“`html
Олія і вогонь війни: наскільки загрозливі витоки олії у Дніпрі та Одесі 12.01.2026 09:00 Укрінформ Сотні мертвих птахів та небезпека для морського дна. Розглядаємо, як природний продукт стає інструментом екоциду та чи здатна Україна системно відповідати на ці виклики.
Наприкінці 2025 року українські та міжнародні ЗМІ поширили інформацію про чергову екологічну трагедію, викликану російськими обстрілами. В акваторії Чорного моря сотні птахів загинули через витік олії. Від браку кисню та наслідків, спричинених трагедією, досі потерпають морські істоти.
Наслідки розливу олії в порту «Південний».
Тоді, у грудні, внаслідок російських атак на порт «Південний» в Одеській області стався великий вилив соняшникової олії в акваторію Чорного моря та на навколишню місцевість. З пошкоджених резервуарів витекло багато продукції. Незважаючи на те, що точні дані до сьогодні не оприлюднено, олійна пляма викликала серйозне забруднення та призвела до тимчасового закриття порту для усунення наслідків.
Економічні збитки також досить значні. Оскільки Україна є провідним експортером соняшникової олії у світі, будь-які атаки на портову інфраструктуру мають важкі наслідки для глобального ринку. Обстріли порту «Південний» спричинили зниження цін на соняшникове насіння та припинення поставок, що вказує на значні втрати. Більше того, джерела повідомляють про загальне світове подешевшання насіння та призупинення експорту олії після обстрілів.
Наталія Гозак, екологиня, керівниця Greenpeace Україна, після першого масштабного обстрілу олійних резервуарів підкреслила, що Росія продовжуватиме подібні атаки, і зазначила, що великі експортери також відповідальні за результати витоків. На її думку, в умовах війни підприємства повинні розробляти нові логістичні стратегії.
«Я вважаю, що висновки після інцидентів в Одесі мали бути зроблені негайно. Це очевидна тактика Росії – атакувати важливі об’єкти, в які легко поцілити. Такі напади будуть продовжуватися, особливо якщо є ризик екологічних наслідків, тому зберігання великих обсягів олії в одному місці вимагає розосередження, як і у випадку з енергетикою. Коли в одному місці зосереджено потужне джерело ресурсу, воно одночасно є і джерелом великої небезпеки. Під час війни не можна допускати такої концентрації продукції у прибережних зонах, оскільки це буквально приваблює ворожі атаки», – вважає експертка.
На жаль, правдивість та пильну увагу ворога до таких об’єктів продемонструвала і атака на місто Дніпро на початку 2026 року. У перший понеділок нового року, 5 січня, росіяни атакували дронами місто і влучили в підприємство «Олейна», яке виробляє олії, – в результаті атаки розлилося 300 тонн продукції, повідомив мер Дніпра Борис Філатов. «Комунальні служби прибирають, сиплють пісок та суміш, але проїзд Набережною буде неможливим приблизно 2–3 доби».
Інформація про екологічні наслідки обох випадків витоку олії поки що неоднозначна. З одного боку, є запевнення, що олія як органічна сполука з часом розкладається і не спричиняє непоправної шкоди. З іншого – загибель тварин та ризики тривалого впливу через осідання речовини на дно та в ґрунт вже викликають занепокоєння екологів. Разом із Наталією Гозак ми розглядаємо наслідки цих катастроф та зміни в підходах виробників.
РЕЗУЛЬТАТИ ОЛІЙНИХ ПЛЯМ
За словами Наталії Гозак, наразі екологам точно невідомі всі наслідки виливу великих обсягів олії, оскільки незалежні дослідження безпосередньо на місцях подій не проводилися, а фахівці змушені покладатися на інформацію з відкритих джерел. Проте аналіз аналогічних катастроф у світі (втім, не настільки значних за обсягами вилитої речовини) дає підстави для тривожних прогнозів.
Експертка пояснює, що розмір шкоди залежить від того, куди саме потрапила олія. За її словами, розлив у Дніпрі, ймовірно, матиме менш критичні наслідки, ніж в Одесі, якщо забруднення вдалося локалізувати на землі. Хоча завод знаходиться поруч із річкою, наразі немає підтверджених даних про потрапляння великої кількості олії безпосередньо у воду.
«Якщо забруднення залишилося на землі, наслідки будуть меншими. Частина олії розлилася на асфальті, звідки її легше прибрати, а частина потрапила в ґрунт. Через низькі температури вона просочується вниз повільно. Згодом це забруднення вимиватиметься опадами, що створить розтягнутий у часі, але менш інтенсивний вплив на навколишнє середовище», – зазначає Наталія Гозак.
Значно складніша ситуація в Одесі, де олія потрапила у відкрите море. Екологиня підкреслює, що в холодній воді ця речовина поводиться інакше: вона не лише вбиває птахів, покриваючи їхнє пір'я, а й зазнає хімічних змін.
«У морі через низьку температуру відбуваються процеси полімеризації. Олія стає густішою, важчою і опускається на дно, де може залишатися дуже довго. У такому стані вона певною мірою нагадує нафту. Ми бачили трагічні наслідки в Одесі – загибель сотень птахів. Це інтенсивний і дуже важкий удар по екосистемі», – підсумовує директорка Greenpeace Україна.
