичайно, якби ми працювали всі “в білу” і сплачували податки, то це краще, ніж десь знаходити варіанти економії.
Питання ж не в тому, що хтось прагне заробити надприбутки – питання просто в збереженні життєздатності. Український бізнес конкурує з іноземними компаніями, які мають доступ до дешевого фінансового ресурсу, а ми сьогодні маємо більше ніж 20% кредитної ставки в гривні, яка практично не дає можливості розвиватися, практично не дає можливості працювати по собівартості. Плюс у нас дорога робоча сила. Плюс ми розуміємо, що за всіх працівників потрібно сплачувати податки мінімальні для того, щоб їх забронювати. Ці всі навантаження створюють величезний тиск на бізнес. І тому, якщо бізнес вдається до якихось порушень, то це не для того, щоб отримати якісь надприбутки. І ми говоримо про бізнес, який працює – це не про схеми, це не про якісь ухилення від податків. Ми говоримо про те, що 80-90% бізнесу – це бізнес, який виробляє, генерує додану вартість. Плюс ми знаємо ситуацію в енергетиці. Ми зараз працюємо на генераторах. І неможливо працювати на генераторах і мати якийсь прибуток або якусь низьку собівартість. Це все збільшує твою собівартість, і ти мусиш якось виживати.
Тому тут можна сказати, що існує певний компроміс між бізнесом і владою, де знаходиться “золота середина” щодо сплати податків і розумного управління своїми фінансовими потоками.
– А хто найчастіше стає об’єктом тиску: малий, середній чи великий бізнес?
Відсутня така інформація. Але великий бізнес має у своєму розпорядженні власну службу безпеки, він комунікує з органами державної влади, і знаходить компроміс у межах чинного законодавства, я наголошую, у межах чинного законодавства, для того, щоб бізнес функціонував і було сплачено податки в межах того навантаження, яке там є. А от малому, середньому бізнесу гірше, оскільки він не може собі дозволити таке лобіювання і захист своїх інтересів, як великий бізнес.
Те, що стосується тиску, це така розмита історія. Але завжди буде конфлікт інтересів між СБУ, Національною поліцією, Бюро економічної безпеки, оскільки бізнес не хоче платити, а органи хочуть зібрати максимальну кількість зборів і податків для того, щоб наповнити бюджет.
– Але ж середній та малий бізнес можуть вибудовувати діалог з органами влади, у тому числі і з правоохоронними, через асоціації. Наскільки зараз цей діалог відбувається, чи є позитивні приклади?
Коли почалася каденція Руслана Андрійовича Кравченка на посаді Генерального прокурора, то розпочалися на системній основі зустрічі в межах Української ради бізнесу і галузевих асоціацій. Сюди входять майже всі галузеві асоціації: ритейлери, будівельники, аграрії та інші. І діалог бізнесу з Офісом Генерального прокурора існує на системній основі. Майже щомісяця Генеральний прокурор і його заступники відповідають на всі запитання і розбираються безпосередньо по кейсах. Бізнес на зустрічі говорить про якийсь кейс – цей кейс одразу береться на контроль і вивчається. Якщо там є правопорушення, то по ньому працюють, а якщо ні, то закривається кримінальне провадження. Навіть, якщо досудове розслідування веде Нацпол, чи СБУ, чи інші органи досудового розслідування.
Радує те, що вони принаймні намагаються щось робити для того, щоб білий бізнес бачив і розумів, що ведеться робота.
– А можете говорити про конкретні кейси?
З мого боку це буде некоректно. Я можу однозначно сказати, що ведеться активна робота по боротьбі, зокрема, з незаконним обігом підакцизних товарів, нелегальним продажем смартфонів.
– А яка взаємодія зараз з БЕБ, який є профільним органом щодо бізнесу, особливо після зміни керівництва?
Взагалі, взаємодія покращилася, вони стали більш відкритими, коли прийшов новий керівник, пан Цивінський. Він почав зустрічатися з бізнесом, щоб зрозуміти підходи до роботи. Це вже позитивний момент, але процес перезавантаження БЕБ триває. І переважно це стосується регіональних підрозділів і переатестації співробітників. А це тривалий та економічно затратний процес. Тому відверто, ми зараз як бізнес дуже обережно спостерігаємо, як воно буде працювати і за яким підходом те, що вони декларують, як воно буде відбуватися.
Найголовніше ж – це не зробити так, щоб бізнес покарати і він закрився. Найголовніше – це превентивні заходи і ефективність сплати податків, боротьба з тінню. Функції БЕБ – це робота з тим же ухиленням від сплати податків, підакцизні товари, зернові та багато іншого. Ми розуміємо, що з тими бюджетами та кількістю співробітників вони не можуть охопити все, але ми очікуємо, що принципи та підходи до роботи будуть змінюватися. А ми зі свого боку будемо аналізувати та давати свою інформацію, аналітику.
– А чи надавав бізнес якісь свої рекомендації, наприклад, Генеральному прокурору? Чи до законодавчих органів щодо зупинки тиску з боку правоохоронних органів?
Звичайно, і надавав, і надає, і буде надавати. Ми зустрічаємося із різними партіями, фракціями Верховної Ради для того, щоб донести ці зміни.
– Як ви оцінюєте ініціативу Генерального прокурора щодо запуску платформи “СтопТиск”? Чи відомо вам про звернення представників бізнесу через цю платформу?
Кравченко презентував цю платформу (“СтопТиск” – ред.) на засіданні Української ради бізнесу. Ми розцінюємо її як дуже позитивний крок щодо взаємодії з бізнесом. Є кейси, коли люди звертаються, – воно працює, і Генеральна прокуратура реагує на публічні кейси і на цю платформу. Це дуже позитивна історія.
– Багато скарг з боку бізнесу на дії податкової: тиск, віднесення до ризикових, блокування податкових накладних. Чи відбуваються якісь позитивні зміни у цій сфері?
Змінюється команда, змінюється стиль спілкування з бізнесом, відкритість, проводяться зустрічі, відбувається системне спілкування з бізнесом, вирішуються проблемні кейси. Але є проблема – регіональні податкові – обласні податкові адміністрації ще не дотягують за своїм рівнем відкритості до центрального апарату. Багато над чим ще треба працювати.
– Загалом, комунікація органів державної влади, наскільки, як ви оцінюєте, вона є достатньою в умовах війни?
Знаєте, саме спілкування в умовах війни, коли потрібні бомбосховища, спеціалізовані приміщення для цього спілкування, це вже є позитивно. Звичайний бізнес буде стверджувати, що недостатньо. Але якщо порівнювати тенденції за довоєнний час і зараз – цього спілкування стає більше.
І воно як наслідок призводить до того, що бізнес залишається в Україні, працює і якось розвивається. Тому і влада розуміє, що того, хто залишається тут, його потрібно оберігати. Але це має бути білий бізнес, який сплачує податки. Тому що дійсно дуже багато ухилень, схем.
І є таке питання, як запровадження податку на додану вартість для ФОПів, яке під час останнього свого візиту поставила голова Міжнародного валютного фонду як умову виділення коштів. Це показує, що існує багато проблем: дроблення платежів, оптимізація найманих працівників і тому подібне. Тому ми мали зустріч з Міністерством фінансів для того, щоб знайти спільну мову навіть щодо мінімального бар’єру оподаткування – не мільйон гривень, а хоча б хочемо 2.