
На сьогодні українська артилерія складається переважно з 155 мм гармат — українських «Богдан», іноземних «Цезарів», «Крабів» та М777, а також з великої кількості радянських гармат 122 мм — як самохідних (2С1 «Гвоздика»), так і буксованих — Д-30. 2С1 та Д-30 — ще радянські артилерійські установки, до яких налагоджено виробництво стволів та запасних частин, що дозволяє підтримувати досить велику кількість гармат у строю. Звичайно, попит на боєприпаси 122 мм є величезним. Потрібні сотні тисяч таких пострілів на місяць.
14 лютого 2024-го року, в День закоханих, Міністерство оборони України в особі директорки «Агенції оборонних закупівель» Марини Безрукової підписує з державним підприємством Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості «Павлоградський хімічний завод» контракт на 250 тисяч артилерійських пострілів 122 мм. Менше ніж через місяць «Агенція» перераховує павлоградському заводу 9,5 мільярдів гривень. Постачання мали розпочатися вже в липні цього року. Але вже влітку Міноборони та Мінстратегпром сколихнув скандал — жодного боєприпасу 122 мм армія так і не почала отримувати. Контракт було розірвано, багатомільярдний аванс, на щастя, повернуто. Тобто майже пів-року «Агенція оборонних закупівель» та «Павлоградський хімічний завод» постачали армії не артилерійські постріли, а порожні обіцянки, зберігаючи гроші на рахунках в банках. Добре, що хоч не вкрали.
От що розповідала Марина Безрукова в нещодавньому інтерв’ю «Українській правді»: «Я на момент підписання була рівно два тижні як директор Агенції. І я була проти цих угод. Я вважала, що треба диверсифікувати. Там було очевидно, що будуть ризики зриву. Водночас на той момент ми справді не мали надійних джерел постачання цих боєприпасів за прийнятними цінами.»