ОЛІЯ ТА НАФТА: ЧИ ПРАВИЛЬНЕ ПОРІВНЯННЯ?
У ЗМІ часто з’являються заспокійливі повідомлення про те, що наслідки розливу рослинної олії значно менші, ніж від нафтопродуктів. Мовляв, це природний продукт, який з часом просто «зникне». Наталія Гозак пояснює: хоча олія справді не є токсичною, її механічний вплив на природу може бути не менш руйнівним.
«Нафтове забруднення апріорі вважається більш небезпечним, оскільки нафта та нафтопродукти токсичні самі по собі. Вони випаровуються, отруюючи повітря, та запускають складні хімічні процеси. Рослинна олія не має такої токсичності та не випаровується. Проте процеси їхнього впливу на живу природу в чомусь ідентичні», – зазначає екологиня.
Найбільша подібність полягає в утворенні плівки. Для птахів немає значення, у що потрапити – у нафту чи в олію. Обидві речовини однаково «зацементовують» пір’я, через що воно втрачає здатність зберігати тепло та забезпечувати водонепроникність. Птахи просто вмирають від гіпотермії (переохолодження) або втрачають здатність триматися на воді.
«МЕРТВІ ЗОНИ» НА МОРСЬКОМУ ДНІ
Окрему небезпеку становить поведінка олії в холодній воді. За звичайних температур процеси біодеградації відбуваються досить швидко: мікроорганізми перетравлюють органіку, і вона поступово зникає. Але низька температура змінює правила гри.
Експертка пояснює: «Через холод відбувається полімеризація – олія перетворюється на густі жирові згустки, які змішуються з дрібними частинками та опускаються на дно. Там вони починають повільно розкладатися, поглинаючи з води кисень. У місцях, де течія накопичує такі згустки, утворюються справжні «мертві зони».
Відсутність кисню стає смертельною для донних організмів, креветок та риби, більшість з яких зараз під загрозою смерті. Окрім прямої загибелі флори та фауни, існують і непрямі довгострокові ризики. Наталія Гозак наводить приклад США, де після подібних розливів риба масово покидала традиційні місця нересту, оскільки дно ставало непридатним для розмноження.
РОЗМІРИ КАТАСТРОФИ
Незважаючи на серйозність ситуації, Наталія Гозак закликає об’єктивно оцінювати масштаби. Випадки в Одесі та Дніпрі є локальними трагедіями, які поки що недоречно порівнювати з глобальними екологічними катастрофами. «Це не унікальна ситуація для світу, хоча витоки олії трапляються значно рідше за нафтові. Якщо порівнювати, то наслідки розливу нафтопродуктів у Керченській протоці наприкінці 2024 року (15 грудня 2024 року внаслідок аварії двох російських танкерів-смертників «Волгонефть» стала однією з найбільших екологічних катастроф у регіоні, коли десятки тисяч тонн мазуту забруднили узбережжя окупованого Криму та Росії, загрожуючи екосистемі Чорного й Азовського морів, – ред.) охопили узбережжя від Криму до Одещини, і цей витік був значно масштабнішим. Ті події за рівнем шкоди можна порівняти хіба що з аварією на Каховській ГЕС. Нинішні ж випадки мають регіональний характер, але їхні довгострокові наслідки нам ще доведеться вивчати, спираючись на досвід інших країн», – пояснює директорка Greenpeace Україна.
СТРАТЕГІЯ «ЖИРНИХ ЦІЛЕЙ»: ЧОМУ ОЛІЯ МОЖЕ СТАТИ «УЛЮБЛЕНИМ» ОБ’ЄКТОМ ВОРОГА
Після атак на порт «Південний» та завод у Дніпрі виникає закономірне питання: чи були готові власники підприємств та державні служби до таких сценаріїв? Адже витік олії – ситуація нетипова, хоча міжнародні стандарти безпеки чітко визначають заходи для мінімізації наслідків. Наталія Гозак переконана: після подій в Одесі бізнес мав діяти на випередження. Головний урок, який ми отримали, – Росія діє поза межами здорового глузду, і її тактика спрямована на об’єкти, де зосереджено найбільше ресурсу.
Робота комунальників Дніпра із очистки вулиць. Фото Дніпровська міська рада
На думку співрозмовниці, Україна має бути готовою до того, що атаки на сільськогосподарську інфраструктуру – зернові термінали, олійні резервуари – триватимуть і надалі. Експертка додає, що технічні рішення існують: це і розосередження продукції, і готовність систем швидкого реагування, таких як бонові загородження, що здатні утримати пляму від розповсюдження акваторією. На сьогодні готовність до нових екологічних викликів має стати одним із пріоритетів державної політики.
ЦІНА КАТАСТРОФИ: ЯК ОБЧИСЛИТИ ТЕ, ЩО НЕ ВИМІРЮЄТЬСЯ ГРОШИМА?
