Авіаційна сфера України зберігає важливі технічні навички та генерує валютний прибуток. Відсутність підтримки від держави може спричинити втрату позицій у конкурентній боротьбі.
Авіаційна промисловість є одним із тих небагатьох секторів української економіки з високою вартістю, тривалими інвестиційними періодами та суттєвою експортною віддачею. Під час повномасштабної війни вона не тільки зберігає ключові технічні знання та робочі місця, а й продовжує приносити валютні та фіскальні надходження. У цій ситуації для держави вкрай важливо продовжувати сприяти авіаційній промисловості в Україні, вважає керівник юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційний сектор – один із небагатьох секторів з високою вартістю, довгими інвестиційними циклами та великою експортною результативністю. У воєнний час він не тільки утримує найважливіші навички, а й надалі формує валютний виторг і податки”, – підкреслив Руслан Мельниченко.
Скасування спеціальних режимів і збільшення вартості капіталу
Разом з тим, за його словами, рішення урядовців про припинення з 1 січня 2025 року особливих податкових режимів для авіабудування вже має негативні економічні наслідки. Такий спосіб врегулювання спричинив інфляцію собівартості, зруйнував обіговий капітал і зумовив ризик зриву угод, де податок на прибуток не був включений у вартість.
Руслан Мельниченко зауважив, що для авіаційного сектору, який має тривалий цикл розробки та сертифікації, це означає не просто збільшення податкового навантаження, а зростання вартості капіталу та втрату конкурентних можливостей.
“Для галузей з тривалим періодом розробки та сертифікації це означає збільшення вартості капіталу і втрату конкурентноздатності саме тоді, коли країні необхідні робочі місця, експорт і технологічний суверенітет”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіаційну галузь завдяки пільгам
Зокрема Мельниченко спростовує розповсюджену думку про неефективність галузевих привілеїв. За його словами, завдяки пільгам, які працювали в авіаційному секторі до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний цикл створення та підтримки авіаційної техніки, втілила нові види літаків і двигунів, а програми модернізації дозволили утримати робочі місця та компетентних співробітників.
“На ринку сервісу та ремонту гелікоптерів радянського виробництва після капітальних робіт в Україні ресурс машин становить 4-8 років, а приблизно 40% валютної виручки від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “довгі” галузі повертають державі більше за рахунок зарплат, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок миттєвого податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як інструмент зниження вартості капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну прогнозованість.
“Другий системний фактор – регуляторна прогнозованість. ЄС застосовує жорсткі імпортно‑експортні обмеження щодо рф, однак супроводжує їх детальними винятками та перехідними умовами, щоб сумлінні оператори могли планувати постачання та сервіси. Коли трактування норм “походження/території” для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є однорідними, бізнес знижує транзакційні витрати та премію за ризик; коли ж ні – збільшуються собівартість, зриви ланцюгів і кредитні спреди. Для авіації це безпосередньо конвертується у втрату маржі на експортних контрактах і відтік фахівців”, – підкреслив він.
У цьому контексті важливу роль, за словами Мельниченка, може зіграти особливий режим Defence City, що надає податкові привілеї та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його думку, Defence City може стати важливим інструментом зменшення вартості капіталу та відновлення інвестиційних періодів особливо у виробників з подвійним призначенням.
Законодавство передбачає дію спецрежиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули та спрощення митних процедур.
Варто зазначити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City діятимуть спрощені митні процедури; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі потреби.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної галузі є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для вступу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств літакобудування. Саме цей 50‑відсотковий поріг враховує структуру виторгу авіадвигунів, бортової електроніки та компонентів із суттєвою часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – пояснив керівник юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний резерв” для науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і сертифікації з тривалим періодом окупності.
Довгі інвестиції замість короткого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко підкреслює необхідність стратегічного рішення держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “надавати пільги” чи “економити бюджет”, а між двома моделями прибутків держави: коротким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стабільним потоком податків і валюти за рахунок зростання експорту, зайнятості й технологічної бази”, – наголошує юрист.
За його словами, світовий досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних знань триває десятиліттями і обходиться значно дорожче, ніж їх збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, оптимальним є курс на тривалі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним ефектом: 50% поріг для літакобудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних трактувань. Це зменшує вартість капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і зміцнює обороноздатність”, – резюмував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки основних законопроєктів, які формують правову основу для запуску Defence City – особливого режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної сфери були враховані частково.
Зокрема, не було враховано ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не тільки контракти Міноборони, а й міжнародні угоди у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з літакобудування. Не було підтримано й ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами літакобудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Крім того, не було помʼякшено норму щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Незважаючи на наявність усіх підзаконних актів і задекларовану готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже згадувалося, отримало лише одне підприємство.
Зрозуміло, що йдеться не про відсутність інтересу з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та наджорсткі критерії відбору, що звужує коло потенційних резидентів.
Після початку роботи спецрежиму стало очевидно, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної промисловості, бар’єри залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові переваги.
Отже, виникає ризик того, що Defence City може перетворитися на режим для обраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Зрозуміло, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Йдеться не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.