Коли йдеться про відповідальність Росії за екоцид, цифри екологічних збитків у звітах державних органів часто вражають кількістю нулів. Проте чи можливо оцінити втрачену екосистему в грошовому еквіваленті? Наталія Гозак пояснює, що Greenpeace не займається монетарними підрахунками – це прерогатива держави, але сама процедура оцінки має величезну «сліпу зону».
«Цього всього не було б, якби не російська агресія, тому відповідальність повністю на них. Але є велика проблема з методологією. Щоб вирахувати шкоду, потрібно порівняти стан навколишнього середовища після атаки з тим, яким він був до неї. А в Україні система моніторингу навколишнього середовища до того роками практично була відсутня і не фінансувалася. Виміряти той «базовий рівень», який ми мали до війни, – це велике і відкрите питання», – зауважує співрозмовниця. До речі, на відсутності «точки відліку» на шкалі координат екологічних втрат наголошують і ґрунтознавці. (Про відсутність комплексного дослідження ґрунтів та наслідки воєнних дій на українські землі читайте у матеріалі Укрінформу).
Незважаючи на відсутність ідеальної системи моніторингу в минулому, Наталія Гозак підкреслює: завдання громадського сектору та міжнародних організацій зараз – висвітлювати кожен такий випадок. Навіть якщо ми не можемо виміряти кожну загиблу мікрочастину екосистеми, світ має бачити загальну картину екоциду, який Росія чинить на українській землі.
ПРИРОДА АДАПТУЄТЬСЯ, ЛЮДИНА – ВТРАЧАЄ: В ЯКУ УКРАЇНУ МИ ПОВЕРНЕМОСЯ ПІСЛЯ ВІЙНИ?
За чотири роки повномасштабного вторгнення українці звикли вимірювати екологічні катастрофи цифрами: тоннами розлитої олії, гектарами випаленого лісу чи кубометрами втраченої води. Проте Наталія Гозак пропонує подивитися на проблему глибше. На її думку, природа, незважаючи на свою вразливість, має колосальний ресурс для відновлення, чого не скажеш про людське життя та звичний нам уклад.
«Насправді всі найбільші проблеми – у людині. Навколишнє середовище зазнає жахливих змін, як ми бачили на прикладі Каховського водосховища. Для людей це була трагедія: втрата життів, домівок, доступу до води. Але для природи це водночас стало можливістю. Сьогодні ми бачимо, як на місці осушеної водойми відновлюється екосистема, що існувала до радянського втручання. Природа адаптується і знаходить вихід там, де людина бачить лише руїну», – каже експертка.
Саме тому фокус уваги, на переконання екологині, має бути зміщений на довгострокову шкоду саме для майбутніх поколінь. Питання не в тому, чи виживе природа взагалі – вона виживе, але чи буде вона спроможна забезпечити гідне життя людям?
«Простих відповідей не існує. Щось втрачається безповоротно, щось нове з’являється. Але ми – частина цієї системи. Руйнуючи довкілля, ворог буквально вибиває землю з-під ніг майбутніх поколінь. Чи зможуть наші діти дихати чистим повітрям, пити воду з Дніпра чи насолоджуватися туристичним потенціалом країни? Це те, що неможливо просто компенсувати грошима», – зазначає Наталія Гозак.
Фінальним і найгострішим викликом після війни стане питання повернення тих, хто зараз на фронті. «Наші військові рано чи пізно повернуться додому. І питання в тому, куди саме вони повернуться: у пустелю, забруднену хімікатами, у понівечені кар’єрами та шахтами ландшафти, у вирубані ліси – чи все-таки в те довкілля, яке здатне забезпечити людині гідне майбутнє? Ми боремося не просто за територію, а за життєвий простір. І збереження цього простору вже зараз, навіть під час обстрілів, – це теж частина нашої перемоги», – підсумовує директорка Greenpeace Україна.
Резервуари заводу «Олейна» до атаки. Фото з відкритих джерел.
Російські обстріли олійних терміналів – це удари по вразливих точках, де українська економіка тісно пов’язана з екологією. Розуміючи масштаби та диявольську мету ворога, у нас немає права на пасивність. Гра на випередження, заміна старих вразливих алгоритмів на нові та гнучкі.
Ми вже проходили цей болючий урок на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Тоді ворог методично знищував великі нафтосховища, спричинивши паливний колапс. Проте бізнес відреагував швидко: відмовився від стратегії гігантських резервуарів на користь децентралізації та мобільності. Як результат – сьогодні бензин можна придбати без черг, а у ворога більше немає «жирних» стаціонарних цілей, ураження яких могло б паралізувати ринок.
Цей досвід має стати прикладом і для агропромислового сектору. Децентралізація зберігання продукції – це не просто питання логістики, а одна з ключових асиметричних дій у цій війні. Відмова від вразливих «гігантів» на користь розподілених мереж допоможе не лише зберегти економічний потенціал, а й врятувати наше довкілля від нових катастроф. Це і є наш шлях до перемоги – ставати сильнішими через гнучкість, зберігаючи своє майбутнє вже сьогодні.
Ярина Скуратівська, Київ
Перше фото: Укрінформ.
Чорне море Війна Забруднення Олія “`